Пропаганда небуття

Останнім часом тема миру все частіше звучить із вуст російських високопосадовців, але це схоже на ширму. Жодного справедливого миру в Москві не бажають. Візьмемо Соловйова, доволі хитрого пристосуванця з-поміж еліти інформаційно-пропагандистського пулу путінізму. Він розмито висловлюється щодо закінчення «спецоперації» та виокремлює лише дві опції розв'язки: «перемога» та «поразка». Подібний дуальний підхід у принципі притаманний основній масі російського населення, що особливо не замислюється про всякі там тонкощі та півтони, тим більше про мир. Рубати з плеча – ущербна риса, закладена ще з часів опричнини та петровської епохи.

Так ось, Соловйов, формулюючи резонне питання, зізнається у своєму незнанні, як виглядатиме перемога у війні. Виходить, що ця і подібні голови, що говорять, перебувають у смисловому глухому куті. Видати позитивний образ майбутнього в маси їм не до снаги. Навпаки, потоком тягнуться погані звістки. Кожна з них подається як часткова, але загальна картинка посилює жах від непродуманості дій усієї вертикалі влади. Наприклад, незрозуміло: анонсоване залишення окупованого Херсона – це така стратегічна військова хитрість, чи новий катастрофічний крах плану «СВО»?

Гебісти навмисно культивують плутанину, в результаті росіяни живуть в атмосфері ненависті, яка веде їх у нікуди. Ніщо позначене печаткою держави не приносить користі суспільству. Посилюється пофігізм, розчарування, а лискуча випещена морда Путіна породжує лише бажання розстріляти її з виданого іржавого автомата. Наростає відчуття одноразовості всього навколишнього буття, де домінують примітивні поняття та культ тоталітарного підпорядкування будь-яким капризам дилерів смерті. Урка-олігарх Пріґожин, помилка природи Кадиров, шкідливий нано-гном Мєдвєдєв, чорт у ризі Кирило – пантеон Z-капища, який навіть Стівену Кінґу було би важко зобразити у своїх жахах.

Хіба з таким бестіарієм біля керма можна побачити світло в російському пеклі? «Крутим пацанам» а-ля «неонацист» Володя і несамовитий Мєдвєдєв не вірять навіть у жовтому будинку. Навпаки, після провалу першої хвилі могилізації розпочалися закономірні бунти мобіків, оскільки щури в офіцерських погонах крадуть виплати одноразовим бійцям.

Бунт на навчально-тренувальному полігоні в Казані, де освистують і ображають командирів, що знахабніли, оголює програшний стан справ. «Зніми погони, під***с», - збірне послання низів у демотивованій та збитій поквапом запасній армії. Адже ще й воювати наказують на сталінському дранті на кшталт гаубиць Д-1 взірця 1943 року.

Окремі бійці, усвідомлюючи всю безглуздість вторгнення, буквально з перших хвилин після перетину кордону з Україною втікають і шукають можливості будь-якими способами здатися. Можна назвати подібний підхід щасливим квитком, що дарує життя.

Виходить, що неучасть росіян у безглуздій війні діда з історичними комплексами і є перемога. Правильний метод самозбереження заради майбутнього. А критикам відмови від загарбницької війни можна лише порадити могилізувати себе для більшої переконливості правоти їхньої позиції. Чим більше розпалювачів війни принести на її вівтар, тим більше буде у народу віри у «правоє дєло».

Чому би «полковнику» Дімону Мєдвєдєву не згоріти у танку? Адже він військовозобов'язаний, бо якийсь не справжній з нього, а квасний патріот. Рештки героя добре виглядали б як нетлінні мощі в головному храмі збройних сил РФ в Одінцово.

Подібний сценарій не для популяризаторів небуття. Вони ще всерйоз замислюються повернутися на свої зарубіжні вілли, а не годувати хробаків.

Натомість народ залякують загибеллю Росії, скасуванням її мови та культури. Гонять росіян пачками вмирати, щоб агресія не закінчилася поразкою. Але якщо критерії перемоги неясні, то як тоді можна виграти? Тут логіка путінців проста: що більше мертвих, то менше незручних запитань.

Телеграм-канал «Сито Сократа»