Сучасні виклики для Центрально-Східної Європи: безпековий вимір

Студіювання сучасних геополітичних викликів для Центрально-Східної Європи в умовах російської експансії мають неабияке наукове і практичне значення.

Проблематика класичної геополітики, балансу сил, боротьби за території та сфери впливу знову стає першочерговою.  Гібридна війна, яку веде Росія, фактично трансформується у повномасштабну світову війну. Ця війна ведеться на різних рівнях, на різних фронтах та на різних швидкостях. У цій війні вже задіяно багато різних акторів, які, можливо, навіть не усвідомлюють своїх руйнівних ролей. Однак зло, яке стоїть за цією війною, є єдиним і «воно» перебуває у Кремлі [1]. Немає сумнівів, що від відповіді, яку отримає Росія на свою агресивну стратегію, залежатиме безпека Центрально-Східної Європи.

Основними засобами російського впливу в країнах Центрально-Східної Європи є корупція та пропаганда. Але не лише. Активізація суперечностей (які мають глибокі історичні коріння) між Україною та Польщею, Угорщиною, Румунією може бути результатом цілеспрямованої роботи російських спецслужб. В країнах регіону майже безкарно відбувається потужна пропагандистська діяльність РФ. Механізми її реалізації є різними: фінансування антиєвропейських ультраправих та ультралівих рухів та партій, власне проросійська дезінформація, спотворення фактів війни в Донбасі, створення відвертих проросійських організацій та відповідних сайтів новин, які висвітлюють новини у потрібному ракурсі. Основні меседжі пропаганди – це формування ворожого образу США, евросоюзівської бюрократії та поширення дезінформації щодо «нацистської» влади в Україні і великої кількості неонацистських організацій. Країни Центрально-Східної Європи, певною мірою більш ніж інші країни Євросоюзу уразливі до підривної діяльності Росії. 

Постраждалі від гібридної агресії не готові визнати, що вони стали її жертвами.

Демократична модель держави обмежена у своїх можливостях реагувати на приховані загрози своїй безпеці. Росія цим користується і перейшла у масштабний наступ. Відносно незначні видатки на таку діяльність мають вибуховий геополітичний ефект [2].

Варто зазначити, що в сучасній геополітичній ситуації демократичні та ліберальні цінності продовжують боротьбу з суто меркантильними. До безсумнівних позитивів варто віднести те, що з початком російської агресії європейські політики стали виділяти Україну як політичну й культурну самість. Але для того, щоб ця тенденція зберігалася, Україна має стати українською – стати політичною і культурною ідентичністю. Вона відповідальна за європейські цінності перед Європою, перед Заходом. Вона відповідає за це життями солдат, десятками тисяч смертей  [3].

Нашим партнерам в країнах Центрально-Східної Європи варто врахувати, що Росія розглядає Україну як свого екзистенційного ворога, не бачить права на її існування як незалежної держави та переслідує остаточну мету – тотальне знищення України як суб’єкта міжнародних відносин. Водночас, і країни регіону РФ сприймає як своїх одвічних сателітів.

Розвитку відносин України з країнами Центрально-Східної завжди перешкоджали задавнені образи, певні стереотипи, які мають глибокі історичні коріння. На жаль, останній час характер цих відносин є підтвердженням думки  італійського філософа Бенедетто Кроче щодо того, що з минулого ми завжди обираємо те, що нам потрібне сьогодні. Останні негативні прояви у стосунках з країнами Центрально-Східної Європи можна сприймати і більш широкому контексті. Різкі  висловлювання в цих країнах лунають також в бік Європейського Союзу. Здається, що подібні заяви не є лише забаганкою урядів, їх підтримує значна частина суспільства, яка поділяє такі ідеї та хоче саме таких заяв. Річ у тім, що у країнах регіону викристалізувалися принаймні дві суспільні групи, яким дедалі важче чути одна одну. Одна вважає, що після падіння комуністичного режиму країни розвивалася правильно, реформи 1990-х рр.  призвели до навіть економічного дива. Інша певна, що після 1989 року влада регулярно зраджувала свої країни, діяла в інтересах лише певної групи людей та іноземного капіталу. Є маргінальні групи корисних (для Росії) ідіотів, які хочуть зіпсувати  добросусідські відносини і, на жаль, вони дійшли до мейнстріму. Співпраця з Україною та її підтримка далі сприймається багатьма політиками в країнах Центрально-Східної Європи як загроза.

Антиукраїнські тенденції в політиці польської, румунської, угорської влади послаблюють позиції своїх прихильників в Україні.

Водночас парадокс полягає у тому, що реальне стратегічне партнерство України з країнами Центрально-Східної Європи справді існує, більше того – розвивається. Країни регіону продовжують підтримати Україну у війні на Донбасі, запрошують до участі у роботі Вишеградської четвірки, проекту країн Адріатично-Балтійсько-Чорноморського регіону – Тримор’я. Отже, відстежується суперечність. З одного боку, є заяви щодо внутрішніх українських мовних та історичних питань. Ці питання заслуговують на увагу, але не у такому форматі, про який кажуть певні керівники. З іншого боку, стратегічні партнерські відносини і на державному, транскордонному і на громадському рівнях зберігаються. Це було продемонстровано під час обговорень щодо продовження санкцій проти РФ, щодо надання Україні безвізового режиму, щодо можливостей легального працевлаштування, щодо прискорення ратифікації Угоди про асоціацію. Варто теж привернути увагу до інтенсивних контактів на рівні глав держав, урядів, парламентів чи громадських організацій. Водночас, мабуть потрібна політична воля з усіх боків для якщо не для вирішення негайного вирішення суперечностей, то принаймні для зупинення провокативних дій, розмов і спекуляцій. Об`єктивно політизація цих питань, висування взаємних звинувачень йде на користь спільному ворогові усіх країн Центрально-Східної Європи – Росії. Проте, це в сучасних абсолютна умовах зупинка розгортання протистояння є, на жаль, не нездійсненною. Саме тому потрібно зберігати витримку. Наші політичні оцінки можуть бути розбіжними із польськими, угорськими чи румунськими. В цьому контексті конкретне і наповнене співробітництво в умовах новітніх геополітичних викликів сприятиме спільній перемозі. Для України як країни Центрально-Східної Європи питання власної безпеки  невід`ємне європейської та євроатлантичної інтеграції.  Прагнення до членства в Євросоюзі та НАТО має бути зафіксувати в Преамбулі до Конституції [4].

Отже, російська глобальна гібридна загроза породила чимало нових викликів і для країн Центрально-Східної Європи. Зокрема, зростання націоналістичних настроїв, популістської риторики, суперечливих історичних дискурсів та фейкових новини.

Росія використовує втручання у виборчі процеси, дестабілізацію демократичних інституцій, економічний тиск, енергетичну залежність, поширення пост-правди,  інформаційно-психологічний тиск. Для вирішення проблем у нас є лише один шлях – посилення стійкості та спроможності адекватно реагувати на російську агресію та пов’язані з нею. Зміцнення безпеки регіону Центрально-Східної Європи може відбуватися як за допомогою існуючих механізмів ЄС та НАТО, так і через двосторонню та багатосторонню співпрацю.

  Ігор Тодоров, доктор історичних наук, професор

1. Виступ Президента України на 54-й Мюнхенській безпековій конференції. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.president.gov.ua/news/vistup-prezidenta-ukrayini-na-54-j-myunhenskij-bezpekovij-ko-45842.
2. Горбулін В. Втрачені й невтрачені ілюзії. Україна у глобальних вимірах  сучасного світу [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  https://www.ukrinform.ua/rubric-world/2254046-vtraceni-j-nevtraceni-iluzii-ukraina-u-globalnih-vimirah-sucasnogo-svitu.html
3. Промова Євгена Бистрицького щодо історичної відповідальності «Німеччина та Україна в Європі: відповідальність за минуле — обов’язки на майбутнє» 13 липня 2017 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://bystrytsky.org/vidpov17.htm
4. Виступ Президента України Петра Порошенка на прес-конференції на тему: «Виклики – 2018».  [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.president.gov.ua/news/vistup-prezidenta-ukrayini-petra-poroshenka-na-pres-konferen-46030