Вододіл 2019: соборність та солідарність знову на порядку денному

БЛОГИ 26.12.2019 Коментарі 1

Добігає кінця 2019 рік, а отже настає час визначити реперні точки та події політичного життя з найбільшим впливом на майбутнє України і Польщі. Попри методологічну спокусу, зумовлену комплексом меншовартості, здається доцільним віднайти їх не на зовні, а в середині країн. Також пропоновані роздуми не міститимуть аспекту історичної політики та ринкового зиску від співпраці, мітичних підвалин на якій будується бачення міждержавних стосунків сьогодні.


Протягом останніх п’яти років порівняння політичної ситуації в Україні і в Польщі викликало думки на користь України. Складалось враження, що українські політичні еліти та система управління державою, отримана в спадок від УРСР з всіма її вадами, переживши потрясіння Революції Гідності у 2014 році отримали більшу згуртованість, прояви націленості на результат та переосмислення ціннісних висхідних, котрі визначали ідеї скеровані до широких суспільних мас.

У Польщі, в свою чергу, від 2015 року відбувався процес виверження накопичених політичних і ментальних суперечностей. Від глибоко вкорінених «шляхтич/селянин», український відповідник інтелігент і рогуль, до ідейних ліві і праві, з продукуванням наступних поділів по лінії  віку – інфантильні міленіали – ліволіберальні виборці і озлоблена молодь – націоналістично-релігійні кола, котрі не бачать перспектив у існуючому політичному status quo між двома потужними політичними партіями.

Та попри такі позірні відмінності дискурсів головною детермінантою, котра не дозволяє вийти до правдивої суспільно-політичної самодостатності в Польщі і Україні залишається популізм, що розмиває чисту есенцію ідейних суперечок.

Популізм, котрий є віянням часу і свідченням приналежності до умовного «Заходу», але на ґрунті суспільств з досвідом по злий бік Залізної завіси призводить до потреби старого недоброго роздавальництва соціальних благ. А від того – бавлення з лівими ідеями на котрі просто не вистачатиме грошей у країн Східної Європи при трагікомічному відтворення консервативних постулатів, що набирає гротескних форм, попри економічну різницю – свідчить про значну подібність між українським і польським суспільствами.

2019 рік – став тим рубіконом, котрий зрівняв обидві країни, повернув їх на рівні стартові позиції в політичному житті. Вибори по обидва боки кордону стали вододілом, котрий до великої міри розподілив життя, в свідомості середньостатистичного виборця, на до і після. Відповідно дві головні країни регіону ввійшли в період викликів, але і шансів на творення чогось змістовнішого ніж наявне дотепер борикання.

Соборність та Солідарність знову стають наріжними потребами в політичному житті відповідно України та Польщі. На противагу до них можемо спостерігати зіткнення в українській політиці двох світобачень умовно розподілених між прихильниками гасел «Армія, мова, віра» та «Мир, розваги, споживання». Попри умовність цього поділу він чудово ілюструє недорозвиненість політичного життя, котре не побудоване по лінії умовних лівих і правих притаманних країнам ЄС, а все ще відповідає базовим інстинктивним прагненням «дополітичних громадян».

Після жовтневих парламентських виборів і присяги нового складу парламенту суспільно-політичні поділи в Польщі пройшли по чотирьох базових ідентифікаціях. Наразі правляча партія Право і справедливість, умовні консерватори під традиційним гаслом «Бог, честь, батьківщина», котра за п’ять попередніх років стала фактично корпоративністю партійно-церковних еліт, зарозумілістю щодо решти громадян – не виборців цієї партії та фантазією про батьківщину, як її уявляє презес (голова) партії пан Ярослав Качинський. Після втрати монополії на цей наратив під даним гаслом з більш радикалізованим порядком денним до Сейму пройшов Блок партій «Конфедерація». Натомість на лівому фланзі відбувся поділ між опозицією на лібералів з другої за чисельністю Блоком «Громадянська коаліція» (котра отримала більшість в Сенаті) та ліворадикальним Блоком «Лівиця». Остання перебрала повістку під гаслом «Свобода, рівність, братерство» у ГК, але поки не спромоглася вийти за порядок денний споживацтва, групової ідентичності та нехтування сферою безпеки. П’ята політична сила котра потрапила до Сейму – ПСЛ, за традицією, долучається до порядку денного переможців.

Питання як українській стороні співпрацювати з Польщею за нових обставин?

З двома старими партіями все зрозуміло ГК віддавна залишається прихильником політики Гедройця з безумовною підтримкою України. Щодо правлячої партії ПіС, то існує шанс перегляду їхньої української політики, оскільки подальша ескалація суперечок щодо історії буде підсилювати більш «молодих та зубастих» представників Конфедерації, антиукраїнська спрямованість якої є очевидною. Такі молоді представники крайньоправих як Кшиштоф Босак стають набагато складнішою загрозою, оскільки навчились свої напади на меншини прикривати за суспільно прийнятною демагогією, якій позаздрив би сам Ленін. Натомість, молода Лівиця не є противником, але через недостатню увагу до загрози з-за східного кордону з Європою існує ризик використання її в темну з боку Росії. Хоча поява таких нових зірок в Сеймі як посел Адріан Зандберг – залишає поле для оптимізму.

Подібними видаються негативи за нових або нових-старих влад обох країн, з урахуванням загального культурного рівня та квазіціннісних електоральних орієнтирів їх суспільств:

  1. Екстраполювання уваги на закордонний фікційний контекст. В Україні в формі очікувань «миру в Нормандії», у Польщі – мода на геополітичні рефлексії, поява численних експертів, котрі всі події внутрішнього життя країни зводять до розстановки сил між чільними державами, з присмаком незагоєних історичних травм – розгляд головних загроз від «затисненості» між Німеччиною та Росією. І якщо російська загроза є доконаним фактом, то німецька – лише заздрісна амбіція, котра перешкоджає ефективній діяльності країни в європейських структурах.
  2. Проблеми з правосуддям. В обох країнах відбуваються або намагаються провести судові реформи. Обидві спрямовані на більше підпорядкування судової гілки влади відповідним правлячим колам. І якщо раніше польські зміни в законах про судоустрій були спрямовані на підпорядкування одній владній групі, а в Україні – на лобіювання інтересів різних олігархічних груп. Тепер, як свідчать законодавчі ініціативи «зеленої» влади, в Україні відбувається аналогічна польській спроба одновимірного підпорядкування.

Через подібність політичних контекстів і внутрішньої проблематики, попри відмінний рівень економічного розвитку, видається слушним щоб в українсько-польські відносини вибудовувались на двох рівнях суспільному і державному.

На першому українська сторона має не лише переймати досвід, але й активно ділитись ним. Численні громадські організації і ініціативи можуть запропонувати польському громадянському суспільству напрацювання з протидії негативним законодавчим змінам та привнести досвід згуртованих соціальних ініціатив, той самий елемент солідарності. На другому – державні органи можуть перейняти єдність щодо базового державного проекту та ідентичності, тобто оспіваної соборності. Таким чином можна витворити базові міжлюдські та міждержавні зв’язки, котрі не дадуть в майбутньому розвинутись взаємним протиріччям. 

Як би не було, обидві країни знаходяться в процесі значної перебудови політичного життя. Над Дніпром і Віслою бракує внутрішньої єдності, але є поле для подальшого зближення за умови подолання внутрішньополітичних поділів та фаховості і проактивної позиції еліт. Водночас маємо шанс на творення нового стратегічного альянсу в регіоні, але як і будь яка добра справа, за умови дій в цьому напрямку.

 


   Віталій Мазуренко

співредактор поталу «Obserwator Międzynarodowy», докторант Люблінського католицького університету.

ілюстративне фото tsn.ua

Відгуки

tagore
2020-01-07 16:06:48

Залишити коментар

Оцінити
Відправити

Copyright © 2017 by ZahidFront. Powered by BDS-studio.com