Молдова у зовнішній політиці України: погляди українських експертів

За останні 9 місяців у сусідній Молдові змінилось три уряди та декілька парламентських коаліцій. На осінь у Молдові та самопроголошеному Придністров’ї заплановано проведення виборів. Нещодавно, 1 липня відбулась зустріч віце-прем’єр-міністрів України Олексія Резнікова та віце-прем’єр-міністр з питань реінтеграції Республіки Молдова Крістіни Лєснік, на якій було обговорено взаємодію у рамках Тристоронньої міжвідомчої платформи з обміну досвідом у сфері реінтеграційної політики територій, які перебувають поза контролем держав, та протидії впливу Російської Федерації.

Всі ці зміни можуть стати викликом для української дипломатії, а можливо і призведуть до змін на лінії Кишинів – Київ.

Формальна та не формальна складова діяльності українського МЗС дозволяє стверджувати про продовження традиції, закладеної за президенства Петра Порошенка – збереження євроатлантичного та антиросійського вектору руху – це стосується не тільки Молдови, але і загалом вектору українського зовнішньополітичного розвитку. При цьому, водночас можна відзначити більшу обережність українських дипломатів ніж за попередника, й меншу ініціативність. Ці аспекти мають місце і в політиці стосовно Молдови.

Позитивом, на думку українського політолога, директора Інституту світової політики Євгена Магди, є призначення заступником міністра закордонних справ України Євгенія Єніна, який у 2000-х роках впритул опікувався проблемами врегулювання конфлікту у Придністров’ї.

Молдовський вектор також належить до сфери компетенцій іншого заступника очільника МЗС Василя Боднара. Обох можна вважати доволі критичними до сьогоднішньої влади в Молдові. Щодо нового українського посла, то ним у лютому 2020 року став Марко Шевченко, який вже має досвід перебування у Молдові та Румунії. Дипломат є виразником політики Києва щодо Молдови і Придністров’я (він зустрівся з усіма представниками молдовського політикуму та здійснив візит до самопроголошеної республіки), послідовно обстоює тези про російську агресію в Україні, анексію Криму, російський реваншизм в історичній політиці тощо.

Продовженням попередньої політики можна вважати і намагання відродити проект ГУАМ з акцентом на форматі економічної співпраці та міжпарламентського діалогу.

Завідувач відділом досліджень Придунайсько-Чорноморського регіону Національного інституту стратегічних досліджень України Артем Филипенко вважає, що Молдова сьогодні не є в пріоритетах української влади.

Різниця з періодом президентства Порошенка обумовлена двома факторами. По-перше, баченням загрози, яку містило в собі існування на південних кордонах невизнаної Придністровської Молдавської Республіки та російського військового контингенту на її території. Недарма вперше наявність цих формувань було вписано у Воєнну доктрину України як одну із актуальних військових загроз. По-друге, на двосторонні відносини впливали добрі особисті відносини між Владом Плахотнюком, тодішнім лідером Демпартії і фактичним господарем Молдови, та Петром Порошенком. Це дало можливість зрушити з місця цілу низку питань, починаючи від створення комісії по Дністру і завершуючи відкриттям спільних митних постів.

Звісно, що наразі такого особистісного фактору на вищому політичному рівні немає. Проте це не означає, що Молдовою взагалі не цікавляться в Україні. Однак поки українсько-молдавські стосунки знаходяться у підвішеному стані, що пов’язано частково із внутрішньополітичними проблемами в обох країнах.

Як показує практика, Україна поки не готова виходити з власними пропозиціями по врегулюванню ситуації в Придністров’ї (ні в рамках формату 5+2, ні на рівні Київ – Кишинів). У форматі 5+2 Україна після тривалої паузи повернула посла Віктора Крижанівського, що вказує на збереження попередньої політики. Київ готовий підтримувати Кишинів у блокаді Придністров’я, але проявляти ініціативу у намаганні цілковито заблокувати Тирасполь не буде. Подібний сценарій не підтримують світові гравці, крім того є групи інтересів, зацікавлених у збереженні локальної контрабанди, про що зокрема у нещодавньому інтерв’ю для українського ЗМІ зазначила колишня прем'єр-міністр Молдови Майя Санду.

Експерт «Української призми» Сергій Герасимчук переконує, що можливі два варіанти тактики Росії щодо Молдови на найближчий період:

1) помірна політика впливу, одночасна підтримка лояльного президента Молдови Ігоря Додона та інших проросійських гравців, оскільки в Москві є переконання про потребу формування нової команди політиків, які би відстоювали її інтереси. Зокрема в публічному просторі активізувався Марк Ткачук (колишній радник експрезидента Владіміра Вороніна), який створює нову партію.

2) хаос, з огляду на невиконання Додоном своїх зобов’язань по Придністров’ю та потребу в отриманні кредиту. Москва може відмовитись підтримувати чинну владу і провокувати в країні хаос (масові протести під час виборів, банкрутство країни), щоб наочно показати Молдову як неспроможну державу (failed state) з пропозицією Заходу залишити країну в проросійські орбіті.

На сьогодні не варто очікувати прогресу в українсько-молдовських відносинах, зважаючи на балансування Молдови на межі політичної кризи, яка може завершитися відставкою уряду Іона Кіку і достроковими парламентськими виборами. А восени заплановано проведення президентських виборів. Тому період невизначеності триватиме ще довго.

Павло Лодин - Центр політичних наративів демократії

ілюстративне фото: civildiplomat.com