Те, що сталося з Ізраїлем – немислимий провал, - ізраїльський журналіст

Нам треба визнати – це не помилка. Помилка – це коли купив взуття не того розміру або звернув не в той поворот. Те, що сталося, - це страшний, жахливий і абсолютно немислимий провал.

Ми розслабилися. Обросли жиром, завели собак і кішок, навчилися робити гарні ремонти у своїх квартирах, вибирати з багатьох видів знежиреного молока. Ми надто повірили в незламність своєї армії, міць авіації і штучний інтелект, забувши про інтелект природний. Наша міць виявилася картковим будиночком, який розсипався від першого же серйозного поштовху. Ми всерйоз обговорювали можливість удару по Ірану, але три доби не могли впоратися із двома тисячами терористів.

Ми ображали свого головного друга та союзника, коли клоуни намагалися виглядати великими політиками. Наш головний союзник, слава Богу, виявився вищим за це і першим прийшов до нас на допомогу. Не вивісив наш прапор над своєю столицею (усім, хто це робить – дякую, без іронії), а надіслав нам зброю та бойові кораблі.

Ми взагалі захопилися політикою та аналітикою, вірячи лише в те, що нам приємно чути. Ми вимірювали патріотизм у голосах виборців, а він, як з'ясувалося, змінюється у кількості вбитих. Ми ділили один одного на «лівих» та «правих», ось тільки терористи не ділили нікого.

Ми ніби не помічали монстра, що зростав поруч із нами, повіривши в його «раціональність» і «адекватність». Ми вибрали між війною та ганьбою – ганьбу, отримали і те, й інше. Разом із неймовірною трагедією, яку наш народ не переживав, мабуть, від часів Катастрофи.

Ми говорили про необхідність «координації» з Росією, тому що ми маємо «інтереси в Сирії». Тепер їхня пропаганда танцює на тілах наших убитих, радіючи успіхам терористів, але ми мовчимо, не до того, розумію...

Російські пропагандони, як за командою (хоча може слово «як» тут зайве), почали захоплюватися успіхами Хамасу. Їм сподобалася моторошна різанина, убиті діти, зґвалтовані жінки, заручники. Ну що ж. Пора б і нам уже визначитися щодо «спільних інтересів» у Сирії та будь-якоїї іншої маячні, яку несли наші політики в останні декілька років.

На ютубі під моїми зведеннями – вал захоплених коментів від скотиняк, яким це теж сподобалося. Нічого, ми переживемо. Просто зафіксуємо зайвий раз, із яким тварюками ми маємо справу.

А їх зовсім тупорилий фейк про те, що у Хамасу є зброя, яку їм продали українці – на неї ніхто не повівся, окрім них самих.

Зараз армія увійде до Гази, побачимо, чию зброю вона там виявить.

Наші військові, поліцейські, пожежники, лікарі, громадяни виявили чудеса героїзму, і зараз ми багато про це говоритимемо. Це правильно. Але масовий героїзм – свідчення не менш як масового провалу чи чогось гіршого. Нещасна та країна, яка потребує героїв.

Але ми згуртувалися, резервістів більше, ніж потрібно армії, волонтери, допомога, єдність. Так завжди буває у такий час і це дає надію.

Ми на роздоріжжі, страшній розвилці. Нам, можливо, доведеться зробити щось жахливе, що висітиме на нас важким вантажем, але вибору немає. Ганьба чи війна...

Тепер не вийде, за нашою непереборною звичкою, замісти проблему під килим або залишити її вирішення майбутнім поколінням. Ми повинні зрозуміти, в якій країні хочемо жити, яким ми хочемо бачити майбутнє наших дітей. Ми повинні зрозуміти, як зламати ці прокляті граблі історії, на які ми наступаємо раз на 50 років.

Вранці 7 жовтня ми прокинулися в іншій країні й іншій реальності. Тепер нам доведеться навчитися із цим жити.

Сергій Ауслендер, ТГ-канал

На фото nbcnews.com чоловік пробігає повз автомобілі, пошкоджені в результаті ракетного обстрілу в суботу в Ашкелоні, на півдні Ізраїлю.

Також читайте: Третій крок Китаю проти гегемонії США зроблено з Гази