«Єдиний спосіб зберегти нашу цивілізацію – розгромити Путіна», – Джордж Сорос

Американський бізнесмен і філантроп угорського походження Джордж Сорос опублікував у Project Syndicate статтю із заголовком «Битва нашого життя». «ЗІФ» подає україномовну версію статті у перекладі «НВ».

За час, що минув із проведення Всесвітнього економічного форуму минулого року, курс історії радикально змінився. Росія вчинила напад на Україну, що вщент струснуло Євросоюз, адже він був заснований, щоби не допустити повернення війни на континент. Навіть коли бойові дії припиняться, а це рано чи пізно обов’язково станеться, ситуація вже ніколи не повернеться до колишнього статус-кво. Більше того, російське вторгнення може стати початком Третьої світової війни, і наша цивілізація може в ній не вижити.

Напад на Україну не став повним сюрпризом. Протягом останнього півстоліття (або навіть довше) світ дедалі більше втягувався у боротьбу між двома діаметрально протилежними системами управління: відкрите суспільство та закрите суспільство. Дозвольте мені максимально просто пояснити відмінності між ними.

У відкритому суспільстві роль держави полягає у захисті свободи індивідуумів; у закритому суспільстві роль індивіда полягає у слугуванні правителям держави. Інші питання, що стосуються всього людства (боротьба з пандеміями та зміною клімату, запобігання ядерній війні, підтримка глобальних інститутів), виявилися змушені відійти на другий план через цю системну боротьбу. Саме тому я стверджую, що наша цивілізація може не вижити.

Я почав займатися тим, що називаю політичною філантропією, у 1980-ті роки. Це був період, коли значна частина світу знемагала під владою комуністів. Я хотів допомогти тим людям, яких обурювало це пригнічення і які боролися з ним. Я швидко створював один фонд за іншим на території тодішньої радянської імперії. І ці зусилля виявилися набагато успішнішими, ніж я очікував…

Що слабкішим стає Путін, то менш передбачуваним він стає

Проте після терактів 11 вересня 2001 року хвиля почала розгортатися проти відкритих товариств. Репресивні режими зараз перебувають на підйомі, а відкриті суспільства — в облозі. І найбільші загрози відкритим суспільствам спрямовані сьогодні від Китаю та Росії.

Я багато і посилено міркував про те, чому відбулося це зрушення. Частково відповідь може бути пов’язана зі швидким розвитком цифрових технологій, особливо штучного інтелекту (скорочено ШІ).

Технології з іклами

Теоретично ШІ має бути політично нейтральним: його можна використовувати для добра або для зла. Але на практиці ефект виявився асиметричним. ШІ дуже гарний у створенні інструментів контролю, які йдуть на користь репресивним режимам та створюють загрозу для відкритих суспільств. Крім того, пандемія Covid-19 допомогла легітимізувати подібні інструменти контролю, тому що вони справді корисні у боротьбі з пандемією.

Швидкий розвиток ШІ йде пліч-о-пліч з підйомом великих технологічних компаній і платформ соціальних мереж. Дуже швидко ці конгломерати почали домінувати у світовій економіці, а їхнє охоплення поширилося на весь світ.

Усі ці події мали далекосяжні наслідки. Вони загострили конфлікт між Китаєм та США. Китай перетворив свої технологічні платформи на національних чемпіонів. Америка виявляє більше коливань, тому що вона переймається впливом цих технологій на індивідуальну свободу.

Ця відмінність у підходах проливає нове світло на конфлікт між двома різними системами державного управління. Голова КНР Сі Цзіньпін збирає персональні дані для відстеження та контролю над громадянами активніше, ніж будь-яка інша країна в історії, і йому мали бути вигідні всі останні події. Однак це не так, і я поясню, чому.

Парочка Путін і Сі

Дозвольте мені спочатку звернутися до останніх подій, зокрема, до зустрічі між Сі Цзіньпіном та президентом Росії Володимиром Путіним 4 лютого на церемонії відкриття зимової Олімпіади в Пекіні. Вони випустили довгу заяву, в якій оголосили, що співпраця між ними «не має меж». Путін поінформував Сі про підготовку «спеціальної військової операції» в Україні, але невідомо, чи розповів він Сі, що на думці у нього було повномасштабне вторгнення. Американські та британські військові експерти, безперечно, говорили своїм китайським колегам, що воно готується. Сі дав добро, але попросив Путіна зачекати завершення Зимових ігор.

Опір Росії

Тим часом «спеціальна військова операція» Путіна розвивається не за планом. Він очікував, що російськомовне населення України зустрічатиме його армію як визволителів. Його солдати везли із собою парадну форму для участі у параді перемоги.

Але несподівано Україна почала чинити сильний опір і завдала серйозної шкоди російській армії, що вторглася. З’ясувалося, що у цієї армії погане оснащення та погане командування, невдовзі вона була деморалізована. Америка та ЄС разом стали надавати підтримку Україні та постачати їй зброю. З їхньою допомогою Україна змогла перемогти набагато більшу російську армію у битві за Київ.

Путін не міг дозволити собі визнати поразку та відповідним чином змінив свої плани. Він призначив відповідальним генерала Володимира Шаманова, добре відомого своєю жорстокістю, виявленою під час облоги Грозного, а пізніше лютістю у військовій кампанії, якою він керував у Сирії. Путін доручив йому досягнути якихось успіхів до 9 травня, до святкування Дня перемоги.

Проте Путін одержав мало приводів для свята. Шаманов сконцентрував зусилля на портовому місті Маріуполі, в якому колись мешкали 400 тисяч людей. Він перетворив це місто на руїни, як уже колись зробив із Грозним, проте українські захисники зуміли протриматися тривалий час.

Після поспішного відступу від Києва розкрилися злочини, скоєні армією Путіна проти цивільного населення північних передмість української столиці. Ці військові злочини добре задокументовані, а фотографії цивільних осіб, убитих російськими солдатами у цих містечках, зокрема у Бучі, викликали повсюдне міжнародне обурення, але не в Росії, де населенню не розповідають правду про путінську війну.

Сьогодні вторгнення в Україну перейшло у нову, складнішу для захисників країни фазу. Українській армії доводиться боротися на відкритій місцевості, де чисельну перевагу російських військ найважче подолати.

Українці роблять максимум можливого, контратакуючи, а часом навіть сміливо проникаючи на російську територію. Така тактика має додаткову користь: вона дозволяє донести до російського населення, що відбувається насправді.

США теж роблять максимум можливого для скорочення фінансової нерівності між Росією та Україною, нещодавно виділивши безпрецедентні $40 млрд на військову та фінансову допомогу уряду України. Я не можу передбачити, яким буде фінальний результат, але Україна, безперечно, має військові шанси.

Більш єдина Європа

Прем'єр-міністр Італії Маріо Драгі та інші європейські лідери нещодавно пішли ще далі. Вони хочуть скористатися нападом Росії на Україну, щоб просунути вперед глибшу європейську інтеграцію. Мета в тому, щоби дії, подібні до путінських, більше ніколи не змогли повторитися.

Колишній прем'єр-міністр Італії Енріко Летта, лідер Демократичної партії запропонував план частково федеративної Європи. Федеральна частина охоплюватиме зовнішню політику, політику надання притулку, енергетику, оборону, а також соціальну політику та сферу охорони здоров’я. Багато (і я в тому числі) наполягають, що до цього списку слід також включити продовольчу політику і кліматичну безпеку.

У цьому федеральному ядрі європейської політики жодна країна-член не матиме права вето. В інших політичних питаннях країни-члени могли б створювати добровільні коаліції або просто зберегти право вето.

Президент Франції Еммануель Макрон, значно розширивши свої проєвропейські підходи, доводить важливість географічного розширення Євросоюзу, а також необхідність готуватися до нього. Не лише Україна, а й Молдова, Грузія та країни Західних Балкан мають отримати право на членство у ЄС. Потрібен час на опрацювання деталей, але Європа явно рухається у правильному напрямку. Вона відреагувала на вторгнення в Україну з такою швидкістю, єдністю та енергією, яких не спостерігалося за її історію. Після дещо невпевненого старту голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляйєн теж набула сильного проєвропейського голосу.

Втім, у Європи зберігається зайва залежність від російського викопного палива, що пояснюється переважно меркантилістською політикою, яку проводила колишній канцлер Німеччини Ангела Меркель. Вона укладала особливі угоди з Росією щодо постачання газу, а Китай перетворила на найбільшого торгового партнера Німеччини. В результаті Німеччина отримала найуспішнішу економіку в Європі, але тепер їй доводиться платити за це важку ціну. Економіка Німеччини потребує переорієнтації. А для цього знадобиться тривалий час.

Канцлер Німеччини Олаф Шольц переобрався, бо обіцяв наступність із політикою та стилем державного управління Меркель. Однак події змусили його відмовитися від цієї спадкоємності, що видалося йому дуже непросто, оскільки йому довелося розірвати деякі священні традиції його власної Соціал-демократичної партії.

Втім, у тому, що стосується підтримки європейської єдності, Шольц зрештою завжди робить правильні кроки. Він зупинив проект газопроводу Північний потік-2, виділив 100 млрд євро на оборону і почав постачати зброю Україні, порушивши давнє табу. Інші країни західної демократії здебільшого відреагували на російське вторгнення в Україну з не меншою рішучістю.

Деспотичні катастрофи

А чим можуть похвалитися Путін і Сі, два диктатори, пов’язані сьогодні в альянс? Вони мають багато спільного. Вони правлять за допомогою залякування, і тому роблять запаморочливі помилки. Путін очікував, що його вітатимуть в Україні як визволителя; а Сі твердо дотримується політики нульового Covid, яку неможливо продовжувати нескінченно.

Путін, здається, зрозумів, що зробив жахливу помилку, вчинивши напад на Україну, і зараз він готує ґрунт для переговорів про припинення вогню. Однак перемир’я недосяжне, тому що йому не можна довіряти. Путін має розпочати мирні переговори, але він ніколи цього не зробить, бо це буде рівнозначно відставці.

Ситуація заплутана. Військовому експерту, який критикував вторгнення, дозволили виступити на російському телебаченні, щоб поінформувати суспільство про те, наскільки критична ситуація. Але потім він присягнув у вірності Путіну. Цікаво, що і Сі продовжує підтримувати Путіна, хоч уже не безмежно.

Тут і починається пояснення, чому Сі рухається до провалу. Дозволивши Путіну розпочати його безуспішну атаку на Україну, він вчинив не в найкращих інтересах Китаю. Китай мав стати старшим партнером в альянсі з Росією, але відсутність впевненості у Сі дозволила Путіну узурпувати цю позицію. Втім, найгіршою помилкою Сі стало посилення його політики нульового Covid.

Тотальні карантини, що продовжуються, призводять до катастрофічних наслідків: починаючи з березня, китайська економіка вирушила у вільне падіння. У квітні загальнонаціональний індекс шосейної логістики, який вимірює вантажні перевезення автошляхами, впав на 70% щодо рівня минулого року. В одному Шанхаї індекс шосейної логістики впав на 17% порівняно з минулим роком. Оскільки понад 80% усіх вантажів перевозиться у Китаї вантажівками, ці цифри вказують на майже повний колапс комерційних вантажоперевезень у країні.

Крім того, композитний індекс ділової активності Caixin, у якому використовуються дані, що збираються приблизно у 400 компаній для відстеження бізнес-тенденцій у приватному секторі Китаю (у тому числі рівень продажів, нових замовлень, зайнятості, запасів і цін) знизився до 37,2 в порівнянні з 43,9 у березні. Коли значення індексу ділової активності нижче 50, економіка стискується. Різкий спад економічної активності в Китаї матиме глобальні наслідки, але (як мінімум поки що) до них практично ніхто не готується.

Всі ці негативні показники погіршуватимуться доти, доки Сі не змінить курс, але він ніколи цього не зробить, тому що не може визнати помилку. Враховуючи ще й кризу в секторі нерухомості, збитки будуть настільки великими, що негативно вплинуть на всю світову економіку. Через збій у виробничих ланцюжках глобальна інфляція може перерости у глобальну депресію.

Мінімізувати ризики

У відносинах із Росією Захід постає перед дилемою: що слабшим стає Путін, то менш передбачуваним він стає. Країни ЄС відчувають цей тиск. Вони розуміють, що Путін може вирішити не чекати, коли вони знайдуть альтернативні джерела енергоресурсів, а сам перекриє газовий кран, поки це реально може завдати їм шкоди — він уже вчинив так із Болгарією, Польщею та Фінляндією.

Програма REPowerEU, представлена минулого тижня, відображає ці побоювання. Шольц нервує через особливі угоди Меркель з Росією. Драгі хоробріший, хоча рівень газової залежності в Італії майже такий високий, як і в Німеччині. Згуртованість Європи зазнає суворого випробування, але якщо країни ЄС й надалі діятимуть разом, це дозволить зміцнити енергетичну безпеку Європи, а також її лідерство у боротьбі зі зміною клімату.

А що ж із Китаєм? У Сі Цзіньпіна багато ворогів. Ніхто не сміє критикувати його безпосередньо, тому що він контролює всі інструменти стеження та репресій. Але добре відомо, що всередині Комуністичної партії розбіжності стали настільки гострими, що вони почали проявлятися навіть у статтях, доступних пересічним громадянам.

Попри очікування, Сі може не отримати бажаний третій термін через скоєні ним помилки. Але навіть якщо він його отримає, політбюро може обмежити його можливості у доборі членів політбюро наступного скликання. Це надто зменшить його владу та вплив і знизить ймовірність його перетворення на довічного імператора країни.

Тим часом поки в Україні лютує війна, боротьба зі зміною клімату відійшла на другий план. Проте експерти запевняють, що ми вже дуже відстаємо від графіка необхідних заходів, а зміна клімату ось-ось стане незворотною. Це може означати кінець нашої цивілізації.

Я вважаю таку перспективу особливо жахливою. Більшість із нас упокорюються з ідеєю, що згодом усі ми повинні померти, але ми сприймаємо як певну данину виживання нашої цивілізації.

Саме тому ми зобов’язані мобілізувати всі наші ресурси, аби якнайшвидше покінчити з цією війною. Найкращий (і, мабуть, єдиний) спосіб зберегти нашу цивілізацію — розгромити Путіна. Це головне.

Фото bloodyelbow.com