«Геноцид» у Слобідці Кошиловецькій: спростування міфу

Про нелегке ремесло історика, подекуди необґрунтовані перекручування, які можуть кружляти роками, і про необхідність дослідити всі доступні джерела, на прикладі села Слобідка Кошиловецька як завжди з запалом розповідає Павел Богдановіч, невтомний дослідник польсько-українських стосунків під час II світової війни.

Як влучно зауважив коментатор «Ярема», я співпрацюю з людьми, які виступають під криптонімом «Добродій». Завдяки їм нещодавно з’явилася стаття польською мовою про «геноцид» у Слобідці Кошиловецькій авторства Антона і Володимира Могилюків. Згідно з даними наших (польських) істориків, українці у Слобідці вбили 50 поляків (у тому числі три особи, прізвища яких, здається, відомі). Така кількість подана в праці «Геноцид поляків, здійснений українськими націоналістами в Тернопільському воєводстві 1939-1946рр.» авторства Г. Команського i С.Сєкерки. Такі твердження Ева Сємашко звикла вважати «надійними», щоб відтак при встановленні загальної кількості жертв, після підсумовувань множити ще на два – так, на всяк випадок і для сильнішого враження. Пізніше такі цифри, вже помножені на два або три, у книжках і на телебаченні повторюють «авторитети». Так «дотягнули» до 100-140 тисяч... Хоча дехто з нестримною фантазією кричить, що й 500.

Що пишуть мешканці цих околиць?

Антон Могилюк – вчитель на пенсії, мешканець села Слобідка.

Володимир Могилюк  – вчитель на пенсії, мешканець міста Борщів.

Ми вдвох з татом за допомогою майже півсотні родичів, потомків і сусідів тих, хто загинув знайшли 17 (8 поляків з "чисто" польських сімей, 2 поляків і 1 українку з польсько-українських сімей, 2 українців і 4 польок з українсько-польських сімей). Все! Без хвостика ТРЕТЯ ЧАСТИНА з заявлених. Коефіцієнт "правдивості" - 0,34!!

А як загинули ці люди? Кількох із них невідомі закололи багнетами… Як підкреслив один із авторів статті у відповідь на мої допитування про деталі, у цій околиці діяли найрізноманітніші сили: загони Соколова і Чумака, єврейські партизани, групи мародерів... Не можна думати тільки про УПА і АК.

Автори вважають, що кілька осіб загинули воюючи в лавах АК. Кілька людей із мішаних родин (поляків по батькові чи матері) загинуло воюючи в лавах УПА. Когось розстріляли за співпрацю з совітами...

У боюз ОУН загинуло п’ятеро поляків із польських родин (5 членів загону АК загинуло в боротьбі з загоном ОУН). Прізвища встановлено! [Усі загинули в одній битві – П.Б.].

Трьох поляків із польських родин просто посеред села розстріляла, ймовірно, ОУН (?). Троє озброєних поляків прибігли в сільраду, де староста, без відома секретаря комсомолу i членів ради, переховував їхні пістолети. Після того, як бойовиків зловили, їх розстріляли за 300 метрів від будинку сільради, неподалік церкви. Хто стріляв? Можливо, рейдовий загін ОУН чи УПА, або СБ ОУН. Новий секретар сільрадив офіційній довідці написав: «Виконавці невідомі». Двоє з розстріляних бойовиків були «багатостаночниками», тобто інформаторами i постачальниками водночас Тлустенського НКВС і червоногородського «істребітєльного» загону самооборони, створеного з одиниці АК.

Українець із українсько-польської родини, якого посеред села, розстріляли, ймовірно,члени ОУН (?) був секретарем сільради i четвертим убитим. Прізвища розстріляних встановлено!

Трьох польок із українсько-польської родини вбили в селі за нез’ясованих обставин. Дружину (польку) i двох доньок українця, члена ОУН, невідомі вночі зарізали ножами. Прізвища жертв встановлено!

Одну польку з українсько-польської родини вбили в селі безсумнівно члени ОУН. Її забрав загін OУН(і нам відомо за що!), після чого про цю жінку ні слуху. Її прізвище також встановлено!

Одна українка з польсько-української родини… Трагедія однієї родини: син поляка й українки загинув як вояк УПА, доньку ліквідували як інформаторку НКВС. Прізвище встановлено!

Один українець із українсько-польської родини загинув як вояк УПА. Прізвище встановлено!

Один поляк із польсько-української родини загинув як вояк УПА. Прізвище встановлено!

Одного поляка із польсько-української родини вбили в селі за нез’ясованих обставин. Прізвище встановлено!

То звідки автори пишуть про три «жертви», прізвища яких відомі (??) нашим історикам? Я виділив червоним те, з чим автори не згідні.

 

 

 

 

 

 

 

 

Із польських свідчень випливає, що «в липні 1944 р. вночі на польські будинки напав загін УПА, пограбував кілька дворів i вбив 24 людини». Ідентифіковано трьох, решта – безіменні.

«Встановлені» прізвища:

– Краєвський Станіслав – «власник каменоломні. Чоловікові відрізали голову і підкинули під двері його дому. Його дружина збожеволіла, а діти потрапили в дитбудинок».

– Кулічковський– «місцевий коваль» (без додаткових пояснень).

– Татомир – хлібороб (без додаткових пояснень).

 У травні-липні 1944 р. усіх мешканців Слобідки й інших сіл, розташованих на лівому березі ріки Джурин, виселили [виселяли – П.Б.] із прифронтової смуги Першої Гвардійської Армії СРСР.

Я попросив автора про додаткове роз’яснення, позаяк цей фрагмент видався мені незрозумілим. Населення прифронтової зони виселили приблизно 12 травня 1944, а наприкінці липня і в серпні воно почало поступово повертатися. Тож теоретично напад міг відбутися в останні дні липня. Однак з’являється прізвище Кулічковський, a екзекуція, в якій Кулічковський загинув, відбулася на межі серпня і вересня. Тоді застрелили трьох поляків із чисто польських родин i одного українця з мішаної родини. Авторам статті, про яку йдеться, не відомі жодні факти, які можна було б інтерпретувати як оцей «напад у липні». Серед людей із прізвищами, які подали Команський і Сєкерка, як зазначають пани Могилюки, один загинув у екзекуції, інший зник безвісти, a один взагалі не загинув.

Краєвський Станіслав насправді був середньо заможним селянином, який походив із досить великого роду:  21 людина в семи сім’ях, з яких п’ятеро сімей виїхали до Польщі. Сам Краєвський безслідно зник наприкінці літа десь поміж Слобідкою, де знаходився батальйон, штаб i полкові склади, і фільварком Чахор, де були склади дивізії Першої гвардійської армії СРСР. Тіла Краєвського ніде не знайдено. Його дружина дожила до старості і померла при своєму розумі. Вона виховала трьох дітей, які закінчили сільську школу. Один із братів виїхав до Польщі, другий залишився в Слобідці до самої смерті, а його син і донька мешкають там і досі.

Кулічковський був млинарем, a не ковалем, водночас він був активістом сільради. Він бігав селом із повішеним на грудях пістолетом і курсував між Товстим, де знаходився райвідділ НКВС, і Червоногородом, в якому діяла АК, переформатована в «істрєбітєльний» загін самооборони. Його розстріляли 2 вересня 1944 р. разом із двома поляками і українцем.

Радянське джерело (Звіт райкому компартії в Товстому за 5 вересня  1944 р.) датує цю подію ніччю з 31 серпня на 1 вересня. Жертви (усі перелічені по іменах і прізвищах) – Мацєй Кулічковський, ще двоє інших поляківі українець. Окрім млинаря Кулічковського, серед жертв і справді був коваль, проте з іншим прізвищем.

Ян Татомир взагалі не загинув, а подався до Польського війська, відтак оселився в Польщі.

Важливим питанням є спалені і покинуті будинки. На думку авторів статті, зруйнованих будинків загалом було навіть більше ніж подають польські історики. У 1941 році, після того, як польських колоністів вивезли на Сибір, частину з цих будинків розібрали/розтягнули колгоспники. Частина згоріла в пожежі, спричиненій необережністю червоноармійців, які були на постої в селі під час боїв із німцями в 1944 році. Ще частина згоріла під час боїв НКВС ізУПА – останні в 1947 році, коли в селі ліквідували криївку УПА (власне тоді загинув поляк – вояка УПА)… Також важливо, скількох поляків вивезли на Сибір, скільки мешкало в Слобідці після війни, скільки виїхало до Польщі і коли. Запрошую прочитати статтю.

Я би хотів чітко підкреслити, що зараз не маю можливості перевірити всі твердження авторів. Вони і тільки вони несуть відповідальність за свої слова. Та є дещо, що змушує мене серйозно підходити до таких тверджень. Просто я знаю інші приклади фальшувань (чи помилок?) при встановленні кількості жертв польсько-українського конфлікту. Приклад із Парослі: з 11 жертв, які належали до родини Бобер i фігурували в т. зв. списку Пьотровського, досі залишилося чотири. Тобто чотири особи з цим прізвищем, які фігурують в списку Пьотровського, насправді МОГЛИ загинути в лютому 1943 року. Сім вдаваних «жертв» із цієї родини різанину пережили точно. Подібно було і в інших родинах. Первинний список жертв скоротився з 188 до 115, хоч його доповнювали новими «жертвами». Щоб могти й далі говорити, що загинули майже всі мешканці, кількість будинків у селі «зменшили» на 40%.

---

Під час авторизації один із авторів мені написав:

Приїжджайте і перевіряйте на здоров’я! – ми не збираємося нічого приховувати. Ми покажемо, де вони жили, де загинули, де поховані. Порозмовляйте з дітьми, внуками і дальшими родичами вбитих. Якщо вони захочуть, то дадуть адреси родичів, які проживають у Польщі.

Я переадресовую ці слова історикам нашого ІНП. Можливо, серед них є такі, кого цікавить історія, a не «історична політика». Може, замість того, щоб видавати комікси, варто зайнятися встановленням правди? Хоча слави це не принесе. І грошей теж ні. Колись Славомір Ценкевіч зазначив, що в ІНП можна брати зарплату тільки за те, що про щось НЕ БУДЕ ПИСАТИСЯ. Він збунтувався… Але як колись «Болєк», так сьогодні вже інші теми для IНП залишаються табу.

польська версія статті доступна за посиланням: "Ludobójstwo” w Słobódce Koszyłowieckiej – co piszą starzy mieszkańcy? 

ілюстративне фото: © M-SUR - Fotolia