Я мрію повернутись в бригаду: оголошуємо збір на лікування 23-річного Назара Трофимова

Днями волонтери та ветерани ГО «Нескорені» знову навідались до медичного реабілітаційного центру «Модричі».  Саме тут проходить реабілітацію  Назар Трофимов – 23-річний військовослужбовець бригади «Спартан». У нього важке поранення спини. Здавалося, воно не сумісне із життя, але Назар вижив.     

«Назар надзвичайно мужній і стійкий хлопець. Так сталось, що наші волонтери довідались про його долю. Сьогодні він може переміщатись тільки на колісному візку. Але його воля до життя і віра в свої сили вражають», - розповів Юрій Брянчик, координатор ветеранського крила ГО «Нескорені».

За його словами, ця волонтерська організація взяла Назара Трофимова під свою опіку. Кінцева мета – доправити хлопця на лікування та реабілітацію закордон.

«У Назара дуже складна травма хребта, він не відчуває тіло нижче від грудей. Можливо, буде потрібна операція… У будь-якому разі йдеться про тривалу  реабілітацію.  У Модричах дуже добрий реабілітаційний центр, однак він платний і його послуги дуже дорогі. Тому ми тепер хочемо знайти для Назара безоплатну реабілітаційну програму в Україні, а згодом – закордоном. Власне, ми вже провели попередні переговори з нашими партнерами-волонтерами з Норвегії. Вони розпочали пошук відповідної клініки чи то медичної програми», – зазначив Юрій Брянчик.     

Також він уточнив, що йдеться про норвезьку Асоціацію ветеранів СІОПС. Нещодавно її представники перебували у Львові. «Це була розмова ветеранів з ветеранами. Зокрема, ми познайомились з Арві М. Взаєморозуміння з півслова. Вони не зі слів, а з власного досвіду знають про проблеми і потреби ветеранів. Ми домовились про співпрацю, а саме вони мають нам допомогти знайти закордоном ресурси і прогрми для реабілтації наших хлопців», - наголосив Юрій Брянчик. 

Ми поспілкувались з Назаром Трофимовим. Ось його розповідь: «Я родом із Луганської області, зі Старобільська, який був окупований після початку повномасштабного вторгнення. На службу в ЗСУ  пішов в 2023 році, як тільки вдалось вирватись з окупації. Якщо точніше, то з окупованого Старобільська я виїхав у 2022 році, але довший час тривала перевірка моїх документів.

Я виїхав через росію, опинився у Польщі, де у мене брат. Він казав залишатись, але я не погодився. Як це так, вони там будуть воювати, а тут буду відсиджуватись.

Потрапив у 3 бригаду оперативного призначення (гвардія наступу «Спартан») Національної гвардії України. Поранення я зазнав приблизно через рік після початку служби, під Роботино. Це сталось 10 березня 2024 року. Тяжка спинальна травма,  перелом хребта та пошкодження спинного мозку. Медикам довелось видалити праву легеню. Осколок влучив вище від броніка, зайшов під лопатку, уразив легеню, перебив хребет і розірвав спинний мозок.

У нас була зміна позицій, ми  висувались на точку евакуації, і у цей момент нас накрив мінометний вогонь.

Тепер пересувають тільки на візочку. Нижче від грудей не відчуваю нічого, ні тепла, ні холоду, ні дотику. Потроху щось відновлюється, але поранення дуже тяжке.

Лікування дуже дороге. Відкрили «банку» ( банківський рахунок) і самі збираємо кошти. Через друзів, подаємо інформацію в Інстаграмі.  

Військова частина виплачує зарплату. Але дуже не вчасно. Із жовтня мені боргують мої бойові 100 тисяч. Поки я лікуюсь, мені мають їх виплачувати, кажуть до березня закриють борг, мовляв, були якісь проблеми із документами. Але 25 тис. зарплати виплачують регулярно.

Після поранення мене одразу прооперували в Запоріжжі, дістали уламки, потім я потрапив в лікарню ім. Мечникова (у Дніпрі), а далі мене перевели в госпіталь до Києва. Операцію обіцяли зробити на другий місяць, потім сказали, що через півроку, але коли побачили контрольний знімок, то заявили, що операція не потрібна, бо, значить, вже все зрослось.

Десь тоді за сприяння брата я познайомився з волонтерами. Ми довідались про Модричі, про їхні знижки, бо в Києві з реабілітацією було геть погано. У мене з`явились пролежні.

У Модричах я вже півроку, але тут дуже дорого, тому ми сьогодні шукаємо якусь безплатну програму закордоном, але спочатку, напевно, поїду на безплатну реабілітацію до Києва. Поки тривати пошук закордонного варіанту. Розумієте, я у Модричах плачу 170 тис. на місяць, мені це не по кишені, всі гроші, що ми їх збираємо на «банку», йдуть на Модричі.

У мене є велика бажання стати на ноги і вернутися  в бригаду. Хлопці дзвонять, підтримують мене, допомагають чим можуть, хочу знову побачити їх».

Подаємо посилання на збір для лікування і реабілітації  Назара Трофимова, бійця  бригади «Спартан» Національної гвардії України, який під час виконання бойового завдання у н.п. Роботи зазнав тяжкого поранення спини і нині прикутий до колісного візка.