Сила армії вимірюється в бою - польський ветеран про приватну армію, війну та готовність Польщі

Польща активно нарощує військовий потенціал та дедалі більше уваги приділяє питанням національної безпеки. Водночас дискусії про приватні військові компанії, ветеранський статус для добровольців, які воювали в Україні, та реальну готовність суспільства до кризових ситуацій залишаються на периферії суспільної уваги. Полковник резерву Війська Польського, ветеран спецпризначення та експерт із безпеки Пшемислав Вардовський («Vader») в інтерв'ю "ЗІФу" розповів, чому Польща ще не готова до створення власного «Blackwater», як слід використати український бойовий досвід та чому освіта у сфері безпеки має стати одним із державних пріоритетів.

- У ході польських дебатів лунають голоси, що про потребу власної  атомної зброї або ядерної  парасолькі. Але чому ніхто в польських ЗМІ не порушує питання і можливість створення приватної військової кампанії, чогось на кшталт Іноземного легіону, тобто під командуванням держави, або просто щось на кшталт «Blackwater», тільки польської версії. Це було б дешевше і, ймовірно, практичніше. Зрештою, більшість поляків не хочуть, щоб їхня власна армія брала участь у жодному військовому конфлікті. Чи хтось взагалі обговорює це в Польщі?

- Ні, я так не думаю. По-перше, наразі це нелегально, тобто законодавство цього не дозволяє. Однак ніхто не обговорює це, бо ми, мабуть, ще морально не готові до такої дискусії. Наприклад, існують не лише приватні компанії чи іноземні легіони, а й британські мають бригади непальців, які також фактично є найманцями. Однак ми все ще морально не готові, але це не лише поляки. Загалом, я думаю, що, крім французів та британців, ніхто в Європі не готовий до таки дій. Звичайно, я не враховую українців, які створили власні іноземні легіони. Але чи це дешевше? Звичайно, це залежить від ситуації, бо місії в Іраку та Афганістані, наприклад, показала, що компанії ПВК, як «Blackwater», чи будь-які інші британські, не завжди були насправді дешевшими. Однак вони виконували завдання, які не входили до посадових обов’язків. Чи було б це вдалим рішенням для Польщі? Я вважаю, що так. І не лише щодо ПВК як військової формування, але й можна розглянути якісь аналітичні компанії чи корпорації. Тут також є простір для вдосконалення, як це роблять американці, враховуючи, що спецслужби, попри свої знання та можливості, часто обмежені законом. Ось чому, серед іншого, американці делегують певні оперативні чи аналітичні повноваження приватним компаніям, що складаються з колишніх солдатів та офіцерів. Тож це не лише ПВК, але це моя суб'єктивна думка, яка заснована на досвіді та 26 роках служби — полягає в тому, що ми все ще морально не готові передати цю сферу приватним структурам.

- Що мало б змінитися, щоб це сталося? Нещодавня заява маршалка Буросевича про те, що Польщі потрібно змінити законодавство, щоб громадяни Польщі, які йдуть воювати в Україні, могли подавати заявки на отримання ветеранських пільг на загальних підставах... Це дуже смілива заява, яку зустріли з ненавистю, спрямованою проти маршалка. Незважаючи на це, він стверджує, що рухатиметься у вказаному напрямку. Отже чому і як щодо такого сприйняття?

- Знаєте, я не психолог, щоб відповідати на це, бо тут нам треба почати заглиблюватися в психологічну площину. Не знаю, чи ви знаєте, але в Польщі є такі дуже популярна приказка - «якось буде» щось на кшталт того. Ми часто на це покладаємося. На жаль, і це дуже часто згадувалося сьогодні, навіть під час сьогоднішніх дебатів, що ми зазвичай прокидаємося запізно. І я думаю, тут нам потрібно змінити правові норми. Якщо ми змінимо законодавство, тобто якщо у нас є гарне лобі в нашому уряді, яке їх просуватиме, тоді ці акти будуть впроваджені. Однак, щоб закони були введені в дію, як я вже казав, нам потрібно змінити наш підхід до цієї ситуації. Ми хочемо хвалитися нашою сильною армією, і з точки зору 26 років власної служби, включаючи чотири роки на цивільному ринку, я бачу дуже позитивні зміни в армії. Однак цього все ще недостатньо, тому я сьогодні також згадав про оборону у своїй доповіді.

- Сила армії завжди вимірюється в битві, а не в її чисельності.

- Так, звичайно. Але насправді, окрім України, яка зазнала жорстоких випробувань, жодна армія, окрім звісно американської чи ізраїльської, не мала справді бойового досвіду. На відміну від Іраку, де це була, радше поліцейсько-воєнна місія, або Афганістані, де я провів понад три роки в бойових діях як польовий офіцер. Там були лінії фронту, на яких ми зазвичай воювали. Однак, якщо залишити осторонь ці місії, чи то в Афганістані, Іраку, Чаді чи будь-якій іншій, практично жодна армія, насправді нікого не брала участі в реальному бою. Тож це трохи схоже на спортивний бій на ножах, навіть якщо є загальна підготовка, і ці люди довго тренуються, але насправді ви ніколи не знаєте, чи зможуть вони впоратися з боєм на ножах на вулиці. Усі сподіваються, що до цього ніколи не дійде, бо всі знають, як виглядає бій на ножах. Тому ми не хочемо цієї війни, ми не хочемо перевіряти, чи наша армія справді достатньо сильна у війні. Однак, я, безумовно, погоджуюся з тим, що має бути якийсь спосіб надання ветеранських пільг полякам, які воювали в Україні. Мають бути можливості для створення приватних військових компаній або приватних аналітичних корпорацій. Однак існує певний опір; важко сказати точно, з чого він випливає, але він існує, і я думаю, що він ще довго не зміниться.

- Я маю на увазі досвід польського добровольця-парамедика, Дамяна Дуди, спираючись на якого було відновлено військову медицини у Польщі. Чи має бути якась досвідчена людина, щоб лобіювати, чи люди з колишніх спецслужб, які вирішують щось зробити...

- Як ви знаєте в нашій спільній історії, пов’язаній багато століть, у нас були вже такі приклади, чи не так? Щось мало статися, щоб ми схаменулися, чи не так? У випадку з Україною в цілому дуже схоже. Я не історик, але я люблю історію, тому наш досвід, у тому числі новий, коли йдеться про Україну, був схожим. На жаль, дуже часто має щось статися, щоб ми почали реагувати. Чи були з самого початку офіцери, які здатні здійснити прорив, щоб щось створити? Я так не думаю. Знаючи це середовище, я в цілому так не думаю, тому що, на жаль, така законодавча ситуація і мислення наших можновладців.

- Ви згадали від час дискусії про цивільну оборону. Наскільки ця проблема є усвідомленою, про це говорять лише експерти та політичні діячи. Чи має щось знову статися, наприклад диверсія або черговий дрон, щоб цивільною обороною почали цікавитись всі. Яка сфера є найбільш вразливою, а також коли Польща фактично почне вживати заходів з цього питання?

- Дозвольте мені відповісти так, щодо цивільної оборони в Польщі? Як я згадував під час панельної дискусії, що, на жаль, обізнаність у суспільстві іноді трохи вища, ніж серед місцевих чиновників чи можновладців — зовсім не тому що люди часто налякані. Пересічні громадяни намагаються навчатися самі, вони намагаються розвивати свої навички самі, іноді вони намагаються розробити власні тривожні рюкзаки, навіть якщо це призводить до невдачі, але вони пробують. Однак я згадав про освіту, освіту і ще раз освіту. Тому що без навчання людей необхідності цивільної оборони нічого не станеться, щоб ми нарешті зрозуміли, щоб ця машина може запуститися. Однак багато що змінилося з початку війни в Україні. Я бачу значні зміни на краще. Однак, з моєї точки зору, як досвідченого інструктора, людини, яка критично мислить, яка також проводила різні види аналізів як на службі, так і поза нею, цього все ще недостатньо. Однак, нам потрібно враховувати, що я можу бути необ’єктивним, бо я — представник силового блоку, тобто той, хто стурбований тим, що може бути. Така природа цієї роботи. Ми завжди намагаємося знайти найгірший сценарій і вдосконалити нашу реакцію. Тож ми можемо сказати, що ви упереджені, бо ви — представник силових структур, і подивитися на це крізь призму найбільших загроз. Однак я стверджую, що підвищення обізнаності, про яке я згадував, — це прагнення до універсальної фінансової моделі. Це означає, що створення системної ініціативи, починаючи, звичайно, зі шкіл, щоб навчати наших дітей тому, що потрібно довіряти державним установам, нашим службам, але водночас нам потрібно займатись самоосвітою. Дуже часто коли вчитель у школі каже дитині, що їй потрібно пройти навчання з питань техніки безпеки, тоді вона повертається додому, дитина чує від батьків, що це безглуздо.

- І в деяких ЗМІ таке ставлення також не схвалюється…

- У школярів ще немає сталих моральни принципів; вони зазвичай слухатимуть своїх батьків. Або певні ЗМІ. Однак, якщо ми маємо справу з десятирічною дитиною, вона ще не слухає ці медіа. Однак, вона більше слухає своїх батьків. І ось тут ми кажемо, на жаль, що в Польщі правда приховується. Тому що це важливо - освіта з питань безпеки. Водночас коли дитина повертається додому і чує від батьків - це безглуздо. І в деяких ЗМІ таке ставлення також не схвалюється. Однак, якщо ми ефективно будуватимемо відповідну систему освіти починаючи з дитячого садка і водночас навчатимемо батьків, все буде інакше. Я провів кілька таких тренінгів для дітей у початкових школах, де я викладав різні предмети протягом шести годин, а потім дві години для батьків наприкінці. Раптом виявилося, що батьки взагалі не говорять про безпеку з своїми дітьми. Тож навчає не лише школа, не лише держава, не лише місцева влада, а й батьки. Тому це має бути комплексний підхід. Якщо це знову буде просто низова ініціатива, може знадобитися 20 років, щоб наздогнати сучасні вимоги.

Розмову вів Євгеній Білоножко, спеціальний кореспондент ІА «ЗІФ» у Польщі

Фото - полковник резерву Війська Польського, ветеран спецпризначення та експерт із безпеки Пшемислав Вардовський («Vader»)/polsatsport.pl