Хто сьогодні говорить від імені Європи?

Джаред Кушнер, зять президента США Дональда Трампа та його спеціальний представник на переговорах щодо України, після дводенних переговорів в Абу-Дабі заявив європейцям, що знайти одну людину, яка могла б говорити від їхнього імені, було б більшим досягненням, ніж переконати росіян допустити їх до переговорного столу. У переговорах 10 і 11 листопада брали участь делегації України, Росії та Сполучених Штатів. Кушнер зробив цю заяву під час другого дня зустрічей, готуючись разом зі Стівом Віткоффом до чергової поїздки до Москви. За його словами, там вони мали намір попросити в Путіна «благословення» на залучення Європи до наступного раунду переговорів. Алде коли американський посередник запитує російського президента, чи можуть європейці обговорювати питання власної безпеки, європейська дипломатія стикається з проблемою значно серйознішою, ніж відсутність єдиного номера телефону.

Відповідь на зауваження Кушнера існує. Кая Каллас є високою представницею Європейського Союзу із закордонних справ і політики безпеки. Її попередження щодо Росії виявилися точними, а рішення, які вона ухвалювала на посаді прем'єр-міністерки Естонії, надали її словам особливої ваги. Сьогодні вона готова оскаржувати навіть помилкові припущення Вашингтона. Поки європейські політики узгоджують, хто саме має сидіти за столом переговорів, вона говорить про те, що взагалі може бути предметом обговорення за цим столом.

Кушнер і Віткофф більшу частину своєї ділової кар'єри провели у сфері нерухомості. Такий досвід може стати в пригоді під час переговорів про інвестиції та відбудову зруйнованих міст. Однак він не дає права розглядати українську територію як земельну ділянку, якою можна поступитися заради укладення угоди. У їхніх заявах простежується переконання, що Путіна можна задовольнити достатньо винахідливою пропозицією, тоді як Зеленський має виявити більше розуміння вимог Москви. Коли бажання агресора подаються як легітимна відправна точка переговорів, опір країни, на яку напали, легко перетворюється на перешкоду для миру.

У березні 2025 року в розмові з Такером Карлсоном Віткофф заявив, що не вважає Путіна поганою людиною, назвав його надзвичайно розумним і захоплено розповідав про те, як російський президент замовив портрет Дональда Трампа та нібито молився за нього після замаху. Він також заявив, що цілком упевнений: Росія не нападатиме на Європу. Поки Віткофф ділився враженнями про люб'язність Путіна, російські бомби падали на українські міста.

14 січня цього року Трамп пішов ще далі в інтерв'ю агентству Reuters. На запитання, хто перешкоджає укладенню мирної угоди, він відповів одним словом: «Зеленський». Він додав, що Путін готовий до домовленостей, тоді як Україна демонструє меншу готовність. Водночас американські переговорники чинили тиск на Київ, вимагаючи відмовитися від Донбасу. Таким чином, президент країни, яка очолює посередницькі зусилля, поклав відповідальність за відсутність миру на президента держави, що зазнала нападу. Росія вимагала території, яку її армія не змогла захопити навіть після п'яти років війни.

Трамп час від часу засуджував російські бомбардування, однак конкретні політичні вимоги послідовно адресував Києву. 10 жовтня він навіть закликав українців обрати нового президента, який був би більш готовим укласти угоду з Москвою. Він не закликав росіян усунути Путіна — людину, яка віддала наказ про вторгнення в суверенну державу. Того ж дня російський удар по Запоріжжю забрав життя шестирічної дівчинки. Її дідусь, стоячи біля тіла онуки, розповів журналістам, що наприкінці місяця вона мала святкувати день народження. Наступного дня Зеленський відповів, що готовий організувати вибори, якщо Путін погодиться на шістдесятиденне припинення вогню. Трамп навіть не спробував висунути таку вимогу Путіну. Якщо розглядати всі ці події в сукупності, важко говорити про неупереджене американське посередництво.

Кая Каллас попереджала про цю небезпеку ще до того, як російські танки рушили на Київ. Виступаючи в парламенті Естонії 19 січня 2022 року, за 36 днів до повномасштабного російського вторгнення в Україну, вона описала три правила радянської дипломатії, які приписувала Андрію Громику: вимагай того, що ніколи тобі не належало; висувай ультиматуми, оскільки на Заході завжди знайдеться хтось, готовий до переговорів; а коли інша сторона пропонує поступку, вимагай ще більше. Тоді Каллас пояснила, що Москва саме таким чином намагається домогтися нового поділу Європи на сфери впливу. Сьогодні її попередження звучить як протокол переговорів в Абу-Дабі.

Двома днями раніше, 17 січня 2022 року, вона назвала російські пропозиції пасткою, а шантаж — шантажем. У той час, коли в західних столицях ще дискутували, чи блефує Путін, вона відкрито прогнозувала масштабнішу агресію проти України. У парламенті вона пов'язала війну в Грузії 2008 року, окупацію Криму 2014 року, бойові дії на Донбасі та російські гібридні операції проти європейських демократій. Вона також наголосила, що НАТО нікому не загрожує, а тому будь-які поступки перед російськими ультиматумами лише винагороджують державу, яка сама створила цю кризу.

Уряд Каї Каллас почав забезпечувати Україну зброєю ще до 24 лютого. Естонія передала протитанкові ракети Javelin, а після вторгнення Каллас закликала до посилення санкцій, збільшення постачання боєприпасів і зміцнення оборони східного флангу НАТО.

У квітні 2022 року в Берліні вона закликала Європу перестати боятися власних рішень. Звертаючись до німецьких господарів, вона наголосила, що зростання цін на газ не повинно робити свободу України менш важливою. Багато європейських урядів дійшли такого висновку лише після того, як заплатили ціну енергетичної залежності від Москви.

У травні 2023 року на Саміті демократії в Копенгагені Каллас заявила, що вільний світ обмінював принципи на гроші, а правду — на газ. Вона вимагала притягнення до відповідальності російського політичного керівництва та попереджала, що тимчасове припинення агресії без зміни поведінки Росії лише відкладає наступну війну. Трьома місяцями раніше, виступаючи в Мюнхені, вона вимагала створення спеціального трибуналу за злочин агресії, щоб Путін та його соратники не залишилися поза межами міжнародного правосуддя. Таким чином, вона відкрито поставила під сумнів розрахунки тих, хто сподівався на відновлення ділових відносин із Росією.

Каллас знає про російську окупацію з історії власної родини. Її матері було шість місяців, коли в 1949 році її разом із сім'єю депортували до Сибіру. Естонія знає, як виглядає мир, який окупант проголошує після придушення опору. У лютому 2024 року російська влада оголосила тодішню прем'єр-міністерку Естонії в розшук через демонтаж радянських пам'ятників. Таким чином Москва продемонструвала, наскільки її дратує політикиня, яка відмовляється приймати російське трактування історії.

Ця послідовність не обмежилася лише промовами. У 2024 році Каллас запропонувала країнам, які допомагають Україні, щороку виділяти на військову допомогу щонайменше чверть відсотка свого ВВП. Естонія взяла на себе таке зобов'язання на наступні чотири роки. Того ж року у Варшаві вона нагадала, що Росія розраховує на результати виборів у Європі та Америці, а також на втому західних суспільств. Її відповіддю стала вимога надати Україні ресурси для перемоги, водночас зміцнюючи власну оборону Європи. Це політика, яку можна оцінити за бюджетними асигнуваннями та обсягами поставок, на відміну від гучних заяв про мир, що закінчуються черговою спільною фотографією з Путіним.

Саме тому на початку листопада Каллас різко відреагувала на ідею, що посланці Трампа могли б вести з Москвою переговори про «нову архітектуру європейської безпеки». НАТО, Європейський Союз та чинні міжнародні угоди вже визначають засади європейської безпеки. Росія порушила взяті на себе зобов'язання, зокрема щодо поваги до незалежності та кордонів України, закріплені в Будапештському меморандумі 1994 року. Нові переговори щодо російських вимог у сфері безпеки в умовах, коли російська армія продовжує утримувати українські території, створюють саме ту пастку, про яку Каллас попереджала в січні 2022 року.

6 листопада у Варшаві Кая Каллас відкинула можливість юридичного визнання окупованих українських територій, обмеження чисельності української армії та надання Росії права вирішувати, до яких союзів може приєднуватися Україна. Вона вимагала повернення депортованих дітей, притягнення винних до відповідальності за воєнні злочини, відшкодування збитків і припинення російських диверсій у Європі.

Того ж дня міністр закордонних справ України Андрій Сибіга подякував їй за твердий голос Європи, який вона представляє. Каллас наполягала на питанні, якого Москва намагається уникнути: що саме Росія повинна буде зробити і від чого відмовитися, щоб довести, що більше не нападатиме?

Ціле покоління українських дітей дорослішає під звуки повітряних тривог, знаючи, де розташоване найближче укриття. Кожен, хто вимагає від їхніх батьків прийняти російську окупацію як ціну миру, зобов'язаний пояснити, яким чином ця окупація захистить дітей від наступного нападу.

Через три дні в Парижі вона заявила агентству Reuters, що Москва лише імітує переговори, продовжуючи бомбардувати Київ і мирне населення. Коли за столом переговорів в Абу-Дабі почали обговорювати ширші гарантії безпеки, вона нагадала, що Путін не має права вето на рішення щодо європейської безпеки. 11 листопада в інтерв'ю телеканалу France 24 вона додатково окреслила межі американського посередництва. Рішення про скасування європейських санкцій та розпорядження замороженими російськими активами ухвалює Європа. Вашингтон може скільки завгодно вести переговори з Путіним, але не має повноважень від імені Європейського Союзу давати обіцянки з питань, які належать до компетенції його інституцій і держав-членів.

Після переговорів в Абу-Дабі було анонсовано нову масштабну угоду про обмін військовополоненими. Для їхніх родин це важлива новина. Однак жодного публічно підтвердженого прориву щодо територіальних питань, припинення вогню чи остаточної мирної угоди досягнуто не було. 12 листопада Кушнер і Віткофф знову прибули до Москви, а російська дипломатія майже одночасно запропонувала провести переговори щодо укладення окремих пактів про ненапад із країнами НАТО. Важко не помітити послідовності цих кроків. Росія намагається перетворити розв'язану нею самою війну на переговори про правила, за якими надалі захищатиметься вся Європа.

Європейські держави, які роками надають Україні фінансову та військову допомогу, не можуть залежати від доброї волі людини, яка відкрито називає їх ворогами. Путін має відповідати за агресію проти України, а не вирішувати, хто має право брати участь у переговорах щодо безпеки Європи.

У Європейському Союзі є політики, які розуміють цю небезпеку. Польща, країни Північної Європи та Балтії роками попереджають про наміри Росії. Франція, Німеччина, Велика Британія та європейські інституції спрямовують значні ресурси на оборону України. Їхні лідери, безумовно, висловлюють свою позицію. Однак Європа й досі звучить невпевнено тоді, коли потрібно сформулювати спільну відповідь Вашингтону. Одні хочуть призначити спеціального представника, інші покладаються на власні канали зв'язку з Білим домом, а треті побоюються, що жорсткіша риторика поставить під загрозу те, що вони називають мирним процесом. Саме цю слабкість і влучно підкреслив дотеп Кушнера.

Кая Каллас сама не може запроваджувати санкції, виділяти кошти чи підписувати мир від імені 27 урядів. Її обов'язок — захищати спільні принципи та попереджати про ситуації, коли переговори створюють загрозу європейській безпеці. Цей мандат вона використовує саме так, як і має діяти дипломат, відповідальний перед європейськими громадянами, а не перед настроями Кремля.

Кушнер шукав одну людину, здатну говорити від імені Європи. Відповідь він міг почути у Варшаві чи Парижі, а міг би просто прочитати промову естонської прем'єр-міністерки, виголошену в січні 2022 року. У ній заздалегідь було описано російську тактику та ціну західних поступок. Відтоді Кая Каллас послідовно відкидає будь-які сценарії, за яких Україна повинна платити за мир власною територією, Росія уникатиме відповідальності за агресію, а Європа довірятиме власну безпеку обіцянкам Путіна. Путін намагався стерти Україну з мапи Європи. Було б непростимо, якби європейські уряди тепер дозволили йому перекроювати карту безпеки всього континенту.

Орхан Драгаш, доктор наук, Белград

Головне фото - Кая Каллас/EPA/UPG