У ярмі: спроба революції без права на спробу

Останнім часом білорусів часто звинувачують у тому, що вони надали свою територію для створення плацдарму збройній агресії Російської Федерації проти України. Нічого не зробили для того, щоб зупинити російські механізовані колони, які прямували в Україну, не організовували протести, не проводили антивоєнні акції в Білорусі й мало не власноруч убивали українців.

Складається враження, що це цілеспрямована інформаційна кампанія, в якій беруть участь деякі українські політики, лідери громадської думки, громадські діячі та журналісти. Наприклад, Юрій Касьянов на своїй фейсбук-сторінці повідомляє, що збирається спитати з кожного білоруса:

«Зрештою, доведеться відповісти кожному на просте запитання: що ти особисто зробив, щоб зупинити війну?.. Щоб не дозволити армії орків напасти на Україну з території Білорусі?.. Щоб російські літаки не бомбили Україну з білоруських аеродромів?.. Ми спитаємо з кожного!».

Роман Безсмертний в інтерв'ю інтернет-виданню «Цензор» стверджує, що білоруси нібито не мають християнських цінностей, цілеспрямовано прив'язує їх до військових злочинців з Російської Федерації, переконуючи аудиторію в тому, що вони такі ж убивці:

«Білорус для мене – напівзнищений етнос, який не подає сигналів, що він живий. Бо різниці між цим загнаним білорусом і башкиром, мордвином немає ніякої. У них немає того, що є в самоідентифікованого етносу, нації – цінностей. Ми живемо в системі християнських цінностей. Хтось більше, хтось менше. Ми розуміємо так, що є добро, а що є зло. Той, хто себе не ідентифікує, він ніколи в житті не розрізняє добра і зла. Бо в нього нема цього набору цінностей. Тому білорус нічим не відрізняється від народів, про які я кажу. Його дуже легко поставити у стрій і змусити стріляти. В українця чи кого завгодно. І якби вони сюди зайшли, ніякої різниці між ними і тими, що тут були, не було б».

Міністерство освіти України 8 квітня проводить круглий стіл, на якому «О. Котусенко як представник МОН, Ю. Ковбасенко (Українська асоціація вчителів зарубіжної літератури), О. Ніколенко (науковець, автор програм та підручників), В. Туряниця (вчитель зарубіжної літератури, директор школи), Н. Рудницька (вчитель зарубіжної літератури) Фартух (вчитель зарубіжної літератури), Л. Юлдашева (вчитель зарубіжної літератури, науковець)» приймають одностайне рішення «вилучити твори російських та білоруських письменників зі шкільної програми зарубіжної літератури». Чудова ідея допомогти росіянам та їхньому сатрапу Лукашенкові у знищенні символів національного відродження.

Чи могли білоруси організувати масові антивоєнні протести та завадити вторгненню російських військ з території Білорусі? Чи винні білоруси в агресії проти України? Чи брали вони участь у пусках ракет по українським містам? Чи готові білоруси вбивати українців? Чи потрібно їх асоціювати з катами російської армії? Спробуємо розібратися в ситуації, що склалася, і знайти відповіді на ці питання.

Щоб спробувати оцінити ситуацію, потрібно перш за все відключити емоції. Згоден, коли в країні триває кровопролитна війна, смерть та руйнування, коли навколо стільки горя – це дуже важко зробити. Але моя сім'я теж прокинулася 24 лютого о п'ятій годині ранку від розривів російських ракет у Києві. Дружина і дочка перший тиждень війни через практично постійні повітряні тривоги більшу частину часу проводили в підвалі багатоповерхівки. У мене, як і в багатьох, також виникають такі питання.

На мою думку, не можна оцінювати ситуацію напередодні війни в Білорусі та Україні як ідентичну. Все-таки Україна за 30 років незалежності далеко пішла від Білорусі у сфері дотримання прав людини, демократії, змінності політичних еліт через демократичні процедури, розвиток вільних ЗМІ, відродження національної культури. По суті, це дві різні країни, два різні народи зі своїм менталітетом, але досить близькі одна до одної, у тому числі з погляду мови, на відміну від тих же росіян.

Білорусь завжди піддавалася жорсткішій русифікації, ніж інші республіки СРСР, що отримали незалежність 1991 року. І не лише в СРСР, а й у 19 столітті за часів Російської імперії. Докладно розбирати цей період можна довго, але позначу ключові моменти.

У 1831-32 та 1863-64 роках на території сучасної Білорусі було два національно-визвольні повстання. За результатами першого було ліквідовано греко-католицьку церкву, а майно та парафіян передали російській православній церкві, парафій якої було не так багато до 1840 року. З 1835 всюди було введено російську мову, аж до русифікації імен. А за результатами розгрому другого повстання було завдано удару по римо-католицькій церкві, переважна більшість парафій знову була передана російсько-православній церкві. У придушенні цих національно-визвольних повстань, зокрема, взяли участь малоросійські козачі полки, створені спеціально на вирішення цих завдань.

Після розвалу Російської імперії, почалося національне відродження в Білорусі, паростки якого значною мірою були ліквідовані в період сталінських репресій і планомірно продовжували знищуватися аж до розвалу СРСР. В Україні мало хто знає, що на території Білорусі після закінчення Другої світової війни до середини 50-х років також точилася партизанська війна з комуністичним режимом.

Після розвалу комуністичної імперії був короткий період, лише два роки, коли було здійснено спробу нового національного відродження, яка закінчилася з приходом до влади Олександра Лукашенка. Разом із політикою національного відродження в Білорусі було ліквідовано й демократію. З 1995 року в Білорусі, на відміну від України, більше ніколи не було вільних демократичних виборів.

Убивства популярних опозиційних політиків, повсюдне кримінальне та адміністративне переслідування опозиційних активістів. Позбавлення їх можливості здобуття вищої освіти, негласна заборона на роботу, неможливість утримувати свої сім'ї, а отже посилення процесу видавлювання з країни політично активних громадян. Тотальна фальсифікація результатів голосувань, знищення незалежних ЗМІ, завдання потужного удару по громадянському суспільству, що почало зароджуватись, але було фактично повністю знищено до 2022 року.

Останній серйозний сплеск протестів стався після фальсифікування результатів голосування на президентських виборах серпня 2020 року. Цей протест був жорстоко і криваво придушений, у тому числі із застосуванням вогнепальної зброї – аж до вбивства протестувальників. Репресії продовжуються до сьогодні. Десятки тисяч людей пройшли та проходять через переслідування, в'язниці, побиття. Люди, в лояльності яких режим має сумніви, не можуть влаштуватися навіть звичайними прибиральниками та двірниками. Закрито всі незалежні газети, закрито всі непідконтрольні режиму громадські організації.

За деякими оцінками, у період правління Лукашенка, починаючи з 1995 року, змушені були залишити країну понад 1,5 млн осіб із 10 млн населення. Особливо великий відтік стався із серпня 2020 року і до початку війни. Втекло з країни кілька сотень тисяч політично активних громадян. У Білорусі розв'язаний тотальний терор і панує беззаконня. Країна перетворена на якусь подобу ОРДЛО. Створено потужну репресивну машину, яка перемелює всіх підряд, навіть тих, хто не брав участі в протестах, але міг виявляти нелояльність до режиму раніше 2020 року.

Фактично, напередодні війни проведено величезну роботу з жорстокого зачищення будь-якої потенційної небезпеки, яка могла зашкодити вторгненню. Насправді, де-факто у серпні 2020 року відбулася анексія Білорусі, зараз вона також фактично окупована, як український Крим та ОРДЛО. А Лукашенка Кремль залишив виконувати обов'язки «губернатора» з повноваженнями суб'єкта Російської Федерації. Практично він позбавлений можливості приймати стратегічні рішення щодо розвитку країни та її економіки, права на самостійну міжнародну державну політику, а спецслужби й армія перетворені на своєрідні філії подібних російських структур.

Виходячи зі створених реалій, у білорусів дуже обмежені можливості відкрито масово протестувати проти війни, зробити це практично неможливо. Проте знаходилися люди, які висловлювали свою публічну солідарність з Україною і зазнали за це репресій. Були факти заподіяння шкоди залізничному сполученню беззбройними партизанами, яким під час затримання представниками спецслужб було нанесено серйозні вогнепальні поранення, що можуть призвести до інвалідності. Білоруський квазі-парламент ухвалив законопроект щодо запровадження смертної кари за замах на скоєння терористичних актів. Це означає, що влада фактично легітимізує можливість вбивства своїх опонентів широко трактуючи поняття намірів «замаху» на теракт.

Витискування з країни великої кількості протестно налаштованих громадян. Позбавлення волі тисячі активістів, які зараз кинуті до в'язниць та колоній. Створена в країні атмосфера страху та терору унеможливлює сьогодні організацію будь-якого масового протесту. У Білорусі зараз проживає близько 200 тисяч етнічних українців, які так само, як і білоруси, не вийшли протестувати проти розв'язаної Російською Федерацією війни. Так само не можуть організовувати подібні масові протести українські громадяни на раніше окупованих росіянами територіях Донбасу та Криму. Чи є в цьому пряма вина українців та білорусів? На мій погляд, питання риторичне. Вина за розв'язування та участь у війні лежить не на народах, а на конкретних індивідуумах, незалежно від їхньої національності.

Про роль правлячих та опозиційних еліт у Білорусі, про те, чи готові білоруси вбивати українців, чим загрожує кампанія зі стравлювання українців та білорусів між собою, що зараз розв’язується, обговоримо в наступному матеріалі.

Викладене у статті є особистими думками автора, які не завжди збігаються з редакційною політикою "Західного інформаційного фронту"