«Якщо ми здамося, то програємо не тільки в особистому плані, програє людство» - литовський волонтер

Валдас Барткевічюс – бізнесмен, активіст і волонтер із Литви. Днями він у п’ятнадцятий раз особисто за кермом відвідав Україну – пригнав черговий автомобіль для ЗСУ та доправив гуманітарну допомогу. Загальна кількість переданих авто сягає вже приблизно чотири десятки. По дорозі на Київщину литовець зупинився у Львові. З такої нагоди журналіст Західного інформаційного фронту поспілкувався з людиною, яка допомагає протистояти російській агресії не тільки Україні, а й бореться з литовськими ждунами «русского міра». Цікаво, що від початку повномасштабного вторгнення рашистів Валдас не лише добре розуміє українську, але й непогано нею спілкується.

- Що ти, крім автомобілів, доправляєш для Збройних Сил України?

- Буває, дрони – хоча це не моя специфікація, щоби займатися гуманітаркою. Але що люди дають, то беру та везу. Сам я їду в Україну для того, щоби спілкуватися і більше знати, що взагалі тут відбувається. Таким чином ми намагаємося робити щось більше, ніж просто гуманітарка та інша допомога.

- За цих уже більше як два роки, відколи росія розпочала повномасштабну війну, ти відчуваєш зміни в настроях українців, у ЗСУ?

- Спостерігаю трохи більше песимізму, ніж оптимізму. Але, щиро кажучи, найбільше байдужості серед цивільних. Це найважче для мене, коли приїжджаю в Україну. Тому що бачу байдуже ставлення до всього-того, що відбувається. Якщо говорити про київський Хрещатик, то складається враження, що для більшості війни нема. Це дуже-дуже-дуже погано.

- Побутує така думка, що в Литві, у країнах Балтії люди втомилися від війни, як загалом на Заході. Зменшується кількість охочих допомагати, зменшується обсяг допомоги. Є таке чи ні?

-  Що донатять менше, то так воно і є. Але, вважаю, не тому що люди втомилися. Ті люди, які за Україну, не мають достатньо ресурсів, бо інфляція дуже велика, ціни пішли вгору. Дуже важко тримати той високий темп допомоги, що був на початках і такі масштаби. Це проблема. А ті, хто від початку не був в українській повістці, то вони й не будуть зараз.

- Ти – учасник багатьох акцій і мітингів у Литві проти росії та її агресії. Як, на твій погляд, почуває себе російська п’ята колона: вона агресивнішою стала за цих понад два роки?

- Так, російська та колаборантська спільнота – це не тільки росіяни чи якісь білоруси, які піднімають голови, але це так само і наші колаборанти. Зараз ми відчуваємо, що вони дуже-дуже сміливо спілкуються у тік-токах, у Телеграм-каналах, на вулиці. Вони нічого не бояться, не лякаються взагалі.

Два роки тому це було не так помітно, але зараз це видно все більше та більше.

- Державна влада може якось упливати на це і протистояти російській пропаганді?

- Тут маємо проблему, тому що влада каже: ми демократична країна - кожна думка може бути та має право бути. Якщо ми говоримо про культуру чи якісь інші речі, то держава взагалі не розуміє, який це вплив на суспільство. До того ж уряд не має грошей контролювати все. А з іншого боку є європейська політика: ми – за гуманізм, за права чоловіків, жінок. І ці наші цінності зараз грають проти нас. А росіяни використають ці цінності.

- Ти як учасник політичних процесів, активіст, маєш якісь бачення, як це можна змінити? На законодавчому, можливо, рівні – виселяти, позбавляти громадянства?

- Часто міркую про це.  Якщо говорити про закони, тоді варіантів у нас дуже мало. Але якщо відштовхуватися від тези, що у нас війна, і під час війни не можна керуватися законами, адже вони різні для воєнного і для мирного часу. Тобто, якщо ми визнаємо, що у нас зараз воєнний час, значить, ми маємо жити за законами воєнному часу. Тому деякі демократичні норми і процеси потрібно би просто обходити іншим шляхом. Але чи є політична воля на це?.. Допоки, мабуть, ракети не падають на голови, цього не буде.

- Самопроголошений президент лукашенка зізнався, що Білорусь, яка має спільний кордон із Литвою та керована із Кремля, готується до війни. Білоруський диктатор постійно влаштовує армійські навчання, перевірки готовності. Литовське суспільство відчуває напругу через це, обговорює її на кухні, в медіа?

- У медіа це все обговорюють. Люди, які розуміють, - алярмують, кричать про це. Є і ті, хто каже, що не все так однозначно. Але більшість воліє не говорити, щоби, мабуть, не наврочити. Тому вважають за краще мовчати і тримати думки при собі, ніж вивести їх на публічний дискурс.

І от тут проблема, тому що ми в реальності не знаємо, як ці люди відчувають себе. Тому що все так заплутано: ніби війна йде, а ніби її і нема за всіма параметрами. Багато запитань, на які відповідей немає. І влада теж уникає цих гострих кутів. Тому що усе ще вірить, якщо вголос сказати, то це спровокує вплив російської пропаганди. А те, що вкладено в голови російською пропагандою, потім важко звідти вибити. Тому поміняти щось швидко дуже важко.

- На твою думку, у випадку агресії з боку Білорусі чи росії, хоча це вже союзне об’єднання – одне ціле фактично, чи застосують п'яту статтю НАТО договору про колективну безпеку?

- Є два погляди в Литві: ті, які вірять на 100%, що НАТО – це все, і дуже швидко відреагує. Я, напевне, належу до тієї частини литовців, які не вірять, що реакція Альянсу буде швидкою. Не те, що не вірю в п'яту статтю НАТО – потрібно виходити з того, що зима буде холодною, і треба готуватися до холодної зими, а не жити з надією, що взимку буде субтропічна спека.

Тому що до сьогодні ми жили в очікуванні субтропічної зими та думали, що всю роботу зроблять за нас: прилетять літаки, знищать ворога, наземні натівські сили зачистять територію.

Зараз ми маємо багато прикладів ведення війни в новому стилі. Сучасної війни не тільки в Україні, а й, мабуть, в Ізраїлі. Це дуже був показовий період. Ми розуміємо, що фантазія у тих, хто живе на Сході, - безмежна. Не зважаючи на те, що ми говорили про них два роки тому, мовляв, вони тупі, нерозумні та таке інше. Як показали останні місяці, вони вчитися, і вміють швидко навчатися і пристосовуватися.

Тому зараз ствердно казати, що вони не нападуть чи нападуть особливим способом, про який ми не знаємо, не варто. На мою думку, не можна виключати жодного одного варіанту. А способів напасти може бути багато, як і варіантів випробувати цілісність НАТО. І як Альянс проявить себе – ми теж не знаємо, бо в реальності такого не було.

11 вересня 2001 року була зовсім інша атака, в рамках війни з терористами в Афганістані. Але це зовсім різні речі. Росія та Афганістан – це зовсім різні речі. Тому порівнювати їх недоречно..

- Литва готується якимось чином до можливої агресії? Бо, наприклад, в Естонії вирішили побудувати декілька сотень бункерів.

- Зараз у нас помінявся міністр оборони – був Арвідас Анушаускас, а прийшов на посаду Лаурінас Кащюнас. Під час засідання комітету національної безпеки Сейму Литви він слухав те, що кажуть добровольці, які воюють в Україні, волонтери, які їздять в Україну, інші експерти. Він точно більше інформований про те, що відбувається, і яка це війна. І розуміння того, що треба окопатися з боку Білорусі, у нього присутні.

Із приватних розмов мені відомо, що через місяць-півтора зводитимуть «лінію Маннергейма».

- Як ти добираєшся в Україну – через Польщу?

- Через Польщу.

- Блокування польськими фермерами та перевізниками українського кордону дається тобі взнаки? Як у Литві сприймають дії протестувальників.

- Ми, які веземо допомогу, сприймаємо їх як путінських агентів однозначно. І вчора я перший раз їхав, коли вони не кричали нічого вночі, але вони стояли вночі теж. Мене вразило відео, яке я бачив: розумію, що це точно пропутінські люди, які проплачені путінськими грішми. А якщо і не проплачені, то вони ідейно-путінські. І ніяких виправдань для цього немає і бути не може. Тому що війна йде не тільки за Україну, але і за всю вільну Європу. А ці люди – ждуни в польському варіанті, проте вони цього не усвідомлюють.

На мене персонально блокування не впливає - легкові гуманітарні вантажі їдуть швидко. Але коли я дивлюся на фури у 10-кілометрових чергах, це погано виглядає.

- Мабуть, усі вже визнали, що західні санкції виявилися малоефективними. Що тобі відомо про рух товарів через кордон на росію та Білорусь?

- На жаль, товари йдуть, торгівля триває. Вантажі їдуть транзитом через Литву. І я кожен день бачу транзит не тільки зернових і нафтопродуктів, ешелон за ешелоном. Вважаю, що транзит на Калінінградську область через Литву зараз повністю компенсує втрату білоруського транзиту через порт у Клайпеді. Росія використовує порт у Калінінграді як дуже важливий майданчик для імпорту й експорту. Бізнес заробляє гроші. знайшли способи для обходу санкцій, виведення коштів. Для них ідеології в цьому немає. Для них головне – заробити гроші.

І тут питання вже, мабуть, до державних органів, які ніби санкції запровадили, але не контролюють їх дотримання, не відстежують ситуацію. Так, є журналісти-розслідувачі, які розповідають і показують, що відбувається насправді, але вони не належать до державних структур.

- Тобто залізнична колія через Литву до Калінінградської області рф справно працює??

- Так. Більше того, у понеділок (1 квітня, - ЗІФ) перестрів водія-далекобійника з Калінінграда. Приїхав лише на тягачі, без причепа, так званій «голові». Їде у моєму місті, яке далеко від траси. Виявляється, заїхав сюди купити покришки до коліс причепа.

З одного боку тішить, що у них немає покришок до коліс, а з іншого він транзитом через Литву їде та «взувається» у ґуму, придбану у нас. І тут теж, напевно, недопрацювання санкцій. Бо якщо ми, як держава, підписали європейські закони щодо транзиту, то у цьому випадку – купувати деталі для своїх машин - теж обхід санкцій, я так розумію. І ось такі випадки не контролюють, хоча мали би.

- Як у Литві оцінюють дії української влади? Наприклад, заміну головнокомандувача Залужного на Сирського.

- Мої друзі днями влаштували протест біля посольства США щодо постачання зброї і надання фінансової допомоги з боку Вашингтона Україні. Проблема в тому, що потрібно було протестувати всім постійно біля американських посольств. І не тільки американських. А ми всі дуже сильно повірили, що все буде добре. Бо Байден сказав, що все - ми назавжди разом! Але в політиці так це не працює – в політиці все працює тільки під тиском. Політик, який не відчуває суспільного тиску, може не виконувати своїх обов’язків чи обіцянок.

І це ми бачимо теж як в Америці , так і в Україні. Якщо не буде тиску на владу, вона не робитиме правильних речей. Тому контроль від громадськості потрібен завжди. Не важливо, що він не до смаку чи неприємний. А якщо ми будемо говорити, що нам не потрібно владу критикувати, тоді ми програємо всі війни та й узагалі нема змісту воювати.

Щодо Сирського та Залужного. Так, у нас дискусія була щодо цього. Тому що Залужний у Литві більшості подобався. Але з іншого боку, всі розуміють, що верховний головнокомандувач – це Зеленський. Лідерство – у нього в руках, і він – менеджер цієї команди. З його позицій і команди видніше, що треба робити в цій ситуації. А те, що поміняли керівників, скажімо так, на середині дороги, на мою думку, якраз добре. Тому що свідчить, що у владі не мертве болото, де все вже прогнило, і шансів на зміни немає.

На жаль, вибори в Україні зараз неможливі. І це зрозуміло, бо вони під час війни не можуть бути сповна вільними та демократичними. До того ж багато людей виїхали, багато воює. Плюс фактор безпеки,- як можна гарантувати безпеку виборцям, коли росіяни постійно ракетами обстрілюють?

І приклади США чи Англії у сорокових роках минулого століття недоречні. Бо на території США війни не було, а Англія зазнавала бомбардувань, але на мала прямого фронту з гітлерівською Німеччиною.

- Ти спілкуєшся з українськими бійцями на передовій? Що вони говорять: які у них настрої, думки?

 - Один друг біля Авдіївки, ще до її захоплення росіянами – у нього настрій був дуже гарний завжди. Зараз просто каже «тримаємося». Але немає такого, що ми їх (окупантів, - ЗІФ) ї… емо, як це було пів року тому. Не вистачає снарядів. Важко людям, з якими спілкуюся. Але що вдієш? Борітеся, поборете, як казав Шевченко. Нічого легкого не буває. І тут варіанту іншого немає.

Серед своїх друзів у ЗСУ я не відчув дуже поганих настроїв. Тим паче, що зимою, мабуть, воювати завжди гірше: холодно, мокро. А з настанням тепла, сонячних днів оптимізму більше.

- Що побажаєш українцям, литовцям і взагалі європейцям?

- Не зациклюватися на маленьких перемогах і поразках. Треба розуміти, що можна і програти в декількох моментах. Але така війна надовго. На десятиліття можливо. І треба зрозуміти, що це марафон: і буде легко, і буде важко. І можуть бути масштабні втрати. І ми нічого не зможемо на той момент вдіяти, щоби запобігти. Ми можемо тільки разом продовжувати те, що ми робимо, не зважаючи на те, що нам важко та погано. Бо гірше смерті, напевно, для окремої людини нічого немає. Якщо ми здамося, то програємо не тільки в особистому плані, програє людство – вільний світ захоплять диктатори і свободи більше не буде. І, мабуть, це буде нашим найбільшим програшем.

Фото – сторінка у FB Валдаса Барткевічюса

Також читайте: Біля будинку литовського волонтера, який підтримує Україну, пролунав вибух

Вірю, що росія впаде та буде роздроблена на декілька шматків, - Валдас Барткевічюс