Ризики крайньоправих у посткарантинній політиці Польщі

АНАЛІТИКА 05.05.2020 Коментарі 0

Попри розбалансованість внутрішньої політики в Україні видається слушним не полишати спостереження за політичними процесами за кордоном. І/Якщо чинна українська влада не зіпхне країну в хаос, а відповідно в обійми Голема на схід від нашого кордону, то Україна залишатиметься в системі Західного світу. А відповідно – політичні процеси, що перебігають у ньому, а особливо у найближчих сусідніх країн повинні бути предметом аналізу не менше ніж внутрішні процеси.


Різного штибу політичні аналітики та медійні персони по всьому світу намагаються передбачити якими будуть наслідки пандемії коронавірусу. Часто лунають думки про якщо не смерть ліберальної демократії, то, принаймні, значний її перегляд. У першу чергу щодо вільного переміщення осіб. Як наслідок, варто вже зараз розглядати і осмислювати ті політичні сили в різних країнах, котрі потенційно спроможні використати нав’язливий суспільний страх та непевність.

У  Польщі таку роль може виконати крайньоправа партія «Конфедерація», котра декларує в своїх світоглядних постулатах продовження ідеологічної традиції передвоєнної «ендеції» (націонал-демократів Романа Дмовського).

Партія утворення через об’єднання п’яти інших політичних сил: КОРВіН одіозного політика Януша Корвіна-Мікке, Національний рух Роберта Вінницького, Конфедерація польської корони Гжегожа Брауна і три неформалізовані політичні об’єднання – Партія водіїв, Конфедерація аграрно-споживча, Об’єднані (партія за «традиційні цінності»). На минулорічних парламентських виборах ця політична сила здобула 6,8 % голосів до Сейму, нижньої палати парламенту. Характерним стало те, що переважну більшість її виборців склали громадяни в молодому віці. 

Варто пригадати скандал перед парламентськими виборами, коли з кола Конфедерації вийшов Пьотр Лєрой-Мажец, протеже Януша Корвіна-Мікке на європейських виборах у травні 2019 року.

Підставою послужила незгода з позицією останнього висловленою на внутрішньопартійному зібранні: «На моє питання, що у випадку польсько-російського конфлікту, якби Росія підтримала твою програму, за кого був би ти? – За Росію.» - переказував Лєрой-Мажец. Даний інцидент логічно вписувався в погляди Конфедерації щодо не корисності для Польщі перебування в складі ЄС та скептицизм щодо союзництва з США. Варто зауважити ідейну тяглість такої позиції. Ідеологія «ендеції» передбачає відповідь на міжвоєнне польське питання «Хто є ворогом Німеччина чи Росія?» на користь Німеччини. Тому, оскільки, в поглядах переважної більшості сучасних конфедератів ЄС є проектом спрямованим на встановлення німецького домінування у Європі, то Росія виглядає в їх уявленні як природній фактор зрівноваження впливу з-за Одри. Ступінь прихильності різниться від симпатії в культурі до голосів про скасування санкцій запроваджених проти Кремля за анексію Криму і агресію на Донбасі.

Другою важливою деталлю є те, що велику кількість партійців Конфедерації складають вихідці з організації Млодєж Вшехпольська (Всепольська молодь), заснованої ще в 1989 році.

А її головою в 2009 – 2013 роках був Роберт Вінницький. Організація відзначилась участю в заворушеннях на День незалежності Польщі в 2012, 2013 роках. Відіграючи одну з ключових ролей у нагнітанні суспільного невдоволення польською владою, до приходу правлячої партії ПіС до влади в 2015 році. Загалом популярність крайньоправих поглядів почалась в Польщі від часі протистояння ПіС і тоді владної Громадянської платформи. Коли ж ПіС обійняв владу в країні, то вуличний елемент колишньої опозиційної діяльності відчув себе не потрібним. Будучи владою, максимумом правої передвиборчої програми стало ухвалення закону про геноцид поляків на Волині, прийнятий у 2016 році. Але глибинних трансформацій в ключі ідеології ендеків не відбулось.

Починав свою політичну кар’єру, зокрема у Всепольській молоді, і нинішній кандидат від Конфедерації на виборах президента Польщі – Кшиштоф Босак. В опитуваннях перед введенням в Польщі стану епідемії Кшиштоф Босак набирав 7,5 %, що становило певний зріст підтримки виборців у порівнянні з результатом Конфедерації на парламентських виборах, зауважмо фактично в умовах мінімальної або нішової політичної активності.  Але вже у квітні рівень його  підтримки знизився до 5,4 %, на тлі збільшення підтримки головного кандидата діючого президента Анджея Дуди до 47 %. Ця зміна відбулась в умовах введення в Польщі стану епідемії і природнього пошуку пересічними громадянами сили на яку можна покластися, котрий ефективно використав діючий президент. З іншого боку це засвідчило, що Конфедерація досі діє на виборчому полі правлячої партії ПіС

Проте варто зауважити, що конфедерати спромоглися зробити «роботу над помилками».

З одного боку їх теперішня риторика і далі спрямована на умовний електорат ПіСу через критику урядового проекту відновлення економіки Польщі після скасування карантинних заходів, а також боротьби за перенесення виборів президента з 10 квітня на час після закінчення карантину. З другого боку риторика якою почали користуватись представники Конфедирації, особливо Кшиштоф Босак, змінилась в бік центристської позиції та соціальної орієнтованості – зосередившись на зниженні податків і збільшенні допомоги з боку держави для бізнесу і пересічного громадянина. Таким чином у медійному просторі спікери від цієї партії стали присутніми в медіа, котрі симпатизують ПіСу, з метою ідеологічної критики опозиції, так і в медіа, котрі є до нього опозиційними. І тут є головний фокус, з політичних маргіналів, котрі були не варті уваги, конфедерати стали активними і зауважальними в публічному суспільному просторі. Таким чином закладаючи підвалини для подальшого росту своєї популярності на парламентські вибори за чотири роки. І попри видимість соціальної демагогії, праворадикальні ідеї в просуванні яких, варто віддати належне, вони є послідовними – почали сприйматися як дійсний предмет для обговорення.

Вимір українського інтересу у цьому процесі є очевидним. З найбільш маловірогідного. Згадуваний вище ризик обмеження руху людей після пандемії може бути претекстом для тихого просування Конфедерацією антиукраїнських настроїв якщо не у формі прямої українофобії, через неможливість польського ринку праці відмовитись від українських робітників, то принаймні істотно вплинути на суворість приписів і контролю за перебуванням громадян України в Польщі.

З політичної складової цього процесу можна виокремити підживлювання наростання загалом антимігрантських настрої неодноразово висловлюваних Кшиштофом Босаком у публічних інтерв’ю. Симптоматично, що в одному з них Босак у березні цього року, на запитання журналіста про те чи слухає він польський реп (цей музичний стиль є популярним серед польських крайньоправих) він пригадав останню прослухану ним пісню з 2016 року. Її темою є так звані польські креси, і містить зокрема такі слова: «Б’ю українське стерво».

Другим моментом котрий може бути негативним для України у наслідок можливої радикалізації політичного життя у Польщі після пандемії – це зміна акцентів у сприйнятті співпраці з нашою країною. На початку цього місяця в інтерв’ю щодо бачення розвитку Польщі після пандемії один з ідеологів та діячів ендеції, колишній депутат Сейму Рафал Жємкєвіч висловився, що бачить Польщу як регіонального лідера і про потребу припинити розглядати Україну і Білорусь як партнерів, а почати природно дивитись на них як на територію з просування своїх інтересів та ресурсну базу. Такий дискурс може вийти з «салонного» простору на широку польську політичну сцену за двох умов. Перша – слабкість української влади і поступовий прогрес Росії в Україні. Тобто якщо правляча польська політична еліта перестане вбачати в Україні буферну територію. Друга – ослаблення самої правлячої партії ПіС, за умови нарешті згуртування демократичної опозиції й активної діяльності Конфедерації, і відповідно спроба радикалізації риторики з метою згуртування виборців.

Не варто недооцінювати і російський фактор.

Як відомо Москва розхитує ЄС прямо чи опосередковано впливаючи на крайні праві і ліві рухи у цих країнах. Специфікою такою діяльності в Польщі є м’якість нарративу. Оскільки в цій країні важко апелювати до якихось сентиментів щодо Росії і загалом панує однозначно негативна оцінка «спільної історії». Тож кремль діє у спосіб підживлення амбіцій серед правих партій і рухів та переводить акценти з трагічної історії російсько-польських відносин на українсько-польські. Не варто сподіватись, що Росія не буде намагатися використати вищенаведений нарратив на свою користь.

Як може діяти Україна в цій ситуації?

Пасивно. Підтримуючи нинішню динаміку українсько-польських відносин, у сподіванні на не здійснення поганого сценарію.

Активно. Це вимагатиме відповідних заходів щодо використання тих поодиноких членів Конфедерації, котрі усвідомлюють спільну російську загрозу та готові не педалювати дражливі для двох сторін теми. Відповідно розколюючи цю політичну силу та маргіналізуючи її. Для цього необхідним є далекоглядна польська політика влади в України та зацікавлення співпраці готових до неї представників Конфедерації, зокрема з використанням світоглядно близьких до них українських правих організацій, котрі, здебільшого, перебувають під контролем МВС. Таким чином може бути забезпечено прихильність до українсько-польської співпраці більшої ширший спектр політичних діячів в Польщі, що звузить можливість антиукраїнських провокацій з боку РФ. Проте здійснення цього сценарію, наразі, видається малоймовірним у зв’язку з внутрішніми політичними процесами в Україні.

 

Віталій Мазуренко

співредактор поталу «Obserwator Międzynarodowy», докторант Люблінського католицького університету.

ілюстративне фото: profil.at

Відгуки

Немає відгуків.

Залишити коментар

Оцінити
Відправити

Copyright © 2017 by ZahidFront. Powered by BDS-studio.com