Політика Роберта Фіцо: Словаччина між Заходом і проросійським ухилом

Чому прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо — очільник уряду країни-члена ЄС та НАТО — дозволяє собі відверто проросійські заяви, знижує підтримку України і водночас дистанціюється від Заходу? Як внутрішня політика Словаччини впливає на її міжнародну позицію, і чому в українсько-словацьких відносинах настав період охолодження? Про політичну еволюцію Фіцо, про радянські симпатії, про розчарування в Україні й ревнощі до успіхів Зеленського, а також про майбутнє двосторонніх відносин — у розгорнутому інтерв’ю з Григорієм Месежніковим, політологом, соціологом і президентом Інституту суспільних проблем у Братиславі.

-  В Україні дивуються політиці Роберта Фіцо. Словаччина — член НАТО та ЄС, але водночас він виступає з проросійськими заявами. Яке ваше бачення цієї ситуації?

- Справді, ситуація виглядає дивною навіть для самих словаків. Коли Росія почала повномасштабну війну проти України, у Словаччині при владі був демократичний правоцентристський уряд. Прем’єр Едуард Гегер одразу зайняв чітку позицію, він був одним з найактивніших політиків у ЄС, які підтримували Україну. Словаччина передавала зброю, надавала гуманітарну допомогу, підтримувала всі санкції проти Росії. Президентка Зузана Чапутова тричі відвідала Київ, побувала в Бучі та Бородянці. Ми передали Україні системи С-300, літаки МіГ, гаубиці «Сюзанна» — усе, що могли.

- Так, ми пам’ятаємо ці «Сюзанни»

- Так, це наша гаубиця. Тоді Словаччина була повністю на правильному боці історії. Однак ще до війни словацька опозиція, зокрема Роберт Фіцо, активно транслювала проросійські наративи: мовляв, Росія мирна держава, нікому не загрожує, а всю ситуацію провокують "розпалювачі війни". Після 24 лютого 2022 року опозиція на кілька днів замовкла, але швидко поновила активність.

Соціологія на той момент змістилася в бік України. Напад Росії був таким шоком, що громадська думка однозначно підтримала урядову лінію на допомогу Україні. Але опозиція почала розхитувати ситуацію, спекулюючи на внутрішніх проблемах уряду. Згодом уряд втратив парламентську більшість, відбулися дострокові вибори 2023 року, і до влади повернулася опозиція. Так Роберт Фіцо знову став прем’єр-міністром.

Нинішній уряд Фіцо підтримує Україну частково: приблизно на третину — це пряма підтримка Росії, дві третини — нейтральна чи помірно прихильна до України політика. Але Фіцо поступово дистанціюється від Заходу та України. У нього давні негативні емоції щодо України, ще до прем’єрства він вважав, що Україна не виконує домовленостей, що українські "фашисти" і "нацисти" вбивали російськомовних на сході. Хоча він визнає, що Росія порушила міжнародне право, однак виправдовує її дії.

- Остання з його заяв, що Україна не може вступити в ЄС чи НАТО, бо не має визначених кордонів.

- Так, формально Фіцо підтримує євроінтеграцію України, але виступає проти її вступу до НАТО — це вже зміна курсу. Крім того, Словаччина припинила державні поставки зброї Україні. Водночас приватні словацькі компанії активно виробляють боєприпаси, які продаються Україні: виробництво зросло у десять разів. Сам Фіцо пояснює це не підтримкою війни, а "вирішенням соціальних проблем Словаччини".

Але послаблення підтримки України завжди супроводжується нарощуванням прихильності до Росії.

- Чому це відбувається. Це фінансові інтереси Фіцо і його оточення?

-  Думаю, що тут велику роль відіграють особисті риси Фіцо. Він сформувався ще в пізньому комуністичному періоді, завжди мав симпатії до СРСР. У політичній кар’єрі йому не раз допомагала проросійська позиція. Згадайте хоча б газову кризу 2008 року: коли Росія припинила транзит газу через Україну. Фіцо приїхав до Києва, але Юлія Тимошенко змусила його чекати три години перед зустріччю. Ображений, він полетів до Москви, де його тепло прийняв Путін.

- В Україні є версія, що Тимошенко зробила це навмисно — вважають, що вона теж мала певні зв’язки з Кремлем.

- Мені важко це оцінювати. Востаннє я був у Львові торік. Але загалом, спостерігаючи за політичною кар’єрою Тимошенко, я бачив нестандартний стиль поведінки. З іншого боку, саме тоді Москва поставилася до Фіцо досить прихильно.

- У будь-якому разі, навіть якщо не могли нічим допомогти Фіцо, треба було прийняти його краще, принаймні з дипломатичних міркувань. Чи це був сигнал Кремлю, з огляду на інтереси Тимошенко?.

- Так, тут є рація. Але слід розділяти особисті образи політиків від інтересів країни. Для Фіцо важко сприйняти Україну:  її потяг до свободи суперечить його симпатіям до авторитарних режимів. Він бачить у Путіні приклад "ефективного" політика, а успіх Зеленського на міжнародній арені викликає в нього заздрість.

Зеленський надзвичайно популярний в Україні і є міжнародною зіркою і політиці, а Фіцо не має подібного статусу. До того ж, у нього закріпився стереотип, що Росія — стратегічно важлива для Словаччини, попри членство країни в ЄС і НАТО. Він перебільшує залежність Словаччини від російського газу, хоча ЄС давно ухвалив курс на відмову від російських енергоресурсів.

- Яким ви бачите майбутнє українсько-словацьких відносин? І чи може змінитися ситуація у самій Словаччині в осяжній перспективі?

- На жаль, нині серед усіх міжнародних партнерів Словаччини найгірші стосунки — саме з Україною. Немає іншої держави, про президента якої наш прем’єр дозволяв би собі такі собі висловлювання. Тривалий час антиукраїнська пропаганда лилася буквально щодня.

Зміни можливі лише після політичних змін у самій Словаччині — коли до влади повернуться сили, які керували до 2020 року. Всі нинішні проблеми у відносинах між Україною та Словаччиною створив саме уряд Фіцо й особисто він. Наприклад, коли Україна припинила транзит газу через свою територію, то Словаччина мала півтора року на підготовку до цього разом з європейськими партнерами. Але цей час було втрачено. Отже, вирішення конфліктів залежить від зміни політичної ситуації в самій Словаччині.

- Дякуємо за розмову!

Фото - Григорій Месежніков, словацький політолог / newssky.com.ua