Хочете війни?! Ви отримаєте війну!

Основою гібридної війни (як і будь-якого масштабного конфлікту) є психологічне протистояння. Звичайно, насамперед ідеться про конфлікти між демократичними й авторитарними державами. Виграє той, хто зможе впливати на психіку супротивника, змусити його поступитися, піддатися тиску та підкоритися волі суперника, прийняти необхідну модель поведінки. Це готує ґрунт для подальшого тиску й агресії, дозволяє авторитарній державі зміцнитися та посилити свої позиції.

У західних суспільствах готовність іти на поступки не сприймається як слабкість, а навпаки – як умілий пошук компромісу, ледь не як мудрість. Відповідно поступливість закладена в політичну культуру, що чудово розуміють противники Заходу й успішно використовують цю психологічну особливість. ПОСТУПЛИВІСТЬ також не сприймають як поразку, відповідно за подібні кроки не потрібно виправдовуватися. Цей крок спрямований на умовне вирішення конфлікту, віддалення його гострої фази. Загострення (якщо воно буде) перекладається на наступне покоління політиків або нові уряди.

Проте до цього загострення демократії, як правило, психологічно не готуються і тому йдуть на чергові поступки. Дзвінки Меркель і Борреля вбудовуються у цю модель, оскільки іншого механізму поведінки не передбачено.

У свою чергу, авторитарні лідери, які спираються на постійну демонстрацію своєї «залізної волі», не можуть дозволити собі поступок, оскільки такі кроки сприймаються виключно як слабкість. Це загрожує втратити позиції всередині країни (втратою підтримки) і може призвести до проблем у самій системі. Спіраль агресії, розкручена інформаційною війною, вимагає перемоги.

Розв'язавши конфлікт, такий лідер має йти ва-банк, вмикати всі ресурси, насамперед, психологію агресії. Тому політика авторитарного режиму щось із розділу «берсеркерства», суміші божевілля і всіляких елементів прямого залякування (ми розпочнемо війну, у нас червона кнопка та нам втрачати нічого, завтра ми візьмемо Берлін тощо). При цьому авторитарні системи не мають коштів підтримувати конфлікт у довгостроковій перспективі чи реально протистояти Заходу. Тобто агресивна, імпульсивна атака на психіку західних політиків (меншою мірою суспільств) їхню культуру – блеф. Мета – змусити піти на поступки і просунутися вперед, зміцнити свої позиції. І майже завжди це працює. Спрацювало 1938 року (захоплення Чехословаччини), 2014 року (окупація Криму), працює цей підхід і під час міграційної кризи, що фактично стає проявом прямої агресії режиму Лукашенка, у тому числі й залякування війною. Все в дусі авторитарних психологічних тисків та атак.

Я впевнений, що якби Захід проявив волю і силу у 2014 році стосовно дій Москви у Криму, то не було би ніякої анексії та війни на Донбасі, а можливо не було би вже й Путіна.

Те, що робить Лукашенко, вбудовується у стратегію російського психологічного впливу на Захід, це розширює межі для подальшого тиску і примусу до нових поступок.

Тому єдиною формою протистояння цим тираніям є посилення тиску у відповідь, загострення — відкрита демонстрація сили. Фактично пряма заява: хочете війни? Ви її отримаєте! Європа має змінити мову компромісу на мову сили та залізної волі – це єдина можливість поставити на місце автократів, інакше конфліктів не уникнути.

Можливо, в Росії та Білорусі люмпени, з промитими пропагандою мізками, яким нема чого втрачати, будуть раді загинути смертю героя, але мільярдери у владі і при владі (ті ж багаті пропагандисти) – заговорить про мир.

Павло Усов, Центр політичного аналізу і прогнозу