Планета Китай: особливості національного менталітету

Коротко щодо Китаю. Товариш Сі у політичний перспективі має чітко видиму мету: затьмарити в історичній величі самого Великого Кормчого, товариша Мао. Але він тверезо оцінює свої можливості й епоху, та не має на меті затьмарити Цинь Шихуанді – легендарного імператора, який зібрав докупи Китай. Достатньо буде стати на сходинку вище, ніж Мао.

Звісно все це – для внутрішнього, китайського користувача. Це внутрішні приколи китайського менталітету. Бо іншому світові нема справи, хто крутіший в історичному плані – Мао чи Сі. Бо ж китайці для західного світу всі на одне обличчя. Але є зворотній бік феномену: Китаю так само начхати, що там коїться за межами його кордонів. І з цього випливатиме уся геополітика та моя особлива думка щодо китайського хайпу нині, у який я маю вставити свої п'ять юанів.

Чому я вліз у цю тему? Сидів би собі рівно на дупі в рідкій окопній багнюці й оспівував би незламний бойовий дух. Але я занадто щільно співпрацював з китайськими чиновниками, інвесторами та бізнесменами саме у зеніті Епохи Величі Товариша Сі. Я провів у бесідах з чималими китайськими чинами сотні годин і побачив, з чим маю справу. І це бачення дає ключ до теперішнього ребусу/кросворду/судоку: куди кине Китай у найближчий час у нашому питанні, з огляду на усі чинники. Бо ви ж розумієте: за передачу Приамур'я та Сибіру Китай гіпотетично може підрядитися закінчити цю війну ще до літнього сонцестояння.

Але справа тут ось у чому. Для Китаю не існує решти світу у принципі. Не існує інших інтересів, окрім китайських. Не існує жодних питань, окрім китайських. Ментально це – замкнена та самодостатня планета. Було багато жартів про глобус України, але найреалістичнішим був би жарт про глобус Китаю, бо це цілком відбиває усю космогонію китайців. Це навіть не планета, а свій окремий усесвіт. Герметичний і на своєму власному діапазоні частот, головна з яких не змінюється вже три тисячі років: «Велич» .

Як китайці сприймають європеоїдів? Як якусь там бла-бла-бла гуманоїдну расу під назвою «лаовай». Умовно гуманоїдну, з усією повагою. А як сприймають проблеми лаоваїв? Відповім. Суворо за матрицею SWOT: Strengths-Weaknesses-Opportunities-Threats. Звісно, найбільше у проблемах індіанців, тобто лаоваїв, Піднебесну цікавлять останні два пункти: Opportunities/Threats. Ото й усе, що треба знати про ставлення Китаю до поточних подій. Усі інші чинники відсутні. Бо це – реально інопланетний розум. Уявіть країну, населену та керовану котами. Чи рептилоїдами. Я не певний, що вони взагалі розглядають Україну як чинник реального світу. Бо вона не була для них таким навіть у «золоті часи», коли я літав до них із грошима, контрактами та фахівцями.

Колись нас дуже круто провезли по символах китайського світосприйняття. У Забороненому Місті нас супроводжували чиновники, до монастиря Шао-Лінь нас привезли у зачинений для простих туристів час. На Теракотову Армію і гробницю Шихуанді ми дивилися з відстані, трохи меншої, ніж можлива для простих смертних. Нас провели Великою стіною, відвезли на фестиваль повітряних зміїв у Вейфані, показували нам китайські величезні морські порти, технопарки й аеропорти. Кочуючи з одного приватного хмарочоса до іншого для перемовин і літаючи китайськими версіями «ембраєрів» із міста в місто протягом трьох років, я збагнув, чим є світ для Китаю та як мислить себе у світі Китай.

Навіть не як наддержаву, а просто як єдину державу на планеті, призначеній для задоволення інтересів цієї єдиної цивілізованої держави. Усе інше – якесь прикре жалюгіддя. Головний висновок: вони не братимуть участі у жодному найдрібнішому «движі» за кордонами країни, якщо це не означатиме шалених надприбутків або якогось прориву у тих чи інших сферах чи величезних преференцій для них самих. Разом із тим, доля контрагентів – відверто байдужа.

Безкінечні переговори показали повну непрозорість і незбагненність їхніх реакцій і логіки. Ще – максимальну закритість за доволі майстерної імітації відкритості та симпатії. Тому, коли я бачу увесь теперішній лемент навколо китайських рухів, я можу сказати тільки одне: не вгадуйте, що це таке – ви все одно не вгадаєте, бо це непередбачувано. Не шукайте знамень та прикмет, їх нема. Що робитиме Китай? Що завгодно. Кращий інструмент аналізу тут – підкинута монета. Але я наполягаю на головному: якщо Китай комусь і допоможе в ситуації, що склалася, це буде тільки одна країна. Це Китай. Бо інших для нього майже й нема. Усе інше – це тільки Strengths-Weaknesses-Opportunities-Threats.

Тому все це не чинник для України. А дійсно чинник зараз – постачання озброєння, кадрове питання та підготовка армії до подій квітня-травня. А іншого майже й нема у природі.

Юрій Томчук, підприємець, співзасновник проекту бойових дронів Punisher UAV (сторінка у FB)
Ілюстрація - обкладинка журналу The Economist