Мирний план кремля — це план капітуляції, - огляд політики росії

Ярослав Чорногор

Директор програми російських і білоруських студій аналітичного центру Рада зовнішньої політики "Українська призма". Кандидат історичних наук. Закінчив історичний та економічний факультети Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Посилення Кірієнка, тиск на Сербію, поглиблення співпраці з КНДР та поточна ситуація по переговорах - в рамках Програми російських і білоруських студій інтерн Михайло Сінаюк та експерти експерти Антон Оксентюк та Ярослав Чорногор представляють новий щотижневий #аналізагресора, в якому вони розбирають актуальні новини внутрішньої та зовнішньої політики росії.

Значні перестановки у кремлі. Посилення Сєргєя Кірієнка

За останні дні в російській адміністрації президента спостерігалися доволі значні зміни, пов’язані з посиленням поточних позицій заступника голови адміністрації президента Сєргєя Кірієнка. Він відомий тим, що є головним куратором усієї внутрішньої політики в росії. Саме під його керівництвом відбуваються головні внутрішньополітичні процеси, наприклад, організація виборів або підготовка кадрів для апарату чиновників. Щобільше, з початком повномасштабного вторгнення Кірієнко також почав відповідати за фактичне кураторство окупованих територій, особливо діяльності ЗАЕС. Те саме стосується й частини російських проксі-територій, таких як грузинські Абхазія та Північна Осетія. У випадку Абхазії, вперше, саме під керівництвом Кірієнка, проходив технічний контроль за місцевими “виборами”.

Минулого тижня російське провладне видання “ведомости” опублікувало важливий матеріал, у якому з посиланням на власні джерела та коментарі різних політичних діячів повідомило, що Кірієнко збирається взяти на себе й зовнішньополітичні повноваження.

Так, під його особу в кремлі збираються організувати нові структури, які дозволять йому займатися процесами, пов’язаними з взаємодією з рядом країн “пострадянського простору”. При цьому важливим фактором є те, що у випадку Кірієнка мова йде не просто про кураторство за певними країнами, як це було у випадку Суркова або Козака, які відповідали за роботу “на українському” та “молдавському” напрямках шляхом спроби контролювати місцевий політичний устрій.

На практиці це означає, що Кірієнко технічно відповідатиме за просування російського впливу у відповідних країнах шляхом втручання у їхні вибори, підтримки різних проросійських сил та так званого “експорту російської ідеології” в ці країни, наприклад, шляхом запровадження в них уже відомого в Європі “закону про іноземних агентів”. У найближчій перспективі це означає майже неминучі спроби втручання в парламентські вибори у Вірменії, які відбудуться у 2026 році. Потенційно Кірієнко може відповідати й за спроби втручання у парламентські вибори у Молдові, які пройдуть у цьому році.

У результаті Сєргєй Кірієнко, який і так має значні внутрішньополітичні повноваження, після отримання подібного кураторства на зовнішньополітичному треку стане ще більш важливим політичним гравцем у росії. Ймовірно, що це зробить його найбільш впливовим чиновником кремля.

Звинувачення Сербії з боку СЗР рф

Служба зовнішньої розвідки росії висунула звинувачення на адресу Сербії у нібито поставках зброї Україні через посередників. Цей крок не є ізольованим інформаційним випадом, а радше є частиною масштабнішої стратегії тиску та шантажу своїх партнерів. Таким чином, кремль намагається впливати на внутрішню політику Белграду та робить спробу «втягування» Сербії в свою орбіту впливу.

Сербія традиційно вважається «братньою» для москви державою ще з часів Балканських війн та боротьби сербів проти Османського панування на Балканах. Багатьма експертами Сербія вважається послідовником кремля в регіоні. Особливо яскраво це проявлялося під час Югославських війн протягом 90-их років минулого століття. Росія та Сербія послідовно підтримували одна одну в дипломатичній та військовій сфері. Сербські найманці часто помічались на стороні російських військових формувань на Донбасі, в той час як російські регулярні війська брали участь у війні в Косово.

Втім, географічна віддаленість від росії та вплив сучасних тенденцій західного суспільства на сербську молодь все більше зміщують вектор руху Белграду у бік євроінтеграції. Одночасно з тим, маючи особисту політичну проблему, пов’язану із Косово, офіційний Белград не квапиться визнавати й інші невизнанні “республіки”, що створює росія на теренах своїх сусідів, намагаючись тим самим не створювати прецедент.

Умови, в яких опинився сербський уряд, змушують його притримуватись нейтралітету у війні рф проти України. Втім, за деякими повідомленнями, зброя сербського виробництва, зокрема боєприпаси для артилерії, активно використовувались ЗС України проти російської армії. Це може вказувати на те, що Белград, задля швидшої інтеграції в західні інституції намагається підігрувати європейським бюрократам у підтримці Києва.

Натомість сербське суспільство активно позбавляється радикальних антизахідних та націоналістичних наративів, надаючи перевагу західному способу життя та поміркованій ідеології. Сербія не приєдналася до антиросійських санкцій, з іншого боку — продовжує військово-технічну співпрацю з Заходом, зокрема з Францією, Німеччиною та США, і зберігає експортні канали через третіх партнерів.

На цьому фоні, москва втрачає свого єдиного союзника на Балканах, що гарантував проекцію м’якої сили та впливу в регіоні. Тож заява СЗР РФ — про те, що Сербія поставляє зброю Україні — є не стільки доказом конкретного факту, скільки сигналом політичного тиску. Такий метод дозволяє кремлю одразу досягти кількох цілей: дискредитувати сербське керівництво в очах місцевого проросійського електорату, створюючи підґрунтя для внутрішньої дестабілізації, та демонструвати іншим союзникам у регіоні, що будь-яка співпраця з Україною може мати наслідки.

Цікаво, що публікація звинувачень відбулася саме на тлі активізації перемовин Заходу з Белградом щодо лібералізації торгівлі, співпраці у сфері оборони та участі у місіях НАТО. Росія, втрачаючи контроль, реагує у властивій їй манері — через залякування, дискредитацію та втручання у внутрішні справи. У відповідь на це сербська влада зайняла обережну позицію, спростувавши офіційно факт прямих поставок, проте не відмовившись від кооперації з європейськими оборонними компаніями. Це свідчить про балансування Сербії між російським впливом і прагненням зберегти автономну зовнішню політику.

Зрештою, ситуація із заявою СЗР РФ — це чергове підтвердження того, що росія використовує свої спецслужби як інструмент зовнішньої політики, а не як джерело об’єктивного аналізу. У випадку з Сербією мова йде про спробу зірвати поступову інтеграцію країни до європейського безпекового простору, за допомогою публічного тиску і політичної маніпуляції.

Військова співпраця між РФ та КНДР

Новий звіт Центру військових досліджень MSMT щодо співпраці росії та Північної Кореї підтвердив те, що аналітики Заходу підозрювали ще з 2023 року: між москвою і Пхеньяном вибудовується стабільний двосторонній військовий альянс, який виходить за межі тимчасової "взаємодопомоги" у війні проти України.

Згідно з даними MSMT, співпраця між РФ і КНДР уже давно перестала обмежуватися лише поставками північнокорейських боєприпасів. Йдеться про повноцінний обмін технологіями, навчання фахівців, а також передачу компонентів ракетної техніки. У звіті наголошується, що в останні місяці були зафіксовані регулярні авіарейси між Владивостоком і Пхеньяном, будівництво нових об'єктів у північнокорейських портах для вантажів військового призначення та спільні наради високопосадовців у сфері озброєнь.

Головний висновок MSMT — у росії та КНДР формується так званий "паралельний ринок військових технологій", який ігнорує міжнародне право, санкції ООН і стандартні канали контролю експорту. Для росії це можливість компенсувати дефіцит боєприпасів і відволікти увагу Заходу. Для КНДР — шанс отримати новітні технології та політичне визнання.

Цей союз відкриває нову фазу глобального стратегічного протистояння, де навіть країни-"ізгої" починають відігравати роль повноцінних гравців. Північна Корея тепер відкрито виступає в ролі постачальника боєприпасів для держави-члена Радбезу ООН. В перспективі співпраця москви і Пхеньяна може перейти в етап спільних військових проєктів, включаючи спроби запуску супутників, модифікацію артилерійських систем, розробку систем ППО за російськими технологіями. Це фактично легалізує військову модернізацію КНДР руками РФ.

Загалом звіт підтверджує: москва і Пхеньян створюють власну геополітичну реальність, де правила визначають не міжнародні інститути, а логіка спільного виживання в умовах ізоляції. Такий союз нестабільний, проте небезпечний — як через непередбачуваність, так і через готовність обох режимів порушувати будь-які норми для досягнення стратегічної мети.

Ситуація напередодні потенційного другого раунду мирних переговорів

Уже за кілька днів до нового раунду перемовин у Стамбулі росія продовжує формувати переговорний порядок денний у власному ключі, просуваючи ультимативні вимоги, паралельно із воєнним тиском на фронті. Останні публічні заяви російських посадовців лише підкреслюють: мирна ініціатива кремля — це не про компроміс, а про нав’язування капітуляційного сценарію.

Головний акцент нового російського “меморандуму”, який кремль нібито готує до передачі українській стороні, — вимога “демілітаризації Києва”, що підтвердив Григорій Карасін, голова комітету Ради Федерації рф із міжнародних справ.

За його словами, це — “базова позиція” москви, яка обов’язково буде порушена під час зустрічі. Фактично, мова йде про перетворення столиці суверенної держави на “зону обмеженого оборонного потенціалу”, що є прямим втручанням у внутрішню безпеку України. Ця позиція — лише частина ширшого пакета, який включає визнання російської анексії українських територій, нейтралітет України та гарантії нерозширення НАТО, розмороження активів та допуск рф до впливу на внутрішню політику України під виглядом «захисту російськомовного населення».

На цьому тлі кремль продовжує військову ескалацію: у травні рф активізувала наступальні операції з найбільшою динамікою з листопада 2023 року. За даними DeepState, середній щоденний приріст захоплених територій — 14 кв. км, що вдвічі перевищує темпи квітня. Водночас у москві активно обговорюють сценарій, за яким росія могла б передати частину заморожених резервів на відновлення України, але з чіткою умовою — контроль над витратами та часткове спрямування коштів на окуповані території, які кремль вважає "власними". Це є спробою придати легітимність анексії і розширити свій контроль за допомогою економічних важелів.

У той самий час представники рф звинувачують Україну у спробі зірвати перемовини. За заявами з боку Дипломатичної академії рф, Київ діє “під тиском США” і намагається “спровокувати емоційну реакцію Дональда Трампа”. Така риторика чітко демонструє: головною метою кремля є перенесення відповідальності за провал переговорів на Україну, створюючи зручний наратив для американської аудиторії.

Таким чином, реальні підстави для укладення перемир’я залишаються мінімальними. москва не демонструє жодної готовності до компромісу, натомість посилює тиск, просуває ультиматуми та формує викривлену міжнародну картину.