Політика теперішньої влади Польщі щодо акції «Вісла»: подвійні стандарти чи мовчазне потурання?

АНАЛІТИКА 20.05.2017 Коментарі 0

На фоні мовчання офіційної польської влади напередодні 70-ї річниці відзначення трагічних подій акції «Вісла», ініціативу її оцінки на території РП перехопили представники антиукраїнських середовищ, здебільшого праворадикального формату. З їх «подачі» на території Польщі ініційовано інформаційну кампанію основним меседжем якої стало - донести до польського обивателя наступну диспозицію –

операція «Вісла» була вимушеним кроком тодішньої комуністичної влади Польщі по припиненню терору підрозділів УПА

у польсько-радянському прикордонні та позбавляла «упівців» підтримки місцевого населення. Польським борцям за історичну «справедливість» не шкодить той факт, що у 1990 році акцію «Вісла» було засуджено Сенатом Республіки Польща, а у 60-ту її річницю (2007 р.) її відзначення мала місце спільна заява президентів двох країн Леха Качиньського і Віктора Ющенка. У ній зокрема прямим текстом задекларовано, що

масова депортація українського етнічного населення суперечила базовим правам людини та була результатом діяльності тоталітарної комуністичної влади ПНР.

       Два президенти схиляли голови перед її жертвами, говорили про історичну правду та процес поєднання… 
      Що ж відбулося за наступні 10 років?! Чому саме зараз на території Польщі – вочевидь партнера України по протидії російській інформаційній агресії та гібридній війні – здійснюються неодноразові спроби показати дії комуністичної влади Польщі по насильницькій депортації сотень тисяч етнічних українців як вимушену необхідність, виправдати їх потребою остаточного вирішення «українського питання», розпорошення українського населення з метою подальшої асиміляції (полонізації). Яка ж така «історична правда» відкрилася саме зараз польським «експертам», що змушує їх виправдовувати застосування стосовно громадян тодішньої Польщі (етнічних українців) колективної відповідальності та їх депортації з місцевостей, де підрозділи УПА фактично не діяли та не було жертв серед польського населення. 
      Символічно, що такі тенденції мають місце у час коли українсько-польські стосунки переживають не найкращі часи, коли державні інституції двох країн напрацьовують проекти «дорожньої карти» польсько-українського примирення, де ключовою тезою є «зосередження уваги громадськості двох країн на позитивних прикладах в історії українсько-польських взаємин…». 
      Справедливо буде зазначити, що поодинокі голоси представників польської історичної науки, зокрема Гжегожа Мотики, Єви Сємашко, щодо вимушеності дій польської комуністичної влада у питанні боротьби з УПА звучали і раніше. Принагідно відзначимо, що дані шановані в Польщі історики завжди підкреслюють свій обов’язок об’єктивного висвітлення історії (при використанні не завжди достовірного та сумнівного фактажу), та чомусь завжди «випадково» стають першоджерелами посилань сучасного польського політикуму при прийнятті антиукраїнських рішень та резолюцій на найвищому рівні, які аж ніяк не служать тому процесу поєднання, на потребі якого неодноразово наголошували президенти двох країн у різні періоди пострадянських відносин України з Республікою Польщею.
      Якщо «процес поєднання» декларується на найвищому рівні, то доволі алогічною слід визнати мовчазну згоду польської влади, з якою вона дозволяє активно просувати своє бачення трагічних подій, яке пропонують польському суспільству право-радикальні середовища, що в свою чергу не лише користаються з «послуг» сумнівних істориків та експертів, але й залучають до своєї діяльності профільні державні установи Польщі. Така псевдоекспертна та історична оцінка багата на протиріччя та продовжує череду антиукраїнської істерії на території Польщі. 
      В даному контексті неможливо обійти стороною надзвичайно велику заангажованість у даному питанні відомого українофоба Анджея Запаловського (Andrzej Tomasz Zapałowski), який у своєму «Обґрунтуванні операції «Вісла» в 1947 році» виправдовує її проведення польською комуністичною владою. При цьому в якості головного аргументу «за» А.Запаловський вказує безпорадність тодішньої офіційної польської влади з її апаратом держбезпеки по захисту своїх громадян, в тому числі української національності від… «свавілля банд УПА, які контролювали прикордоння»!!!
      Усе б нічого, але цей «знаний» у вузькому колі фахівець з проблем безпеки та історії (і ще багато чого іншого), 3 березня поточного року отримує державну нагороду - Хрест свободи і солідарності, який, зверніть увагу, надається за… «АНТИКОМУНІСТИЧНУ ДІЯЛЬНІСТЬ У ПЕРІОД ПОЛЬСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ (ПНР)». Тобто, особа яка отримує нагороду «ЗА АНТИКОМУНІСТИЧНУ ДІЯЛЬНІСТЬ В ПНР» виправдовує «КОМУНІСТИЧНУ ДІЯЛЬНІСТЬ ПНР»?!?
      При цьому слід відзначити, що церемонія «нагородження прихильника дій комуністичної влади ПНР антикомуністичною нагородою» відбувалася саме у стінах Інституту національної пам’яті (ІНП) Польщі, державної інституції, що періодично виступає рупором історичної пропаганди теперішнім правлячих кіл РП (роль даної установи досліджувалась у публікації Історія на службі в PIS? Випадковість, спонтанність чи чітко виражена державна стратегія?
      Але повернемось до «антикомуніста Запаловського».. Що ж це за така непослідовність у поглядах? Чи можна її виправдати великою ідеєю спасіння Польщі від засилля українського бандеризму, які міцна засіла в голові цього польського діяча? 
При цьому А.Запаловський лукавить та намагається вписати в контекст свого дослідження тезу відмінності від діяльності українського підпілля – діяльності польського підпілля, яке у цей же історичний проміжок часу, у схожих умовах і територіальних межах боролося з польським комуністичних режимом за незалежність Польщі. Боролося у значній мірі не добираючи форм та методів, чинячи злочини над мирним населенням, в тому числі етнічними українцями й білорусами. 
      Контекст зрозумілий, адже саме польські праві середовища при підтримці IНП монополізували тематику героїзації, так званих «проклятих солдатів», приписуючи польському підпіллю значну роль у боротьбі за польську незалежність та вклад у боротьбу із «совєтизацією» Польщі. 
Тут особливо, слід згадати широке відзначення в Польщі на загальнодержавному рівні чергових роковин «Національного дня пам’яті проклятих солдатів», чому було приурочено значну кількість науково-просвітницьких та спортивно-патріотичних заходів на усій території Польщі. На лице вибіркова історична правда нашого сусіда?… 
     Але й тут, при бажанні, можна знайти пояснення «принциповій» позиції Запаловського. Чи не саме його співпраця з проросійською партією Польщі «Зміна» та польськомовною версією російського радіо «Спутник», публікація ним ряду антиукраїнських статей у російських «РИА-Новости», «Регнум», нестримне бажання «побудувати паркан на кордоні з Україною», постійними фобіями українського необандеризму та засиллям української трудової міграції, є підґрунтям для такого своєрідного бачення історичної правди. 
     В контексті головної тематики даної статті, не можна оминути той факт, що 11 березня поточного року у Варшаві відомими антиукраїнськими діячами Польщі, в тому числі і А. Запаловським, в рамках конференції присвяченій 70-річчю операції «Вісла», стверджувались тези

ПОВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ОУН ЗА РЕЗУЛЬТАТИ ОПЕРАЦІЇ «ВІСЛА», ЯК ТАКОЇ, ЩО ЗМУСИЛА ПОЛЬСЬКИЙ УРЯД ДО ЇЇ ПРОВЕДЕННЯ!!!

     Не будемо повторювати весь інформаційний абсурд даного зібрання, на якому, між іншим був присутнім і сенатор від правлячої партії «Право і справедливість» Гжегож Печкіс (Grzegorz Peczkis). Проте за її результатами було прийнято звернення до парламенту Польщі «про прийняття відповідних ухвал щодо оцінки операції «Вісла», як такої що завершила геноцид поляків на Кресах». 
     Подібна довколонаукова конференція під назвою «Операція Вісла на Підкарпатті 1947-2017» відбулася нещодавно (7 квітня 2017 року) у м. Перемишль. Її організаторами виступили Державний архів у Перемишлі, Національний музей перемишльської землі та Польське історичне товариство при патронаті місцевого осередку Інституту національної пам’яті та прославленого «забороною в’їзду в Україні та її скасуванням» мера міста Перемишль Роберта Хоми. Як не дивно, але за рішенням організаторів та учасників конференції вона проводилась БЕЗ УЧАСТІ УКРАЇНСЬКОЇ СТОРОНИ! Мотивація вражає – українські експерти не будуть запрошуватися до спільних історичних дебатів допоки не буде засуджено злочини УПА та припинена героїзація бандеризму в Україні!!!
Погодьтесь, неоднозначний та доволі «цікавий» безальтернативний підхід до пошуку історичної істини, однак є одне велике «АЛЕ», яке не може не насторожувати. Питання у тому, що до участі в даному заході було залучено значну кількість польських військовослужбовців та молоді з числа польських патріотичних організацій. Така собі своєрідна гуманітарна підготовка без права на альтернативну думку?!? 
     Але несподівано у царину польських українофобів та рятівників Польщі від «всесвітнього бандеризму» прийшла лиха новина. І саме від польської влади!!! Судячи з реакції ще одного українофоба Тадеуша Ісаковича-Залеського (Tadeusz Isakowicz-Zaleski), «холодним душем» для польських націоналістів у питанні оцінки акції «Вісла», стало опрацювання Центром східних досліджень у Варшаві (Ośrodek Studiów Wschodnich) рекомендацій під назвою «Сімдесята річниця Вісли – обґрунтування проблеми для Польщі». Дана, шанована в Польщі державна експертна інституція, що фінансується з держбюджету, «шокувала» пана Залеського своїм визначенням акції «ВІСЛА». Автори цих рекомендацій вказали, що комуністична влада ПНР здійснила «ЕТНІЧНІ ЧИСТКИ, ЩО СТАНОВЛЯТЬ ЗЛОЧИН ПРОТИ ЛЮДСТВА». 
     Панічну тривогу у Ісаковича-Залеського викликала також новина про те, що Центром східних досліджень (з його слів) здійснив розсилку даних рекомендацій до всіх державних інституцій Польщі, в тому числі до регіональних органів влади. Ісакович-Залеський, ледь не вимагає визнати це визначення новим смертним гріхом, визначає цей термін «брехнею та дуже небезпечним прецедентом, який дає українській стороні аргументи до вчинення певних юридичних дій, в тому числі і формулювання фінансових претензій». Впавши у розпач, говорить про «постріл в ногу польській державі». 
Серед інших прогнозів Центру східних досліджень нібито прогнозованою є ймовірність ініціювання польською опозиційною партією «Громадська платформа» прийняття відповідної резолюції у парламенті (напередодні річниці трагічних подій 28 квітня), метою якої буде поставити у незручне положення діючий уряд. Вбачаються цілком реальними акти вандалізму зі сторони «невстановлених виконавців» у місцях увіковічення пам’яті пов’язаних з акцією «Вісла», зокрема пам'ятного знаку у Явожно (місці де комуністичною владою ПНР тортурами та знущаннями вибивались свідчення в ув’язнених українців, що підозрювались у співпраці з УПА). 
     Нам, звичайно було б цікаво самостійно ознайомитись із даними рекомендаціями, однак зважаючи на відсутність їх у вільному доступі, ми були змушені користуватись враженнями антиукраїнського активіста. Будемо щиро вдячні особам, що допоможуть ознайомитись із повним змістом цих «шокуючих» для Т.Ісакович-Залеського рекомендацій Центру східних досліджень, оскільки Ісакович-Залескі озвучив, що не буде публікувати весь документ, щоб «не підірвати авторитет польської держави». 
Натомість на наше переконання, такі документи є логічними та потрібними у спільному процесі примирення, українців та поляків. При цьому ключовим словом тут є «спільний». Не слід допускати появи з обох сторін фактів, коли чутливі для України та Польщі історичні питання кинуті, зокрема польською владною, на поталу таким псевдоекспертам та популістам, які на свій кшталт реанімують больові точки напруги, нівелюючи попередні доробки десятиліть. Ось це й насправді може підірвати авторитет нашого польського сусіда. 
Навіщо давати такі аргументи як відмова фінансування заходів української нацменшини приурочених «Віслі» польським міністерством внутрішніх справ і адміністрації, навіщо переносити виїзне засідання у м. Перемишль Сеймової комісії з питань національних меншин (на термін після відзначення річниці акції «Вісла»), та чим саме насамперед зумовлено мовчання представників центральної влади, зокрема Президента Польщі А. Дуди з даного питання…


  Дуже не хочеться вірити у те, що діюча політична влада Польщі у «мовчазному співавторстві» із право-радикальними середовищами, фінансування яких з російських рук вже доведений факт, використовує цей інформаційний привід для підняття градусу напруги у таких не простих міждержавних відносинах, для отримання політичних та електоральних дивідендів. 


     Невже примарна прихильність на чергових виборах з боку правого електорату є тією ціною, задля якої теперішня польська влада намагається переписати ще одну сторінку трагічних історичних подій наших двох народів? З якою метою правлячою політичною силою в Польщі замовчуються вже засуджені злочини комуністичного режиму, жертвами якого були саме польські громадяни, що проживали в кордонах тодішньої ПНР. Невже польсько-українські взаємини знову стають заручниками історичних протиріч? Але, на нашу думку, найбільшими ризиками можуть стати наслідки потенційного визнання можливості РІЗНОГО ВІДНОШЕННЯ ПОЛЬСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ДО СВОЇХ ГРОМАДЯН теперішньої і колишньої Польщі, ДІЛЯЧИ ЇХ ЗА НАЦІОНАЛЬНИМ ПРИНЦИПОМ!

 

НФОРМАЦІЙНЕ АГЕНСТВО
"ГО "ЗАХІДНИЙ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ФРОНТ" 

фото з порталу zbruc.eu

 

Відгуки

Немає відгуків.

Залишити коментар

Оцінити
Відправити

Copyright © 2017 by ZahidFront. Powered by BDS-studio.com