Тільки правда нас визволить?

АНАЛІТИКА 03.01.2018 Коментарі 0

16 грудня 2017 року на сайті Президента РП було опубліковано офіційне повідомлення стосовно візиту у Львів та на Тернопільщину держсекретаря Канцелярії польського президента, міністра Адама Квятковського. Зокрема офіційно вказано, що пан Квятковський від імені польського Президента  віддав «пошану жертвам масових вбивств польського населення, які були здійснені українськими націоналістами в околицях Тернополя у 1944 році».

Варто нагадати, що  у дощовий день 5 липня у 2008 році польська влада недалеко від церкви на старому цвинтарі селища Ігровиця неподалік Тернополя відкрила пам’ятник із написом польською та українською мовами наступного змісту «З димом пожарів, з курявою братньої крові, до Тебе, Господи, волає цей голос. Корнель Уєйський. Пам’яті близько 90 поляків, які спочивають тут, мешканців села Ігровиця, трагічно загиблих 24 грудня 1944 р. Нехай спочивають у мирі. Уряд Республіки Польща. Родини. 2007.» оправда в польському тексті частина «трагічно загиблих» подається як «zamordowanym», тобто убитим)

Поряд з цим, жодних згадок на пам’ятнику про «українських націоналістів» не було. Натомість тоді в ЗМІ наголошувалось на тому, що «напад було здійснено невідомим збройним відділом або групою озброєних осіб».

Близько півроку потому, у січні 2009 року, коли після відкриття пам’ятників, почалось поступове наголошення на тому, що відповідальність за масові вбивства польського населення на Тернопільщині,  несуть саме  «українські націоналісти», у виданні «Наше Слово» було опубліковано матеріал авторства Богдана Гука «Історична політика Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва».

Коротко нагадаємо, окремі питання, які стосувались трагічних подій у селах Ігровиця, Плотич, Мала Березовиця, Лозова (жертви поховані у Шляхтинцях) Тернопільської області, які мали місце у 1944 році.

 Як повідомляє, Богдан Гук на шпальтах видання «Наше Слово»:

«В Ігровиці 1939 р. було 2620 мешканців, у тому числі 1560 українців та 770 поляків. До грудня 1944 р. не було жодного нападу на польських мешканців села, хоч у світлі літератури, що видається нині [станом на січень 2009 року – прим. ред.] в Польщі про українсько польські відносини в тій частині окупованої гітлерівцями Європи, це важко пояснити – у світлі тих видань вони б уже давно мали бути мертві!.. Тимчасом жили, не зазнавши найменших втрат. Коли навесні 1944 р. перейшов Тернопільщину фронт, місцеві поляки отримали зброю від районного військового коменданта, у народному домі була створена станиця Істрєбітєльних батальйонів (ІБ) – нібито добровільної збройної формації, яка, проте, була підпорядкована НКВС. Її найголовнішим призначенням була боротьба з українським антикомуністичним підпіллям. Ігровицька станиця під командуванням лейтенанта НКВС Дем’яненка стала здійснювати збройні випади проти… Проти кого – зі споминів уже не довідатися: чи проти відділів УПА, чи проти українців у сусідніх селах (які обов’язково мали б бути «українськими націоналістами»…)?

Станиця «стрибків» не була спроможна вести сутички з відділами УПА, тож залишається другий варіант. Він збігався з тим, чого хотіло НКВС – спровокувати протистояння між поляками та українцями!

Особливо відзначився в акціях проти українців Казимеж Літвін, убитий 24 грудня 1944 р. у Хомах (Казимежові) під час одної зі сумнівних акцій ІБ з Ігровиці. Це не була самооборонна акція, принаймні про це нема даних. Хто убив Літвіна і його друзів – до сьогодні не відомо.

Того ж дня на Ігровицю напав невідомий збройний відділ. Нападники говорили російською мовою, убивали сокирами – уже це робить ігровицький злочин неоднозначним».

Щодо інших селищ Тернопільської області Богдан Гук вказує наступне:

«Плотич

Село Тернопільського району Тернопільської області. У 1939 р. нараховувало 1310 мешканців, серед них тільки 60 українців. У березні 1944 р. у це польське село ввійшов невідомий німецький відділ та вбив 43 особи. За безкритичними польськими спогадами, це сталося внаслідок повідомлення «українських націоналістів». На жаль, інформація про «українських націоналістів» далеко неточна й вірогідного джерела не становить. Ураховуючи ж бажання польських авторів приписати якнайбільше вбивств українцям, інформація оця стає маловартісною, а навіть підозрілою. Чому і про що повідомили гітлерівців «українські націоналісти»? Що виявили німецькі вояки в польському селі – чи, бува, не радянських партизан або відділ АК? Хто ці «українські націоналісти»? На ці питання відповіді немає. Чи село складалося тільки з мирних неозброєних мешканців? Чи співпрацювало, як багато польських сіл, з радянськими партизанами? Чи стаціонували в ньому відділи АК? – на це відповіді немає. Відповідь одна: винуваті українські націоналісти, хоча стріляли й не вони, а німецькі вояки»

«Мала Березовиця

Село Збаразького району Тернопільської області. У 1939 р. населяло його 1180 осіб, серед них 730 поляків та 440 українців. У ніч на 23 лютого 1944 р. стали жертвами нападу невідомої озброєної групи 131 селянин польської національності. Убивці говорили російською мовою, убивство було спектакулярно жорстоке. Жертви похоронено в колективній могилі неподалік лісу»…

«Лозова

У Лозовій в 1939 р. на 900 мешканців було 740 поляків та 70 українців, отож село було тоді польське, як і не одне на Тернопільщині. Після переходу фронту місцевий залізничний міст стерегла радянська військова частина, а місцеві поляки, найімовірніше, отримали зброю. Сторожували, але не встерегли: 28 грудня 1944 р. невідома озброєна група напала на село та вбила приблизно 110 осіб (у тому числі 12 українців). У 80-х рр. ХХ. ст. з колективної могили в Лозовій їхні останки були перенесені і похоронені в Шляхтинцях. «Невідома група людей…» – я знаю, це може дратувати, адже в пам’яті поляків убивцями однозначно є «українські націоналісти»… Нема сумніву щодо факту вбивства, однак є питання, що виникають на основі польських повідомлень. Наприклад, що то за «бандерівці», які вбивали сокирами?».

Цілком і повністю згодні із тим, що в 1944 році відбулись страшні та жахливі події у вказаних вище селищах Тернопільської області. Очевидно було б цікаво побачити і архіви НВКС, в яких, імовірно, залишились згадки про цей період історії коли, як влучно вказує Богдан Гук «чого хотіло НКВС – спровокувати протистояння між поляками та українцями».

Водночас, намагаючись зрозуміти логіку польської сторони у веденні власної історичної політики, виникає ряд запитань:

Варто нагадати, що лишень за листопад-грудень Україну почергово відвідали доволі велика кількість польських високопосадовців.

1 листопада до Львова прибув віце-міністр МЗС Ян Дзедзічак, за кілька днів відбувся доволі контроверсійний «львіський вояж» міністра закордонних справ РП Вітольда Ващиковського. Надалі, не зважаючи на те, що очільник МЗС Польщі «не рекомендував Президенту РП відвідувати Україну» 13 грудня в Харків прибуває Президент Польщі Анджей Дуда. Під час цього візиту Президент України наголосив на тому, що «Від історичних конфліктів між Україною та Польщею виграє лише одна сторона – Росія». В свою чергу, польський президент закликав «не робити кроків до чергових увічнень, які спираються на неперевірені наукові висновки, без проведення історичних досліджень, ексгумації увічнених осіб». 15 грудня, всього через дві доби після того, як президентський літак пана Дуди вилетів із міжнародного аеропорту «Харків», у львівський аеропорт з Варшави прибуває державний секретар Канцелярії Президента Республіки Польща Адам Квятковський.

На які ж саме пам’ятні для польської історії місця прибув польський високопосадовець , і чи дійсно вони  відповідають історичній реальності, а не  «спираються на неперевірені наукові висновки, без проведення історичних досліджень, ексгумації увічнених осіб»?

За коментарем ІА «Західний інформаційний фронт», звернулась до  Святослава Шеремети -  відповідального секретаря Державної міжвідомчої комісії з увічнення пам’яті, директора меморіально-пошукового підприємства при Львівській обласній раді «Доля».

         «Польські пам'ятники на Тернопільщині в Ігровиці, Плотичі, Малій Березовиці та Шляхтинцях були споруджені у 2007 році з порушенням процедури та без погоджень з органами місцевого самоврядування. Так, було погодження Комісії із зауваженнями, яке підписав В.Казакевич. Польська сторона зауважень не врахувала. Але під час спорудження меморіалів не було жодного погодження з органами місцевого самоврядування. Дуже добре пригадую дану справу, бо у червні 2008 року я приступив до виконання обов'язків відповідального секретаря Комісії, і моє перше робоче відрядження було саме на Тернопільщину, щоб вивчити питання законності спорудження даних меморіалів. Ми були разом з паном Володимиром Середою, головою об'єднання «Закерзоння». Окрім вищезгаданих меморіалів ми виявили споруджений без погодження з Комісією польський військовий меморіал у Чорткові. Вже пізніше, фактично заднім числом, після спорудження меморіалів, відбулось погодження місцевою владою в меморіалів Ігровиці та Плотичі. Самого погодження я не бачив, але маємо лист місцевої влади. Зокрема в Ігровиці погоджено сільським головою 02 липня 2008 року. Вже після мого візиту. А меморіал збудований у 2007 році! Інші за моєю інформацією до цього часу є в повітрі. Окрім того маю великі сумніви, що всі вищезгадані меморіали споруджені на місцях поховань, швидше за все вони є символічними пам'ятниками. Потребує дослідження список загиблих, який виписаний на меморіалах. І головне, чітко пригадую, як місцеві люди розповідали, що вбивці поляків їздили на санях, грали на гармошці, пили горілку та говорили «дивною», не українською мовою. Так виглядає, що це був спецпідрозділ НКВД. Тому дане питання потребує ґрунтовного, фахового, історичного дослідження»

Звичайно ж можна апелювати до того, що мовляв українська та польська сторона мають особисте бачення на історичне минуле, і тому розбіжності неминучі. Але, в чому обидві сторони погоджуються, принаймні такі слова звучать у заявах українських та польських посадовців, так це в тому, що потрібно «наукове обґрунтування» трагічних сторінок спільної історії. Власне наукове, а не політичне, ідеологічне чи виборчо-електоральне!   

І слід зауважити, що наукове обґрунтування у таких чутливих питаннях, очевидно має бути двостороннім, оскільки «одна сторона пише - друга приймає все за істину» очевидно не найкращий формат відносин добропорядних сусідів у 21 столітті. Адже, якщо і Україна, і Польща говорять про те, що маємо спільно шукати рішення історичних протиріч – то тут, вочевидь, головне слово "спільно"…

Сподіваємось, що гасло, яке так полюбляють польські кресові середовища «tylko prawda nas wyzwoli», все ж таки стане тим біблійним закликом «правда зробить вас вільними». І звільнить тих, хто досі перебуває в полоні пострадянських, шовіністичних та імперських забобонів, заради кращого майбутнього та спільного процвітання українського та польського народів.

ІА "Західний інформаційний фронт"

ілюстративне фото: Офіційний сайт Президента України 

Відгуки

Немає відгуків.

Залишити коментар

Оцінити
Відправити

Copyright © 2017 by ZahidFront. Powered by BDS-studio.com