Операція ВОЛИНЬ-26: хто грав на полі історичної битви між Варшавою та Києвом?

Юрій Кміть

Член Національної спілки журналістів України, співзасновник ІА "Західний інформаційний фронт" і Білоруського інформаційного центру у Львові.

Матеріал містить аналітичні версії та гіпотези, що базуються на публічно відомих фактах. Жодне з тверджень щодо конкретних осіб не є доведеним у судовому порядку. Мета — спонукати до критичного аналізу та подальшого розслідування - OSINT-аналіз для Західного Інформаційного Фронту

Пролог. Годинник відлічує три тижні

26 травня 2026 року. До 80-річчя Волинської трагедії — три тижні. До Конференції з відновлення України в Гданську — один місяць. Саме цього дня на сайті президента України з'являється указ № 440/2026: Окремий центр спеціальних операцій «Північ» ССО отримує почесне найменування «імені Героїв УПА» — вперше в історії Збройних сил України.  Наступні 72 години польський політикум, здавалося б, перевернувся догори ногами, але чи може настільки резонансний, хронологічно бездоганно вбудований скандал бути справді випадковим?

Акт І. Тригер і незвичайна пауза

Щонайменше два дні після підписання указу Навроцький утримувався від коментарів — так само, як і його опоненти: Туск і Сікорський. Це сама по собі дивна ситуація для польського президента, чия риторика щодо УПА — це незмінний елемент його публічного образу з часів керівництва ІНП.

Першим — за добу до офіційних заяв усіх польських лідерів — відреагував Лех Валенса. Свою позицію він оприлюднив 28 травня на офіційній сторінці у Facebook, знявши синьо-жовтий значок, який носив на грудях від початку повномасштабного вторгнення.

І лише у п'ятницю, 29 травня, з'явилася офіційна заява речника МЗС Польщі Мацея Вевюра. 

Версія перша, «офіційна»: колишній президент просто емоційно відреагував раніше за бюрократію. Але є й версія друга.

Акт ІІ. «Болек» — агент, якого не буває «колишнього»

Справа Леха Валенси — одна з найдовших детективних саг польської новітньої історії. У 2008 році Інститут національної пам'яті видав книгу двох істориків — Ценцкевича і Гонтарчика — «СБ і Лех Валенса». Дослідники стверджують, що Валенса у 1970-х роках передавав своєму куратору — капітану СБ Едварду Грачику — різноманітну інформацію, зокрема про настрої у колективі судноверфі. 

У 2016 році в будинку вдови генерала Кіщака знайшли документ, датований 21 грудня 1970 року. Там зазначено: «Я, Лех Валенса... зобов'язуюсь співпрацювати із службою безпеки при розкритті і боротьбі з ворогами ПНР. Інформацію зобов'язуюся передавати в письмовому вигляді, і вона буде правдивою. Факт співпраці зобов'язуюся тримати в секреті...» 

Інститут судових експертиз у Кракові підтвердив справжність цих документів. 

Тепер ключовий нюанс, на який рідко звертають увагу: польська Служба безпеки, з якою співпрацював «Болек», перебувала під «дружнім консультуванням» 11-го відділу 1-го Головного управління КДБ СРСР. 

Зробимо паузу. Служба безпеки ПНР — КДБ СРСР — ФСБ РФ. Це не три різні організації. Це одна організація в трьох хронологічних оболонках. Кадри, методи, архіви, агентурні мережі — все це успадковано. Чи успадковані й контакти?

Відповіді немає. Але запитання — є.

Акт ІІІ. Навроцький і Москва: архів без архіву

Ще більш промовистою є фігура нинішнього президента Польщі.

У липні 2018 року Навроцький, тоді директор Музею Другої світової війни у Гданську, таємно відвідав Москву. Після повернення музей не видав жодного повідомлення, не опублікував жодного фото. Сам музей на запит парламентарів відповів, що не знайшов у своїх архівах жодної інформації про цю поїздку. 

Журналісти, однак, знайшли фото в соцмережах: Навроцький зустрівся з директором російського Музею Перемоги Олександром Школьником. «Обговорили перспективи розвитку установ». 

Рік 2018. Крим анексовано. Донбас палає. Польський керівник установи пам'яті їде до Москви, у профільний музей росіян, де «пам'ять» є зброєю. І повертається — в тиші.

Під час президентських дебатів 2025 року критики пригадали цей епізод. Навроцький не зміг пояснити мету поїздки. [24 TV]()

Акт ІV. Хронологія як доказ

Тепер подивімося на календар очима оперативного аналітика.

Лютий 2022 — Лех Валенса починає носити синьо-жовтий значок як символ солідарності.

Серпень 2025 — Навроцький стає президентом Польщі. Нові праві сили в Сеймі починають активно застосовувати антиукраїнські наративи. 

Серпень 2025 — Навроцький анонсує законопроєкт «стоп бандеризму», який мав би прирівняти «бандерівський» символ до символів нацизму. 

Жовтень 2025 — тиск на Київ посилюється.

26 травня 2026 — підписання указу про ССО.

28 травня 2026 — Валенса знімає значок, пише пост у Facebook.

29 травня 2026 — одночасний «вибух» реакцій: МЗС Польщі, Навроцький, Туск. Скандал вибухає напередодні і Волинської річниці, і конференції в Гданську.

Спитати б: хто отримує вигоду від такого розкладу?

Акт V. Бенефіціари. Дві країни та три інтереси

Росія — головний і очевидний бенефіціар. Дмитро Медведєв першим серед іноземних лідерів підтримав Навроцького — одразу після рішення забрати орден у Зеленського. Кремль щорічно витрачає мільйони доларів, аби розколоти польсько-українську єдність. І тут — дарунок. Не потрібно нічого вигадувати: треба лише «підсвітити» та підсилити вже існуючий скандал.

Німеччина — менш очевидний, але не менш реальний бенефіціар. Берлін роками витримував тиск польських вимог щодо репарацій — Навроцький наполягав на виплаті 1,3 трлн євро репарацій. Польща, яка сварить Україну і зайнята внутрішніми суперечками, — менш консолідований партнер у цьому питанні. Крім того, Берлін конкурує з Варшавою за роль «центрального хаба» відновлення України: суперечка між союзниками ослаблює польські позиції.

Внутрішньопольські праві — третій бенефіціар. Навроцькому треба виграти парламентські вибори 2027 року. Волинська тема і «образа від Зеленського» — ідеальне мобілізаційне пальне для польського консервативного електорату.

Акт VІ. «Використати в темну»: чи міг Зеленський стати пішаком?

Це найделікатніша частина аналізу. Раніше Зеленський блокував ініціативи щодо присвоєння підрозділам імен УПА — виконуючи неофіційну угоду з Анджеєм Дудою від січня 2022 року: Україна утримується від глорифікації ОУН-УПА на державному рівні, а Польща не використовує ці питання для тиску. 

Це означає, що рішення від 26 травня — свідоме порушення давнього дипломатичного балансу. Чому саме тепер? Чому саме напередодні Волинської річниці?

Версії. Перша — стратегічна: Київ свідомо «обміняв» відносини з Навроцьким на зміцнення внутрішньоукраїнської ідентичності військових. Друга — тактична помилка: рішення готувалося всередині структур ССО знизу вгору і не пройшло належного дипломатичного фільтру. Третя — і найбільш вибухова: в найближчому оточенні президента є люди, які зацікавлені в загостренні польсько-українських відносин.

Жодна з версій не підтверджена. Але лише третя пояснює поєднання трьох факторів одночасно: ідеальний момент (передодень Волинської річниці), ідеальна ціль (найбільш болюча точка польської пам'яті), ідеальний тригер (Валенса — медійна фігура з глобальним авторитетом).

Епілог. Про що каже OSINT-аналіз

Підіб'ємо підсумки. 

Факти, що викликають запитання:
— Навроцький зустрічався з представниками Кремля у 2018 році в умовах повної секретності.
— Валенса підписував зобов'язання про співпрацю зі службою безпеки, що перебувала під кураторством КДБ.
— Скандал стався в хронологічно ідеальний момент — за три тижні до 80-річчя Волинської трагедії.
— Медведєв відразу підтримав Навроцького. 
— Від скандалу перш за все виграли ті, хто веде антиукраїнські наративи. 

Те, чого ми не знаємо.
— Чи є прямий зв'язок між будь-ким з перелічених акторів та спецслужбами.
— Чи була операція спланована заздалегідь або зовнішні сили лише використали готову ситуацію.
— Хто конкретно ініціював присвоєння найменування всередині ССО і на якому рівні прийшло остаточне рішення.

Висновок.

Класичний принцип спецслужб говорить: краща операція — та, яку не треба планувати повністю. Достатньо знайти готовий конфлікт, вставити правильний тригер у правильний момент і дочекатися природного вибуху.

Хтось це зробив майстерно.

Хто саме — це питання вже не для публіциста. Це питання для СБУ, АВБ та польського ABW.

Але доти, поки воно залишається без відповіді, кожен наступний польсько-український конфлікт «на історичну тему» варто розглядати не лише як сторінку трагічної спільної пам'яті — а й як потенційне поле чужої гри.

(Матеріал підготовлений на основі відкритих джерел. Версії щодо конкретних осіб є аналітичними гіпотезами, а не доведеними твердженнями).