Як народжується диктатура: білоруська журналістка про те, як Україні не повторити шлях Білорусі

Нації не вибирають ні фашизм, ні диктатуру, країни до такого стану приводять вожді, які прагнуть правити вічно і творять системи особистої монархії, безумовного виконання своїх планів чи побажань. І коли вибори стають безальтернативні, а державні спецслужби перетворюються в “ гестапо” - приходить Страх, а за ним втрата всього, від економічної конкуренції, верховенства права, прав людини та здорового глузду. І починається  особиста монархія Сталіна, Гітлера, Путіна, список довгий. Шеф-редактор Інформаційної агенції «Західний інформаційний фронт» Юрій Кміть поспілкувався з білоруською колегою Ксенією Луцкіною про те, як у 1990-их Лукашенко почав вибудовувати диктатуру з контролю над медіа і до чого це зрештою призвело.

Власне, чи можна порівняти виклики, з якими стикаються демократичні інститути в Україні та Білорусі? У розмові звучать паралелі, зокрема щодо загроз незалежності антикорупційних органів, тиску на ЗМІ та спроб концентрації влади — за що чинного президента України Володимира Зеленського неодноразово критикувли як всередині країни, так і ззовні. Висновок такий: свобода — це не даність, її потрібно захищати щодня. 

– Україна сьогодні переживає гострий момент війни, і влада щораз більше утискає демократичні принципи.

– Це правильно. У вас війна.

– Але іноді влада заходить за надто далеко, починає використовувати спеціальні служби в політичних цілях.

– Якщо чесно, з того, що я бачу, український народ досить швидко нагадує українській владі, що вона не має рації, і влада так само швидко дає задній хід. Незважаючи на війну, у вас працюють демократичні інститути.

– Саме так. Недавно у нас був скандал щодо підпорядкуванням антикорупційних органів напряму президенту. Але спочатку були домовленості з Євросоюзом. і одна з їхніх вимог — незалежність антикорупційних органів. Але коли з’явилися підозри щодо близького оточення президента, він вирішив підпорядкувати ці органи собі. Люди вийшли на мітинги, і влада скасувала це рішення. Але згодом спецслужби почали «обробляти» учасників. Це вже крок у бік диктатури. Це журналістам дуже не подобається. ЗвідсиТому моє наступне запитання: як починалась диктатура в Білорусі? Як Лукашенко її формував?

– У 1994 році, коли він виграв вибори, на теледебатах сказав, що на телебаченні має бути свобода слова. А через тиждень або два підпорядкував собі державну радіокомпанію. Із цього все й почалося.

– Тобто, диктатура почалась саме з медіа?

– Так. Він спершу захопив радіо й телебачення – «Белтелерадіокомпанію». А це означає кожен телевізор і кожну радіоточку в кожному помешканні. Потім — контроль над друком. Але навіть тоді у нас лишався «Тутбай», який до 2020 року був противагою. У 2021 його остаточно знищили — і все. Нині вони відкривають фейкові незалежні ЗМІ, пишуть про котів, аби створити ілюзію свободи слова. Але ми знаємо, що ці медіа контролює КДБ.

– Коли КДБ стало для вас гестапо?

– Особисто для мене – у 2020 році. Хоча я знала, що мене слухають і раніше, коли працювала на БТ. Були профілактичні розмови, виклики. Але у 2020-му все стало серйозно. Моє переслідування — це справа рук КДБ. Мене не арештовували  працівники КДБ безпосередньо, але все було зроблено на їхнє замовленням.

– У вашому законі про КДБ написано, що вони мають право переслідувати політичну опозицію?

– У нас закони формально «найдемократичніші у світі». Проблема в тому, як ними користуються. У 2020 році вони почали застосовувати всі кримінальні статті так, як вигідно владі. І головна біда – відсутність незалежного слідства та судів. Навіть якби влада змінювала закони, але були б незалежні інститути — ситуація була б іншою.

– У нас в Україні в останніх змінах з’явилася норма, що слідчий може провести обшук без рішення суду. У вас теж так?

– У нас ще гірше. Коли у мене був обшук, він офіційно називався «оглядом місця події». Вони вигадали, що моя квартира — це місце злочину. Вилучили комп’ютер і телефон.
До 2020 року без пред’явлення підозри тримати людину не могли. Потім дали 9 днів. А тепер — 30. І в цей час ти сидиш у камері, без рішення суду. Запобіжний захід — на розсуд одного слідчого. Йому можуть просто подзвонити й сказати, що робити.
Коли мене арештували, оперативник сказав: «Мені подзвонили і сказали, що треба. Я двічі питав — за що, бо реально нема за що. Але мусив виконати».

– Що б ви порекомендували українському суспільству, яке хоче зберегти демократичні інститути й не скотитися в диктатуру?

– Якщо чесно, я пишаюся українським суспільством. Ви встигли привчити себе до демократії. Ви звикли, що думку можна й треба висловлювати. Вам треба просто розвиватися далі — без істерик, без хаосу. Демократії треба вчитися. У білорусів не було часу. У вас була Помаранчева революція, Революція Гідності, скинули Януковича.
І навіть тепер, коли стався скандал з антикорупційними органами — влада дала задню. Це дуже важливо. Я не вірю, що в Україні може бути диктатура. Просто не вірю.

– Я теж не вірю. Але ми повинні робити все, щоб цього не сталося. Слава Богу, ми не знаємо, що це — бути за ґратами за свої переконання. Але ми маємо інший досвід — Майдан, розстріли, боротьба за свободу. І нам, чесно кажучи, дуже прикро і навіть трохи  страшно, коли ми дивимось на Білорусь.

– Те, що нині коїться в Білорусі, це справді страшно, але я тепер живу в Німеччині і весь час кажу, щоб на нашому гіркому досвіді вчились інші. Ми також боремося за демократію, і ця боротьба нам дорого коштує. Лукашенко веде війну зі своїм народом. У нас свобода слова і вільні вибори — це речі, вистраждані кров’ю. Власне, Білорусь – це приклад для всього світу, що трапляється, коли диктатура захоплює центр Європи.

– Ваше побажання українцям.

– Слава Україні! Жыве Беларусь!

Тележурналістка Ксенія Луцькіна працювала в "Белтелерадіокомпанії". У серпні 2020 року взяла участь у страйку, а потім працювала над проєктом незалежного ТБ, увійшла до Координаційної ради.

У грудні 2020 року Ксенію затримали у справі "Прес-клубу". Згодом журналістці висунули інше звинувачення – у спробі захоплення влади.

Ксенію Луцкіну засудили до восьми років, майже чотири роки вона пробула в СІЗО і колонії. Вона вийшла на волю достроково з огляду на помилування в середині 2024 року. У березні 2025 року Ксенія виїхала з Білорусі.

Головне фото - Ксенія Луцкіна, 2025 р. / «Наша Ніва»