Пам’ятники польські - нові, проблеми - старі

В епоху глобалізації та все більшого зростання мобільності населення у свідомості людей все менше залишається місця для самоідентифікації в контексті етносу, мови чи історії. Здається, це все лишається в минулому, адже новий представник людства має рухатись тільки вперед без оглядки назад.

Все це правда, але є безліч АЛЕ. Не можна побудувати новий будинок без фундаменту, так само не можна побудувати міцну державу без розуміння її громадянами власного місця серед інших народів.І тут вже без історії не обійтись.

Цікавий приклад в цьому контексті показала наша сусідка Польща, яка в різні періоди своєї історії значну увагу приділяла політиці пам’яті. При цьому, основний акцент завжди робився на національних героях, які боролись за її незалежність та процвітання. Зрештою, це притаманно не тільки Польщі. Майже всі успішні країни світу використовують цей прийом для виховання власних громадян у дусі любові до батьківщини.

І все було б добре, але існує велика спокуса втрутитись у цей процес та підправити складні сторінки своєї історії у вигідному для національних інтересів руслі. Запобігти цьому може тільки об’єктивна та неупереджена робота істориків без впливу політики.

Нажаль, в сучасних українсько-польських реаліях без втручання політики в історію не обійшлось. З цього місця можна довго сперечатись, хто перший почав, чи хто більше правий. Але не це головне…

26 квітня цього року у польському с. Грушовиці відбулось санкціоноване органами місцевого самоврядування знесення на місцевому кладовищі пам’ятника воякам УПА представниками радикальної організації «Національний Рух», які відомі в Польщі своєю антиукраїнською діяльністю та симпатіями до РФ.

Здається, нічого такого, у правовій державі відбувся акт відновлення законності. Проте, суперечка довкола існування пам’ятних знаків на території обох держав існувала давно. Не є таємницею, що більшість цих меморіалів будувались на зорі здобуття незалежності нашими країнами та у відсутності на той час відповідного правового поля. Тому питання законності доволі риторичне. За цей час, навіть відбулась значна диспропорція у кількості польських пам’ятників в Україні (понад 200) та українських в Польщі (близько 20).

Попри це, окремі польські політики свідомо пішли на провокаційне знесення пам’ятника у Грушовицях, не турбуючись про закономірну реакцію українців на цей факт. А реакція не забарилась!

Зокрема, у травні головою Українського інституту національної пам’яті Володимиром В’ятровичем за погодженням із секретарем Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій (видає дозволи на спорудження пам’ятників та інших історико-культурних символів) Станіславом Шереметом прийнято рішення призупинити дозволи на діяльність «IPN» в Україні (археологічні роботи, спорудження пам’ятників та ін.). Як зазначають представники УІНП, заборона буде діяти до тих пір, поки у Польщі не буде проведено:

1. Легалізацію польських та українських місць пам’ятників за принципом «усі на всі»;  
2. Засудження усіх 15 (п’ятнадцяти) актів вандалізму, що сталися раніше, а не тільки того, що стався у Грушовичах у квітні 2017 року;
3. Відновлення пошкоджень.

З метою врегулювання вказаної ситуації проведено ряд зустрічей між керівниками згаданих установ, які не дали позитивного результату у зв’язку з безкомпромісною позицією польської сторони у вказаному питанні.

22-23 жовтня п.р., Київ відвідав віце-прем'єр-міністр - міністр культури і національної спадщини Республіки Польща Пьотр Гліньський. За результатами його візиту було оприлюднено доволі цікаву заяву:«Історичний діалог Польщі й України вимагає загального і системного підходу. У зв'язку з цим, польська сторона запропонувала підняти ранг партнерів щодо переговорів. Польська сторона порушила питання відновлення роботи Міжурядової комісії з питань охорони і повернення культурних цінностей під головуванням віце-прем'єрів чи міністрів, які відповідають за культуру і національну спадщину обох країн, і підготовки в її рамках рішень у сфері історичної політики і вшанувань, які влаштують обидві сторони».

Зазначається, що питання, порушені під час візиту Глінського до Києва, мають «першочергове значення» для хорошої підготовки візиту в Україну президента Польщі Анджея Дуди (у грудні п.р. - ред.), для якого історичні питання є близькими.

Таким чином, складається враження, що польська сторона свідомо намагається перенести діалог з рівня експертів («УІНП» – польський «IPN») на політичний рівень, де окрім фактів можна оперувати емоціями та відвертим шантажем.

Зокрема, віце-президент польського «IPN» професор Кшиштоф Швагжик є більш відвертим. Він стверджує, що Київ шантажує Варшаву,вимагаючи відновлення пам’ятника в селі Грушовицах у Польщі. На думку польського історика, справа відновлення пошукових робіт та ексгумація не може бути предметом торгу.

З огляду на це, вважається за потрібне описати досить дивну ситуацію. Вона має місце на території Бистрицької сільської ради Березнівського району Рівненської області. Там польська громада м.Сарни за фінансової підтримки уряду Польщі розпочала будівельні роботи з встановлення трьох хрестів на місці поховань загиблих поляків без дозвільних документів. Роботи ведуться на території не існуючого села Немілля, де в ніч з 24 на 25 травня 1943 року було вбито 116 осіб. На місці масового поховання, з ініціативи колишнього мешканця села Немілля Яна Бронівецькего (Jana Bronowickiego), близько 1980 року радянська влада дозволила встановити обеліск з написом «Тут поховані 170 мешканців села Немілля розстріляних українськими буржуазними націоналістами у 1943 році. Вічна пам'ять». 

Фото із сторінки у мережі Фейсбук Павла Подобєда

У Березнівській районній адміністрації підвередили, що чули про будівництво, але процес погодження ще не завершився. З огляду на існуючу заборону,підготовка та будівництво зазначеного меморіалу проводилась із приховуванням зазначеного факту від громадськості та органів державної влади України.

Навіть більше, питанням незаконного зведення польського меморіалу на Рівненщині вже зацікавилась українська прокуратура.

Поряд із зазначеним вище, «дивним самобудом» 28 жовтня за сприяння польського «IPN» у м.Бар Вінницької області з порушеннями українського законодавства відкрито пам’ятник жертвам сталінських репресій у вигляді католицького хреста і написів польською та українською мовами («Жертвам сталінських репресій. Пам’ятаючі нащадки»).

Пам’ятник у м. Бар Вінницької області

І це ще не все. На 4 листопада цього року у селищі Пасічна Надвірнянського району Івано-Франківської області заплановані урочисті заходи з нагоди відкриття відбудованого польською стороною пам’ятника, так званим «Легіонерам Залізної бригади», які, за твердженнями поляків, «долучились до відновлення Річ Посполитою суб’єктності».

Даний пам’ятник було відновлено завдяки спільній ініціативі Фонду «Studio Wschód» та телевізійного каналу TVP Polonia. Як повідомляють представники вказаного фонду, «Це завдання було не з легких. У короткий термін мусіли відремонтувати могилу легіонерів, яка загрожувала обвалитись. Відсутність фахівців та працівників на Україні, вимусили поїхати в Пасічну учнів та студентів з Дольного Шльонська. Волонтери кілька днів важко працювали і в результаті місце пам'яті національних героїв отримало відповідний вигляд»

Пам’ятник польським легіонерам у с. Пясечна

Як бачимо польську сторону не зупинила ні заборона УІНП, ні «…відсутність фахівців та працівників на Україні».

Тим паче, польська сторона впевнено виголошує, що на урочистих заходах будуть присутні не лише представники Фонду «Studio Wschód», телеканалу TVP Polonia, польських консульських установ та духовенста, стрільці зі Львова (ті самі стрільці, що в костелах зі зброєю марширують і присягу на вірність Польщі приймають), а також і представники влади села Пасічна та Надвірнянського району.

У відповідь на звернення до керівника Українського Інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича стосовно того, чи наведені вище приклади дій польської сторони отримували погодження, останній дав чіткий коментар «Жодної згоди дані ініціативи не отримували». Він також підтвердив, що вказані дії польської сторони можна вважати абсолютно протиправними на території України.

Прикро, що польські громадські організації в Україні повторюють вчорашній, як самі кажуть поляки, негативний досвід українських громадських організації Польщі, встановлюючи пам’ятні знаки без погодження з владою.

Не хочеться вірити, що керівництво «IPN» свідомо прийняло рішення ігнорувати заборону української влади та продовжити проведення пошуково-будівельних робіт на території нашої держави. Але факт залишається фактом.

Окремо слід зазначити, що стосовно одного із наведених прикладів існує ще один «підводний камінь», про який польська влада не може не знати, але залишимо це поки без коментарів.

І на завершення, хочеться зазначити, що чергове спекулювання з польського боку питаннями історії на догоду короткостроковим політичним інтересам навряд чи принесе користь сусідній державі, але однозначно стане в нагоді Росії, яка насправді невтомно працює на цьому поприщі та чекає подальшого загострення українсько-польських міждержавних відносин.

P.S. Ну, а про вміння Луб’янки професійно вносити розбрат ІА «Західний інформаційний фронт» було детально описано у статті «Старі методи Луб’янки: Війна пам’ятників».