«Північний потік» масового ураження. Як рашисти використовують дивне «розслідування» пулітцерівського лауреата

Черговий майстерклас – як із неоднозначної події змайструвати подразник для усього світу, на наших очах проводять московські пропагандисти. Ця спецоперація має усі шанси згодом увійти до підручників з інформаційних воєн. Але зараз цивілізованому світу потрібно якнайбільш ефективно відбити цей рашистський контрнаступ.

Якщо коротко, то зненацька 85-річний пулітцерівський лауреат, американський журналіст Сеймур Херш (на фото) 8 лютого опублікував на одному із блог-майданчиків розлоге «розслідування». У тексті доволі художньо, з історичними ремарками та ліричними відступами, подана версія про підрив «північних потоків» спецгрупою американських водолазів.

Також у кращих традиціях світових змов автор описує нібито процес ухвалення цього рішення Вашингтоном та деякі нюанси проведення самої операції і її прикриття.

На тлі відсутності результатів офіційного розслідування ця версія, за інших обставин, можливо, й мала б право на життя. Але те, як цю тему почали розкручувати рашисти, практично не залишає сумнівів у її походженні.

Інформаційна спецоперація

Після появи цього «сенсаційного розслідування» промовистою реакцією світу була… тиша. Але росіянці постаралися максимально поширити цю статтю, і навіть звернулись по коментарі до відповідних структур. Відповіді були на диво одностайні: і Пентагон, і Білий дім заявили рашаЗМІ, що публікація – «брехня і вигадки», а МЗС Норвегії заявило, що «ці звинувачення – маячня».

Якби існувала бодай найменша вірогідність, що американці справді провернули цю диверсію (під прикриттям натівських навчань Baltops влітку 2022 року їхні водолази буцім заклали вибухівку, яку вже у вересні активували скинутим норвезьким літаком радіобуєм), світові медіа вже давно розкручували б цей сюжет у прайм таймах і з максимальним розголосом.

Натомість протягом тижня після появи Хершевого розслідування ані найбільші американські ЗМІ (на кшталт The New York Times і The Washington Post), ані британські медіа (Financial Times чи The Guardian) жодного слова про це не написали.

Схоже, росіянців це дико обурило. І вони підключили до справи усі наявні інформресурси, включно із важкою артилерією.

Почали з републікацій, перекладу та нарізки новин із Хершевого розслідування. А потім ще й поперекладали і розповсюдили по проросійських фейсбучних групах у тих країнах, де зараз тривають потужні росіянські антивоєнні ІПСО.

Мовчанці світових ЗМІ голосно дивувались вуса пєскова. Сумна коняка лавров більшу частину зустрічі із зарубіжними журналістами обурювався з ігнору статті Херша світовими ЗМІ. Порівнював цю історію з Орвелом (!) та просторікував про «брехню, аналогічну Мінським домовленостям». І оскільки, за його словами, «шведи та данці мовчать ніби риба об лід» уже півроку, москва хоче зібрати окреме засідання Ради безпеки ООН для прискорення розслідування.

Відзначився і голова держдуми в’ячеслав володін. «Якщо Трумен став злочинцем, який застосував ядерну зброю проти мирних мешканців Хіросіми та Нагасакі, то Байден – терористом, що віддав наказ на знищення енергетичної інфраструктури своїх стратегічних партнерів: Німеччини, Франції, Нідерландів», - написав він у своєму ТГ-каналі.

Що не так із розслідуванням

Насамперед звертає на себе увагу той факт, що усе розслідування побудоване на словах лише одного джерела – анонімного чиновника, який мав би обіймати доволі високу посаду у Вашингтоні. Зазвичай журналісти намагаються підтвердити таку інформацію або даними з інших джерел, або бодай частково відкритими даними.

В операції, яку описує Херш, мали брати участь десятки чи навіть сотні людей із різних країн. Але він не згадує навіть спроб знайти інші джерела, які би підтвердити розповідь його співрозмовника.

Окрім того, у людей, які виступають джерелами для журналістів, може бути різна мотивація, щоби передавати дані: від шляхетного бажання досягти справедливості до внутрішньовідомчої конкурентної боротьби. Мотивація зберегти анонімність також має значення.

Проте Сеймур Херш жодним чином свої взаємини з джерелом не описує, і навіть у абстрактних термінах не пояснює, звідки у нього могли з'явитися ці дані. А йдеться про людину, яка, ймовірно, була присутня на низці надсекретних нарад за участю вищого військового та цивільного керівництва США.

Також у статті наведено пряму мову учасників операції, і часом доволі специфічну. Але автор ніяк не пояснює, чи це прямі цитати з першоджерела, переказ зі слів його джерела або його власний парафраз.

Медійники, які аналізували текст Херша, звертали увагу на низку фактичних нестиковок. Наприклад, пояснюючи, чому Норвегія так охоче пішла на співпрацю із ЦРУ, журналіст стверджує, що «затятий антикомуніст» Столтенберг (нинішній генсек НАТО) співпрацював з американською розвідкою ще з часів війни у В'єтнамі. Насправді Йенсу Столтенбергу щойно виповнилося 16 років у момент евакуації останніх американців із захопленого Сайгона (у квітні 1975 року). І взагалі, тоді він ходив на демонстрації проти цієї війни.

Окрім того, за даними журналіста Джо Гелвіна, який висвітлює злочини на морі, є у тексті Херша й розбіжності із відкритими даними.

Зокрема, жоден із трьох мінних тральщиків класу Alta (саме такий згадується у розслідуванні) не з’являвся в районі вибуху «Північних потоків» під час навчань Baltops-22 (5-17 червня 2022 року). Натомість там був тральщик класу Oksay, але він не затримувався в районі острова Борнхольм, що було би необхідно, якби з його борту висаджувалися водолази.

Ну й літак-розвідник Poseidon P8 (з якого нібито скидали радіобуй для активації мін) справді з'являвся в районі вибуху, але… після нього, а не до. Крім того, він був американським, а не норвезьким. ВПС Норвегії досі користуються попередньою модифікацією цього літака P3 Orion. Вони вже закупили партію P8-A на початку 2022 року, але підготовка екіпажів займає тривалий час, тому перші нові літаки мали вийти на бойове чергування лише на початку 2023-го.

Чи не забагато виникає запитань до автора такої бомбічної статті – як стосовно етики і стандартів розслідування, так і щодо наведених ним фактів?

Хто такий Сеймур Херш

Автор у своєму житті справді брав участь в розслідуваннях найгучніших політичних скандалів: це були і Уотергейт, і бомбардування Камбоджі під час в’єтнамської війни, і катування іракців у в’язниці «Абу-Грейб». А головним досягненням Херша стало розслідування масового вбивства мирних жителів американськими солдатами у в'єтнамському селі Сонгмі. Саме за нього Сеймур Херш і отримав Пулітцерівську премію 1970 року.

Але це було давно. Вже мінімум зо два десятиліття матеріали Херша перестали публікувати найвідоміші видання.

Ще у 2005 році Los Angeles Times назвала його «фанатичним прихильником лівих яструбів», який притримується постулату, що Америкою керують «темні сили заколотників». І додала, що він геть не приховує своїх поглядів: Буш його «лякає», у Білому домі сидять «ідіоти та ідеологи», а міністр юстиції, за словами Херша, просто «душевнохворий». І взагалі, він регулярно вкидає в інфопростір «вражаючу мішанину з фактів та домислів».

Буквально перед цим Херш написав статтю для The New Yorker «Майбутні війни», яка… також ґрунтувалася майже виключно на анонімних джерелах (там навіть були окремо «радник з Пентагону» і «консультант з Пентагону»). І починалася з твердження, що США планують завдати ударів по ядерних об’єктах Ірану і завершувалася анонімними припущеннями, що американські шпигуни можуть фінансувати «іноземні групи ліквідаторів» та здійснювати «терористичну діяльність». «О так, Сеймуре, у цьому нам залишається лише повірити тобі на слово», - резюмує журналіст LAT.

Опісля Сеймур Херш написав ще кілька гучних матеріалів: у 2015-у про те, що спецоперація з ліквідації Осами бен Ладена була змовою пакистанських та американських спецслужб, а насправді він був у полоні в Пакистані. Пізніше Херш поставив під сумнів офіційні версії використання хімічної зброї владою Сирії проти цивільного населення. А в отруєнні Юлії та Сергія Скрипалів він раптом звинуватив… якісь «організовані злочинні елементи».

І тут прикметно, що його старі розслідування мають докази – зокрема, відомі усьому світові фото. Натомість у пізніших матеріалах, де відбілюються Асад чи ФСБ, доводиться покладатись лише на слова самого Херша. Фактично, як і в розслідуванні про «потоки».

Рашка максимально відпрацьовує тему «потоків»

Ось такий цікавий автор (йому виповнилося 85 років) «викотив» розслідування століття, яке так чудово підійшло для чергової росіянської інформаційної операції.

Російське медіаполе буквально забите новими подробицями та розвитком сюжету із цією диверсією. По кілька разів на день з’являються новини – то сам Херш дорікне колишнім роботодавцям (NYT), що вони ігнорують його шедевр. То російський посол у США починає вимагати у Вашингтона, аби той доводив, що не винуватий. То спікер держдуми закликає порахувати всі росіянські збитки від підірваних газогонів, щоб вибивати компенсацію (невідомо, правда, з кого). А потім росіяни долучають ще одного американського журналіста, який буцім ще у жовтні отримав знову таки анонімку, в якій описані дії американців під час літніх навчань щодо підготовки до закладання вибухівки. Але докази він не оприлюднюватиме, щоби не «палити» свої джерела.

Уся ця забава триватиме ще якийсь час, виносячи мозок адекватним журналістам і політикам своєю сюрреалістичністю. Також є припущення, що путін із прибічниками педалюють цю тему, аби продемонструвати, що це не вони почали війну із США і НАТО. І паралельно додатково розколоти натівські сили, які й без того намагаються вирулити з непростих контроверсійних тем – відсутності реакції на російські ракети в натівському повітряному просторі, пошуки танків для України та не прояснене питання щодо надання нам авіації.