Печі – страх і ганьба білоруської армії

Військова частина під довгою назвою «72-ий гвардійський об'єднаний навчальний центр підготовки прапорщиків і молодших спеціалістів» у військовому містечку Печі під Борисовом завжди мала погану славу – ще з часів СРСР (створена 1960 року).

Справа навіть не у традиційному для військових радянського взірця прагненні до показухи – тут якраз навчальний центр цілком процвітав.

Навчальний корпус у Печах – найбільше «зборище» військових підрозділів у Білорусі. У Печах дислоковано понад 4,5 тисяч військових – за цивільними мірками, це ціле селище. Загалом там постійно перебуває приблизно 10% усіх військових країни. Причому якщо спочатку там готували лише молодших командирів і військових фахівців, то з 2001 року розпочато підготовку ще й прапорщиків. Цикл навчання у Печах займає 3-4 місяці. Туди потрапляють молоді солдати, яких лише покликали на службу.

З організаційного погляду 72-ий навчальний центр – це шість спеціалізованих шкіл, кожна з яких має статус окремої військової частини. У різних школах готують майбутніх танкістів, водіїв і командирів БМП, снайперів, фахівців радіозв'язку, начальників їдалень – тобто більшість фахівців, затребуваних білоруською армією. Загалом навчання там відбувається за 81-єю військово-обліковою спеціальністю. Додатково до цього у Печах дислоковано три військових одиниці, де солдати проходять повноцінну службу: батальйон охорони й обслуговування, центр технічного забезпечення та батальйон матеріального забезпечення.

У Білорусі навчальний центр у Печах відомий як місце з найжорстокішими «традиціями» армійської дідівщини та нестатутних стосунків, що тривають іще з часів СРСР.

Історія, що зробила Печі відомими на всю Білорусь

3-го жовтня 2017 року у військовій частині у Печах виявили повішеним 21-річного рядового Олександра Коржича з Пінська (на фото). Він служив у 3-ій школі, 3-ій роті, 2-му взводі. Причому знайшли його у підвалі за декілька днів після смерті, з майкою на голові та зі зв'язаними ногами. Скільки часу солдат провисів мертвим у підвалі медсанчастини, невідомо: на дзвінки друзів та близьких Сашко перестав відповідати ще 26 вересня.

Справу про загибель Коржича спочатку намагалися приховати, але вона швидко набула широкого суспільного резонансу, й Олександрові Лукашенку довелося взяти цю справу під особистий контроль.

За словами матері Коржича, коли забрали тіло сина, на ньому було багато гематом «у паху, в районі печінки, нирок». «І вся голова у дрібних ранах, наче шилом кололи. Це фашисти. Моя мати бачила труп та сказала, що німці з них у концтаборі так не знущалися, як тут свої», - розповіла вона.

Незважаючи на очевидні свідчення, білоруська влада наполегливо доводила, що загибель Коржича – це не вбивство, а самогубство. Як заявив журналістам голова Слідчого комітету Іван Носкевич, експертиза не виявила на тілі солдата-строковика слідів побоїв, окрім странгуляційної борозни.

За словами Носкевича, сліди на тілі, про які говорили родичі і друзі загиблого – це нібито трупні плями, що виникають після смерті людини. Він зазначив, що над справою Коржича щодня працюють 15-20 слідчих, було відновлено колишні справи щодо дідівщини, «фігуранти тих справ заговорили».

Журналісти швидко з'ясували, що до служби в армії Олександр Коржич був успішним хлопцем. Він добре заробляв як автомеханік, мав багато друзів, вів активний спосіб життя. Вільно розмовляв англійською та німецькою мовами.

Також стало зрозуміло, що саме відбувається у навчальній частині у Печах – осередку білоруської військової дідівщини, де солдатам першого періоду служби виставляли «рахунки» за те, щоб їх не чіпали фізично. Спроби домогтися справедливості, будь-які скарги командуванню призводили до того, що знущання подвоювалися.

Ось що розповіла журналістам мати Олександра Коржича:

«Передусім, до Сашка я майже не могла потрапити під час служби, не вдавалося. Тривала зустріч була 3-го липня. І якщо по телефону він говорив «Усе нормально», то під час зустрічі уже виговорився. Він розповідав неймовірні речі. Що сержанти приводили вночі повій, оголошували роті «тривогу», самі розважалися з ними, а солдатів змушували дивитись. Про сексуальне насильство... Я кажу: так що ви там, смоктали їм, лизали? Що? Він нічого не каже. Каже: тобі краще не знати. Там був конкретний рахунок, що виставляли за безпеку – 15 рублів на день. Він спочатку чинив опір, але його сильно били. Усього з картки Сашка зникнуло у невідомому напрямку 1 500 рублів. Він просив мене надсилати йому гроші, я висилала. І я знала, що їх відбирають прапорщики та сержанти, але що мені робити було, щоби його там убили?»

І далі:

«Я кредит узяла б, якби знала. Так усі там роблять. І ось коли він мені сказав, що йому це набридло, що він не хоче, щоб я несла такі витрати, це все і сталося. Він сказав, що піде до ротного «розбиратися». І потім його знайшли в петлі, отож «розібрався». …Коли ми примчали у частину по тіло, мені його не віддавали, говорили, воно «ще не готове». Я кажу командирові частини – ведіть мені того прапорщика, який вам носив наші гроші. Чи ви нічого не знали? А він нумо розповідати, що прапорщик у від'їзді, а телефони Сашка він теж не може віддати – мовляв, він їх продав за борги. Я кажу: стули рота, негіднику, – мій син мені перед армією кухню подарував за 2 тисячі доларів, а ти мені розповідаєш, що в нього тут борги були?»

Мати Коржича також розповіла, що, на її думку, сина залякували її життям:

«Останній його дзвінок був із запитанням «Мамо, як ти?». І він так кожне слово вимовляв: «М-а-м-а, як у тебе справи?» Я запитую, як ти? У тебе все н-о-р-м-а-л-ь-н-о?»

Білоруська влада намагалася згладити те, що сталося, і з цією метою долучили до справи підконтрольний владі Комітет солдатських матерів.

Представники організації 18-го жовтня 2017 року побували у Печах і зустрілися з командуванням та особовим складом 72-го гвардійського навчального центру, а також поспілкувалися з товаришами по службі Коржича.

«Є такі сили у нас, які хочуть використати ось цей нещасний випадок, ось цей біль наш загальний за цього хлопця та за матір цього хлопчика. Не треба це використовувати у своїх корисливих цілях», - заявила голова Республіканського комітету Білоруської громадської організації солдатських матерів Галина Чигринова.

Напередодні міністр оборони Андрій Равков заявив, що винуватих посадовців, які своїми діями, бездіяльністю, байдужістю призвели до цієї ситуації, мають покарати. Равков назвав армію школою для молодих людей, а «у військовому колективі не повинно бути халатності та боягузтва».

«Командири та начальники повинні відповідати за підлеглих, - заявив міністр. - Не повинно бути смертей військовослужбовців, особливо строкової служби у мирний час».

«Коли ви приїжджаєте на присягу, зверніть увагу, що кажуть командири військових частин. Вони скажуть, що робити щодо своїх дітей, щоби служба пройшла без проблем. Взаємозв'язок батьків із військовою частиною має бути постійним. При цьому, якщо немає довіри до керівництва військових частин, у родичів завжди є можливість прийти на прийом до міністра або звернутися до інших органів», - звернувся Равков до родичів загиблого солдата.

18-го жовтня 2017 року кримінальну справу за фактом загибелі солдата-строковика Олександра Коржича у Печах взяв у провадження Слідчий комітет Білорусі. Також порушили 8 кримінальних справ стосовно семи сержантів та старшини роти, їх узяли під варту.

Затриманих підозрювали у дідівщині, зловживанні владою та шахрайстві. Їхні дії кваліфікувалися за ч. 2 ст. 455 КК (перевищення влади чи службових повноважень, пов'язане з насильством або вчинене із застосуванням зброї). А також за ст. 443, 455, 209 КК. Стаття 443 КК передбачає відповідальність порушення статутних правил взаємовідносин між особами, у яких поширюється статус військовослужбовця, за відсутності відносин підпорядкованості, стаття 209 – за шахрайство.

Далі всі кримінальні справи об'єднали в одне провадження, створили єдину слідчу групу. Пізніше стало відомо, що затримано командира роти Коржича (1994 р.н.) та його заступника, капітана 1989 р.н. Кількість справ збільшилася до 13-ти.

За інформацією слідства, командир і його заступник проявили злочинну бездіяльність, знаючи про вчинки старшини щодо рядового Коржича, і не вжили належних заходів. Причиною такої бездіяльності слідчі вважали спробу створити видимість благополуччя перед начальством. У свою чергу, офіцери не намагалися вживати заходів щодо підтримки внутрішнього порядку – їм просто було ліньки цим займатися, заявили у СК.

Після прибуття Коржича з медроти командир не виявив жодної зацікавленості у його стані здоров'я, хоча, за Статутом, мав вести облік особового складу і спостерігати за ним. Заступник командира зобов'язаний уживати ефективних заходів щодо запобігання правопорушень і відповідати за морально-психологічний стан особового складу, - йдеться у висновку слідства.

Усі ці факти стали підставою для порушення кримінальних справ стосовно офіцерів за ч. 3 ст. 455 (бездіяльність влади, що спричинило тяжкі наслідки) КК, які приєднані до основної справи про подію у Печах.

Під час слідства слідчі і громадськість висували різні версії причин смерті Коржича: самогубство, інсценування самогубства, щоби приховати дідівщину, вбивство іншим солдатом, який збожеволів.

19-го квітня 2018 року Слідчий комітет повідомив, що Олександра Коржича довели до самогубства товариші по службі. Звинуватили трьох сержантів, провину вони визнали частково. Питання про те, що насправді це було вбивство (на чому наполягала мати Коржича), більше не порушували.

Удари, вимагання і примусові фізичні вправи обвинувачені сержанти застосовували щодня – про це в суді розповіло багато солдатів. На початку процесу суддя заявив, що тільки щодо Олександра Коржича насильство та вимагання грошей за три його останні місяці у Печах застосовували щонайменше 16 разів.

19-го жовтня 2018 року в суді Мінського району суддя Сергій Єпіхов нарешті ухвалив вирок у резонансній справі про загибель у військовій частині в Печах рядового Олександра Коржича. Командира роти Павла Суковенка і старшину Артура Вірбала – начальників загиблого у Печах рядового – засудили до 6-ти та 4-ох років колонії в умовах посиленого режиму відповідно. Обидвох військовослужбовців визнали винними у злочинах у частинах 1 та 2 ст. 455 Кримінального кодексу (зловживання владою).

Печі – нові трагічні історії

7 вересня 2021 року у навчальному центрі в Печах знову загинув солдат-строковик.

«За попередньою інформацією, під час занять з вогневої підготовки внаслідок необережного поводження зі зброєю військовослужбовець завдав собі вогнепального поранення», - йшлося в офіційному повідомленні міністерства оборони.

Однак пізніше з'явилася неофіційна інформація від товаришів по службі загиблого. Із їхніх слів випливає, що солдат застрелився сам, не витримавши знущань з боку офіцерів.

Незважаючи на всі численні трагедії, білоруська влада продовжує робити Печі головним центром підготовки білоруських солдатів.

21-го травня 2022 року понад 1 000 осіб склали присягу у 72-му гвардійському об'єднаному навчальному центрі підготовки прапорщиків і молодших спеціалістів. В урочистих заходах там узяв участь міністр оборони Віктор Хренін.

29-го серпня 2022 року Олександр Лукашенко змінив керівництво навчального центру в Печах. Але при цьому командира «вишкольні» не звільнили з ганьбою та не віддали під суд, а відправили на підвищення – звичайна практика у Збройних силах Білорусі.

Рішенням «президента» генерал-майора Владислава Будика звільнили з посади начальника 72-го гвардійського об'єднаного навчального центру підготовки прапорщиків і молодших спеціалістів Збройних сил. Він обіймав цю посаду з листопада 2017 року. Наразі Будика перевели на посаду начальника головного організаційно-мобілізаційного управління – заступником начальника Генерального штабу.

А на посаду начальника 72-го об'єднаного навчального центру призначили полковника Вадима Сурова. Втім, і йому не вдалося виправити «вроджені вади» навчального центру у Печах.

15-го вересня 2022 року Міністерство оборони РБ повідомило, що у навчальному центрі в Печах загинув військовослужбовець – інструктор з водіння.

«Під час проведення планових занять у 72-му гвардійському об'єднаному навчальному центрі підготовки прапорщиків і молодших спеціалістів внаслідок порушення правил експлуатації техніки військовослужбовець, інструктор з водіння, отримав травму, несумісну з життям», - ідеться у повідомленні. За яких обставин військовослужбовець отримав несумісну з життям травму, не повідомляли. Пізніше цю інформацію також не оприлюднили.

Під чиїм керівництвом усе відбувалося?

Один із тих, хто безпосередньо відповідальний за все, що відбувається в Печах, - голова комісії з нацбезпеки Палати представників Національних зборів Білорусі Олег Білоконьов. Олегові Білоконьову 57 років, він уродженець Приморського краю Росії – тобто взагалі ніяк не був пов'язаний з Білоруссю. 1983 року вступив на службу до збройних сил СРСР. Ще в Радянському Союзі з відзнакою закінчив Омське вище загальновійськове командне училище, потім двічі проходив навчання у білоруських військових інститутах. У радянській, а потім білоруській армії пройшов усі посадові ступені – від командира взводу до командира батальйону.

Наприкінці 2010 року Білоконьов став командувачем Сил спеціальних операцій ЗС Білорусі (підрозділи цього роду військ брали участь у придушенні протестів 2020 року, зокрема, спецназівець Роман Гаврилов застрелив Геннадія Шутова у Бресті). А вершиною кар'єри для генерал-майора стала посада начальника білоруського Генштабу, яку він обійняв 2014-го. Примітно, що саме за час його керівництва в армії сталося декілька резонансних випадків із дідівщиною та самогубствами, зокрема епізод із загибеллю у навчальному центрі в Печах Олександра Коржича.

У грудні 2019-го Білоконьов вибрався до Палати представників – і залишив Генштаб (також він утратив своє місце в Раді безпеки). У нижній палаті парламенту цей російський (!) за походженням офіцер очолив профільну комісію з національної безпеки Білорусі. Цікаво, що однією з перших публічних заяв Білоконєва на посаді депутата стало висловлювання про перспективи спільних навчань білоруських військових із підрозділами країн НАТО.

Технології дідівщини у білоруській армії

Журналісти і правозахисники зібрали воєдино найпоширеніші способи знущань над солдатами у Печах.

«Прописати собаку»

Удар носком берця в гомілку. Застосовували сержанти до підлеглих солдатів. Ніхто із опитаних на суді військовослужбовців не зміг пояснити, чому такий удар має саме таку назву. Результат удару міг бути різним, залежно від його сили. «Прописували собак», за словами потерпілих солдатів, усі троє звинувачених сержантів.

«Собаку» від сержанта можна було отримати за дрібну провину, - розповів рядовий Євген Красковський. - Одного разу я посварився з товаришем по службі, сержант почув та вдарив мене берцем у гомілку. Ще був випадок, коли я спіткнувся на площі, теж отримав «собаку». Кави сержантові не приніс з магазину – ще «собака».

Солдати розповідають, що після ударів берцем по гомілці було боляче, іноді до крові розсікалася шкіра, залишалися синці. Ніхто з керівництва частини не надавав пошкодженням на ногах рядових значення.

Удар по шиї

Ще один популярний вид покарання використовували, коли сержант був незадоволений виглядом зачіски підлеглого солдата.

«По шиї я декілька разів отримував, - розповів Андрій Сивуха. - За те, що мав неакуратну зачіску. Не зробив так званий «кантик» - два удари. Сержант бив долонею, проте відчутно. Боліла голова».

Такі ж свідчення дали ще декілька потерпілих солдатів.

«Переворот»

Сержант перекидав ліжко солдата під час сну. Застосовували це за непокору чи серйозну провину.

«Гази»

Нічні відтискання всієї роти у протигазах. Застосовували приблизно раз на місяць. Усі опитані потерпілі розповідають щонайменше про два випадки, коли «гази» використав сержант Барановський. В одному з таких випадків причиною покарання стало те, що один із рядових після повернення роти з полігону не помив бачки для їжі.

«Після відбою сержант Барановський зайшов у роту, наказав усім одягнути протигази та відтискатися, - розповів на допиті Андрій Сивуха. - Ми почали віджиматися. Як довго це тривало, я не можу сказати. Понад 15 разів, мабуть. Одному з нас стало погано, тоді Барановський наказав зупинитися і відправив цього солдата в туалет умитися. Помити бачки з-під їжі мав один із нас, віджиматися сержант Барановський змусив усіх».

«Прокачування»

Відтискання від підлоги чи землі, завмирання на напівзігнутих руках. Про «прокачування» розповідають усі постраждалі солдати. Застосовували таке покарання не лише вночі після відбою, а й удень.

«Командував прокачуванням сержант Барановський, - розповів на допиті у слідчого рядовий Олег Антонович. - Наказав мені прийняти упор лежачи та рахував кількість віджимань. Іноді наказував зупинитись і завмерти на зігнутих руках. Потім продовжував рахувати. Під час таких зупинок я відчував біль у руках. Відтискатися треба було 10-15 разів. Це були знущання».

«Прокачування» сержанти влаштовували просто від поганого настрою або за дрібні порушення.

Викуп за мобільний телефон

За військовим статутом, усі рядові під час вступу на службу мають здати свої мобільні телефони сержантові. Він тримає їх у окремій коробці, користуватися мобільними солдати можуть лише з його дозволу раз на тиждень – у неділю. Телефон не повинен мати виходу в інтернет.

Зі свідчень постраждалих солдатів видно, що влітку 2017 року в Печах застосовували іншу практику.

«За телефони ми платили, - розповів Роман Аскерко. - Сержанти відкрито не вимагали грошей, але всі знали, що можна заплатити їм і користуватися телефоном необмежено. Лише від офіцерів треба було приховувати. Офіцери забирали телефони, коли бачили їх у нас. Відкупитись можна було лише від сержантів. Звичайний кнопковий телефон «коштував» 20 рублів, смартфон з інтернетом – 40. Я дав 30 рублів і користувався мобільним телефоном, зазвичай після відбою. В інтернет можна було виходити».

Про те, що можна було викупити свій телефон у сержанта, розповідали всі опитані на суді солдати. Більшість із них таку нагоду не оминали. Іноді рядові скидалися по 10 рублів і по черзі користувалися одним смартфоном на чотирьох.

«Податок» продуктами та цигарками

За військовим статутом, ходити до крамниць на території частини рядові можуть у свій вільний час з дозволу командира. На практиці дозвіл сходити в магазин солдати найчастіше просять у свого сержанта.

«За час служби у Печах я 18 разів ходив у магазин, то ми підрахували зі слідчим на допиті. Щоразу я мав щось принести звідти сержантам Барановському і Скуратовичу, - розповів у суді рядовий Федір Лагвінков. - Цигарки, кава, вафлі. Іноді ми йшли до крамниці разом з іншими солдатами, тоді скидалися, щоби придбати сержантам цигарки. Але 13 разів я ходив один, тоді купував по два пакетики розчинної кави. Для мене це було фінансово відчутно. Ми отримували приблизно 9 рублів на місяць на особисті потреби, батьки не мали змоги допомогти. У магазин я ходив приблизно двічі на тиждень, харчування у їдальні не вистачало».

Як розповідають постраждалі солдати, відкрито ніхто зі сержантів не змушував рядових купувати їм цигарки, каву та печиво у магазині. Однак якщо хтось зі солдатів цього не робив, йому або «прописували собаку», чи якийсь час не дозволяли ходити до крамниці. Виняток робили для Олександра Коржича, якого сержант Барановський міг відправити до магазину тоді, коли йому чогось хотілося звідти.

«Коли охочих піти до магазину не було, Барановський кликав до себе Коржича і ставив йому завдання піти до крамниці та купити йому щось, - розповів постраждалий Євген Красковський. - Про це знали всі у роті. Коржич ходив у магазин що через день».

Міжнародний центр громадянських ініціатив «Наш дом»
Фото charter97.org, blisch.by