Путін-«історик» проти Польщі

Напередодні католицького Різдва Володимир Путін підніс Варшаві неприємний «подарунок», зробивши протягом п'яти днів три публічних заяви, в яких він поклав на довоєнний польський уряд частину відповідальності за розв’язування Другої світової війни. По суті Путін звинуватив Польщу в змові з Гітлером на ґрунті експансіонізму, антисемітизму і ворожого ставлення до Радянського Союзу. У майже годинній «лекції» російського президента для восьми глав пострадянських держав Польща згадувалася у півтора рази частіше, аніж гітлерівська Німеччина. А апогеєм його виступів по даній тематиці стала образлива тирада на адресу одного з видатних польських дипломатів того часу Юзефа Липського.

Путін явно хотів спровокувати Польщу.

І йому це в повній мірі вдалося: його досить вільне трактування історії передбачувано підняло у польському суспільстві хвилю обурення. У заочну полеміку з президентом Росії вступили видатні історики, журналісти, дипломати, а також перші особи держави. Прем'єр-міністр Матеуш Моравецкій навіть звинуватив Путіна у навмисній брехні.

Вже існує ціла гама гіпотез щодо того, чому Путін вирішив закидати Варшаву пропагандистськими штампами радянської епохи. Найчастіше це пояснюють особистою помстою російського лідера за те, що за останні півроку польський уряд не запросив його ні на 80-ту річницю початку Другої світової війни, ні на 75-річчя визволення концтабору Аушвіц. Але навряд чи у великій політиці є місце для почуттів. До того ж після анексії Криму без участь Путіна пройшов ряд пам'ятних заходів, і кожен раз все обходилося без лайки господаря Кремля на адресу організаторів. Наприклад, в 2019 році без нього пройшло 75-річчя висадки союзних військ у Нормандії. То що ж стало реальним приводом обурення російського президента?

РЕЗОЛЮЦІЯ РОЗБРАТУ

Формальною причиною розлогих історичних екскурсів Путіна стала резолюція Європейського Парламенту «Про важливість європейської пам'яті заради майбутнього Європи» від 19 вересня 2019 року. На перший погляд видається, що у порівнянні із попередніми резолюціями ПАРЄ, ПА ОБСЄ і того ж Європарламенту, в яких традиційно засуджуються злочинні практики тоталітарних режимів і пакт Молотова-Ріббентропа, нічого особливо нового в цій резолюції немає. Однак цей документ унікальний тим, що вперше на європейському рівні відкритим текстом заявлено про існування прямого зв'язку між підписанням пакту Молотова-Ріббентропа і початком Другої світової війни. Тобто, саме на нацистську Німеччину і сталінський СРСР покладено відповідальність за ті жахи, через які пройшло населення нашого континенту.

Російський президент був добре обізнаний про зміст цього документу. Своє ставлення до нього Путін сформулював вже на початку жовтня на засіданні дискусійного клубу «Валдай». Коментуючи резолюцію, він без всяких емоцій рутинно звинуватив Європарламент в підтасовуванні фактів і цинізмі.

Але чому ж Путін повернувся до цього питання два місяці по тому, в грудні?

Чому він зробив саме Польщу головною мішенню своїх нападків, адже резолюція приймалася не лише нею, а 535 депутатами більшості країн ЄС? І що ж стоїть за його риторикою?

ВСЕ ДЛЯ ПАРАДУ ПЕРЕМОГИ

У путінську епоху свято 9 травня стало відігравати важливу роль у легітимізації авторитарного політичного режиму і консолідації росіян навколо фігури Путіна. Кожні п'ять років урочистості з нагоди Дня Перемоги проводяться із великим розмахом й обов'язково за участю глав іноземних держав.

Їх участь нібито підтверджує великодержавний статус путінської Росії і виправдовує російський історичний наратив, у якому Сталін і СРСР представлені виключно в позитивному світлі. Крім того, подібні заходи підтримують у старшого покоління західних політиків фобії часів холодної війни. Вони дивляться на Росію, але бачать СРСР. Цим вміло користується Кремль, спритно продаючи Заходу неіснуючі загрози.

Тому число іноземних делегацій вищого рівня, представлених в Москві 9 травня, має колосальне значення.

У 2005 році святкування 60-річчя Перемоги відвідали 53 глав держав і урядів світу. Тоді резонанс викликала відмова глав Естонії і Литви приєднатися до урочистостей в Москві. Вони пояснили, що для їх країн перемога настала не в 1945 році, а 45 років по тому, коли закінчилася радянська окупація. Однак значний список іноземних гостей робив їх відсутність практично непомітною.

Кремль тим самим посилав меседж: історію пишуть переможці, яких, як відомо, не судять, і з Росією все одно будуть мати справу, незважаючи ні на що.

Солідарність з балтійськими країнами тоді проявив лише один з членів Комісії ЄС - Гюнтер Ферхойген. Кремлівські видання назвали його «білою вороною», підкреслюючи, що до Москви погодились приїхати голова президент Європейської комісії Жозе Мануел Баррозу, а також ще декілька її членів: Беніта Ферреро-Вальднер, Пітер Мендельсон і Хавьер Солана.

Агресивна зовнішня політика Путіна привела до істотного погіршення репутації Росії на міжнародній арені. Це знайшло своє відображення й на відвідуваності традиційних урочистостей в Москві. У 2015 році їх відвідали лише 21 глава держави.

Судячи з усього, світових лідерів, які бажають бути присутніми на наступному параді на Червоній площі, поки не так вже й багато.

У цих умовах Путіну важливо як мінімум зберегти дисципліну серед керівників країн СНД. Святкування Дня Перемоги - рідкісна для Путіна можливість зібрати світову політичну еліту в Москві і показати, що Росія - не просто регіональна держава (як одного разу сказав Барак Обама), а велика країна з інтересами по всьому світу.

КОЗИРІ КРЕМЛЯ

З цієї точки зору, Польща - ідеальний об'єкт для атаки.

Після приходу до влади партії «Право і Справедливість» (ПіС) в 2015 році міжнародний імідж Польщі помітно деградував, так як її керівництво вв’язувалося в часто необов'язкові конфлікти одночасно з декількома своїми ключовими партнерами. Ось уже кілька років триває протистояння з Брюсселем щодо реформи польської системи правосуддя, яке дала привід для звинувачень Польщі з боку Європейської Комісії у порушенні основоположних принципів демократії, а відносини з Німеччиною отруюють безпідставні вимоги репарацій за збитки під час Другої світової війни.

Схоже, в Кремлі вирішили використовувати всі ці розбіжності, щоб девальвувати значення резолюції, ухваленої 19 вересня 2019 року.

Путін відверто прагнув аби на його слова у Варшаві відреагували на найвищому рівні. Він хотів показати, що резолюцію хоч і прийняла переважна більшість членів Європарламенту, але керівництво європейських країн, крім Польщі, не поділяє її змісту. І хоча Європейська Комісія повністю підтримала Матеуша Моравецкого у його дискусії із Путіним, жоден лідер держави-члена ЄС так і не виступив по цій темі.

Польські історики порівнюють аргументацію Путіна з тим, як подавалася історія початку Другої світової війни Сталіним.

Але є одна важлива відмінність: за радянських часів Польща, як правило, не звинувачувалася в антисемітизмі. Тим часом, неодноразово згадавши в своїх виступах відоме донесення посла Юзефа Липського від 20 вересня 1938 року російський лідер продемонстрував явне намір розіграти цю карту проти Варшави.

Імітуючи боротьбу з антисемітизмом в Польщі, Путін хоче пом'якшити ставлення світової політичної еліти до своїх зовнішньополітичних авантюр і легітимізувати їх наслідки.

Благо що польський уряд, допускаючи тактичні помилки, іноді сам створює для цього відповідні умови. На початку 2018 року було введено ввело кримінальне покарання (в подальшому було замінено на адміністративне) за приписування Польщі та полякам співучасті в злочинах нацистської Німеччини під час Другої світової війни. Ймовірно, у ПіС тим самим прагнули зберегти лояльність право-радикальної частини свого електорату напередодні осінніх муніципальних виборів. У США та Ізраїлі це викликало різко негативну реакцію. ЗМІ в цих країнах стали все частіше критикувати польське керівництво за заперечення Голокосту і зростання антисемітських настроїв.

Путін пообіцяв підготувати окрему статтю по темі початку Другої світової війни, і, звичайно, дуже скоро вона буде обов'язково опублікована. Немає ніяких сумнівів, що Польщі в ній буде відведено особливе місце, а Юзефу Липському, швидше за все, дістанеться чергова порція несправедливих епітетів. Професійні історики знову виступлять зі спростуваннями на адресу кремлівського «історика».

Але йому не важливо, що скажуть про його статті професійні вчені. Для Путіна взагалі не існує історії як науки, для нього це - лише сукупність конкуруючих один з одним думок. Президенту Росії куди важливіше продати тезу про «антисемітську і русофобську Польщу» західним елітам.

   Ігор Грецький

Політолог, доцент факультету міжнародних відносин Санкт-Петербурзького державного університету