Відхід із Лисичанська та логіка війни

Із ранку читаю стогін щодо виходу ЗСУ з Лисичанська. Так слава Богу, що вийшли. Ці герої диванного фронту вважають, що краще би наших солдатів оточили, щоби ці Клаузівиці та Манштейни диванних операцій насолоджувалися новинами про те, як орди російської армії розбиваються об неприступний вал Лисичанської оборони. Проте реальність інша.

Війна – це боротьба соціальних організацій, що спираються на ресурси. У цій боротьбі армія є ключовим інструментом, а економіка є базою, що дає ресурси. Якщо армію розіб’ють, то Україна може втратити взагалі все. Тому армія сьогодні є вищою цінністю, ніж Лисичанськ чи Сєвєродонецьк. Їх ми зможемо потім відбити, зберігши армію, а отже, зберігши державу. Нагадаю, що СРСР відступав до листопада 1942 року. Тобто 1,5 року з початку війни, а потім ще 8 місяців витратив на корінний перелом, що настав під час битви на Курській дузі, а потім знадобився ще рік, щоб вигнати Рейх за межі України.

У нас же секта любителів вундерфалі (дива-зброї) думає, що якщо Україна здобула кілька десятків сучасних гаубиць, кілька десятків сучасних САУ та тисячі Джавелінів і NLAW, то перемога очевидна. Ця вічна наша віра в магічне пригнічує.

Наразі Україна ще не пройшла через свій Сталінград, не кажучи про битву на Курській дузі. Росія має величезні економічні ресурси, що в рази перевершують українські. Має величезні запаси старої техніки. Залужний сказав, що за добу вони вистрілюють 45 тисяч снарядів! Ешелони! Вони валять на наші позиції ешелони боєприпасів і не «паряться». І поки Україна не насичена західною зброєю, своєю зброєю, яку ми зобов'язані почати виробляти, то наша армія маневруватиме. Поки наша економіка не відповідає на запити війни – то перемоги не буде. Тому що Путін робить ставку на те, що взимку нас доб'є фіскальна криза та розвал інфраструктури. Це все взаємозалежні речі.

Тому Генштаб ухвалив абсолютно правильне рішення, яке підтримує Зеленський. Ми не зможемо виграти війну, якщо безглуздо спалюватимемо в її топці людські ресурси. Техніку ми отримаємо, людей навчимо, а от мотивованих людей не повернути. Їх треба берегти.

Нагадаю, що СРСР, який 1941 року не маневрував, щоразу втрачав у котлах сотні тисяч людей, поки не втратив усю свою кадрову армію. Усю! Декілька мільйонів людей! Україна не може воювати як СРСР.

Зрештою, поки на Донбасі ЗСУ жорстко б'ються за кожну п'ядь землі, маючи перед собою дві третини сухопутної армії РФ, на інших ділянках фронту наші війська контратакують і наступають. На півдні, наприклад, де йдуть бої біля Херсона, чи вичавлювання росіян із острова Зміїний, де перманентні удари ЗСУ унеможливили перебування там гарнізону. Як наслідок, загрозу морського десанту до Одеси та Бессарабії сьогодні знято з порядку денного.

Якщо коротко, то на все потрібно дивитися в комплексі та діяти потрібно, виходячи з цього розуміння.

Український політолог, експерт Українського інституту майбутнього Юрій РОМАНЕНКО (сторінка у FB)