Наступна катастрофа у Європі не буде випадковістю. «Тіньова війна» рф загострюється

росія веде проти Європи систематичну приховану війну через координовану кампанію диверсій, кібератак, пошкодження інфраструктури та операцій із навмисно розмитим авторством. Про це нагадує старший співробітник програми демократичної стійкості в Центрі аналізу європейської політики (CEPA) Девід Каган, статтю якого переклав iPress. Мета цієї «тіньової війни» – підірвати єдність і рішучість НАТО та ЄС, залишаючись при цьому трохи нижче того порога, який міг би спричинити військову відповідь. На думку експерта, союзники досі реагують на кожен інцидент окремо, замість того щоб розпізнати єдину стратегію і протиставити їй узгоджену систему стримування. Без політичної волі й спільної відповіді наступна катастрофа – вже не питання «якщо», а питання «коли».

Невпізнаний об’єкт перетинає литовський повітряний простір із Калінінграда, і його швидко фіксують радарні системи НАТО. Він невеликий, швидкий і незареєстрований. Невдовзі до нього приєднуються ще три подібні об’єкти.

Підіймаються літаки НАТО. Комерційні рейси до Вільнюса і з Вільнюса перенаправляють, а наземний рух повністю зупиняють. На кілька напружених годин усе завмирає, поки НАТО перебуває у стані підвищеної готовності. Але інцидент минає – дрони перебували в литовському повітряному просторі лише кілька хвилин. Ще один тривожний епізод у дедалі довшому списку.

А тепер уявіть ту саму послідовність подій ще раз, тільки цього разу реалізується найгірший сценарій: пасажирський літак, що заходить на посадку у Вільнюсі, раптом опиняється на курсі зіткнення з кількома невпізнаними безпілотними об’єктами, які відхилилися на траєкторію його польоту. Диспетчерська служба перевантажена. Об’єкти неправильно класифіковані або виявлені надто пізно. Змінити траєкторію літака вже немає часу.

Цього разу Європа прокидається вже не після чергового інциденту, якого ледь вдалося уникнути, а після катастрофи, що призвела до масових жертв серед цивільного населення.

Як би тривожно це не звучало, у цьому сценарії немає нічого гіперболізованого чи перебільшеного – умови для такої катастрофи вже існують. Ба більше, він моторошно близький до подій в аеропорту Дубліна у грудні, коли там сідав літак президента Зеленського. Такою є нинішня реальність таємної війни росії проти Європи.

Існують десятки варіацій тактики російської прихованої війни, і багато з них розраховані на ще катастрофічніші наслідки. Бомба, закладена агентом-маріонеткою, може пустити під укіс пасажирський потяг у Польщі. Перерізаний кабель у Балтійському морі може знеструмити відділення інтенсивної терапії в Естонії. І цей перелік можна продовжувати, причому кожна з цих можливостей уже має відповідники в реальних подіях останніх кількох років.

Від початку повномасштабного вторгнення у 2022 році росія систематично поширює свою війну проти України вглиб Європи. Не маючи змоги протистояти союзникам по НАТО та ЄС у звичайний спосіб, москва розгортає розсіяні операції з навмисно прихованим авторством на європейській суші, морі та в повітряному просторі. Їхня мета? Підірвати єдність, готовність і рішучість ЄС/НАТО підтримувати оборону України за допомогою атак, що залишаються трохи нижче порога, який міг би спричинити військову відповідь союзників.

Ефективне стримування російської прихованої війни стало постійним викликом для НАТО та ЄС. Союзники об’єктивно обмежені низкою чинників, зокрема нерівномірністю сприйняття загроз, внутрішньополітичними розбіжностями та різними порогами ескалації. Москва добре знає про ці розриви й майстерно їх використовує.

Але є глибша проблема, яка додатково посилює ці обмеження. Найгірше те, що союзники послідовно хибно характеризують російську приховану війну. Замість того щоб розуміти різні тактики, з яких вона складається, як єдину комплексну кампанію, їх здебільшого розглядають як окремі випадки. Диверсії зазвичай розглядають правоохоронні органи; кіберінциденти вважають технічними проблемами; пошкодження підводної інфраструктури сприймають як морські інциденти.

Проблему додатково ускладнює авторство. російські приховані операції навмисно сконструйовані так, щоб приховувати відповідальність, через що союзникам надзвичайно важко ефективно пройти юридичні процедури й відреагувати вчасно. москва дедалі більше покладається на маріонеток, кримінальні мережі та посередників, використання яких дає змогу заперечувати причетність, щоб розмити межу між діями держави та злочинністю. Ця неоднозначність – не побічний ефект, а сама стратегія. Не даючи союзникам чіткого незаперечного доказу – «зброї, яка димить», росія сповільнює ухвалення рішень, руйнує консенсус і закріплює модель стриманості.

Упродовж останнього року Центр аналізу європейської політики (CEPA) провів інтенсивне дослідження російської прихованої війни. Ми проаналізували й відстежили, як механізм цієї війни поширює кремлівську філософію безперервної війни із Заходом; які актори, методи та структура управління задіяні у веденні російської прихованої війни; і, що найважливіше, де саме розташовані ключові вразливості НАТО та ЄС.

Наші висновки показують, що стримування зазнало невдачі не через брак усвідомлення, а через брак узгодженості. Щоб ефективно стримувати російську приховану війну, мають відбутися кілька ключових змін. Мабуть, найважливішою з них є вибудова відповідей у межах єдиної системи стримування: кібератаки, пошкодження кабелів, вторгнення дронів, насильство через проксі – це не ізольовані загрози. Це частини єдиної, скоординованої кампанії. Доки союзники не відповідатимуть із такою самою єдністю – узгоджуючи військові, розвідувальні, правові та економічні інструменти в межах однієї системи стримування, – ефективне стримування залишатиметься недосяжним.

Крім того, авторство і стримування мають ґрунтуватися на розпізнаванні сукупної картини, а не на судових стандартах доведення. Перефразовуючи Райлі: якщо воно схоже на качку, ходить як качка і крякає як качка, союзники не повинні чекати на рішення суду, щоб приписати цю атаку росії і відповідно відреагувати.

Нарешті, відновлення стримування вимагатиме політичної волі, щоб витримати неминучу ескалаційну риторику з москви. Сильніші й узгодженіші відповіді на тіньову війну спровокують погрози та брязкання зброєю. Це залякування спеціально розраховане на те, щоб паралізувати ухвалення рішень союзниками ще до початку дій.

Союзники не повинні дозволяти російському блефу визначати пороги чи строки. Натомість їм слід наперед встановити постійний, передбачуваний набір наслідків – від кібер- і розвідувальних операцій до економічного тиску та розширення підтримки України, – який можна буде застосовувати швидко, рішуче й послідовно. Мета полягає не в тому, щоб шукати конфронтацію, а в тому, щоб кожен акт прихованої агресії мав чітку й неминучу ціну.

Час має вирішальне значення. Кожен день, що минає без згуртованішої союзницької стратегії стримування російської прихованої війни, залишає відчиненими двері для катастрофи на кшталт тієї, що описана вище. Невже ми маємо чекати, поки потоплять нашу "Лузитанію", перш ніж вдатися до рішучих дій?

Джерело: CEPA