Польща та Україна: Формалізм та недовіра

БЛОГИ 28.01.2018 Коментарі 0

Ще рік тому у польському сенаті група сенаторів від партії «Право і справедливість» хотіла протягнути поправки, відповідно до яких український націоналізм (разом з литовським націоналізмом, прусським мілітаризмом) визнався тоталітарною ідеологію. На щастя, тоді різка реакція польських істориків та експертів (Лукаш Адамський, Гжегож Мотика, Славомір Дембський) заблокувала дану ініціативу.

Проведена у листопаді 2017 року зустріч співголів Консультаційного комітету президентів Польщі та України, фактично узгодила «розрядку» напружених українсько-польських відносин. Україна погодилась дозволити археологічні пошуки на своїй території. Одночасно, поляки пообіцяли, що будуть вирішувати питання Грушовичів. З іншого боку, певні українські чиновники від історії, обіцяють полякам розібрати пам’ятник Климу Савуру.

Тут окремо хочу підкреслити, що центральна влада Польщі не має жодних важелів впливу на місцеву владу у плані демонтажу чи встановленні пам’ятників. Водночас нагадаю, що передача територіальним громадам в Польщі права рішення щодо демонтажу пам’ятників була реалізована з огляду на бажання поляків демонтувати радянські пам’ятники.

У Кракові вдалось остаточно перевести переговори на рівень віце-міністрів (Павла Розенка та Пьотра Глінського), але зустріч досі не відбулась і, напевно, знову буде відкладена. Також було досягнуто домовленості про зняття заборони на в’їзд в РП для Святослава Шеремети та Володимира В’ятровича. Однак, чи була заборона В’ятровичу достеменно не відомо, а ось Шеремета дізнався про заборону в’їзду у Польщу безпосередньо на кордоні з Польщею. При цьому поінформовані джерела з польського політикуму твердять, що демонстративна поїздка Святослава Шеремети в Берлін, була сприйнята у міністерстві закордонних справ РП як «особиста образа».

Повертаючись до контроверсійних законодавчих ініціатив польських депутатів, зазначу, що  польська сторона запевнювала Посольство України в Польщі в тому, що подібні кроки не будуть допущені.

Тим більше, у грудні 2017 року під час візиту польського президента у Харків президенти домовились продовжувати співпрацю і поступово відходити від нагнітання риторики пов’язаною з історією. Президент України П.Порошенко, навіть, згадав, про Пілсудського, який може єднати наші народи (чим викликав обурення з боку представників ВО «Свобода», які відразу нагадали хто такий Пілсудський).

Нагадаю, що рік тому в рамках підготовки вказаних вище законодавчих ініціатив, польська сторона також вела консультації з посольством Ізраїлю в Польщі, адже польські політики активно боряться з вживанням терміну «польські концентраційні табори». На наступний день після прийняття згаданих вище поправок Ізраїль висловив застереження щодо цього законопроекту.

Але в результаті, 26 січня 2018 року, в той час як президенти України та Польщі мило та конструктивно спілкувалися у Давосі, польський Сейм проголосував за провокаційні поправки.

Президент України П.Порошенко та Президент Польщі А.Дуда, World Economic Forum Annual Meeting 2018, 26.01.2018, Давос

Чому ж так трапилось, коли нібито нічого не віщувало лиха, а небокрай українсько-польських відносин поступово почав очищуватись від хмар?

Головна проблема, в тому що польська політична партія «Кукіз`15» веде самостійну політику і буде залишатися радикально антиукраїнським (саме антиукраїнським, а не антинаціоналістичним) угрупуванням. Правляча політична партія Польщі «Право і справедливість» «ведеться» на провокації, оскільки дуже хоче отримати конституційну більшість в парламенті, і саме тому не може ігнорувати 10% радикального електорату.

Коротко зауважу, що провокаційні поправки від  «Кукіз`15» проголосували в тому числі і депутати від нібито ліберальної партії «Новочесна».

Але, одночасно треба зрозуміти, що нинішній уряд очевидно найближчим часом все ж таки розпочне «постГедроцовську» політику. В понеділок, у виданні «Do Rzeczy» планується публікація інтерв’ю новопризначеного міністра закордонних справ РП Яцека Чапутовича, у якому він говорить, що історія не найважливіша. Але реальність в тому, що поки Чапутович наведе порядок в польському МЗС пройде «русскій месяц». Зокрема, у Варшаві пліткують, що у відставку має піти держсекретар МЗС Польщі  Ян Парис.

Щодо майбутніх кроків Польщі, очевидно одне: польська сторона не змінно і послідовно буде блокувати будь-які енергетичні ініціативи Москви. Тут поляки є і будуть антиросійськими, нинішній уряд переконаний, що економічну співпрацю і політичну риторику слід розділити. Приклад польсько-німецьких відносин показовий в даному форматі: Німеччина найбільший економічний партнер, але політично є конкурентом, якого польська сторона хоче потіснити на європейській арені.

Водночас, ще у відносно недавньому минулому в польсько-німецьких відносинах на фоні історичних розбіжностей також було не так вже й «безхмарно». Чого вартують лише перипетії через декларацію про будівництво, так званого, «Музею переселенців», який би висвітлював долі німців переселених у 1945-1950 року з території Сілезії, Східної Пруссії та Судет. Тоді ледь не всі політичні сили в Польщі наперебій «обурювались» і розповідали про німецький реваншизм.

Те, що ми маємо на даний час в українсько-польських відносинах ймовірно є наслідком «кризи недовіри» між сторонами. Для того, щоб зрушити цей процес, слід докласти чимало зусиль. Очевидно, що слід перевести вектор відносин з історичного протистояння, на економічні та регіонально-політичні інтереси. Знайти ті площини, в яких українські та польські інтереси йдуть паралельними курсами, а не перетинаються.

І на останок  - держсекретар США Рекс Тіллерсон ствердив, що США виступають проти побудови газопроводу «Північний потік-2», як такого, що політизує енергетику і підриває спроби Європи стати менш залежною від російських ресурсів. Як не дивно, але подібної думки, всі польські політики, включаючи навіть і Павела Кукіза.

 

 

  ЄВГЕНІЙ БІЛОНОЖКО 

ілюстративне фото: www.radiosvoboda.org

 

Відгуки

Немає відгуків.

Залишити коментар

Оцінити
Відправити

Copyright © 2017 by ZahidFront. Powered by BDS-studio.com