«Міфічний» лист польського митрополита

Історично склалось так, що Польща у питаннях релігії сприймається виключно через призму католицької церкви. І це не дивно, адже близько 90% поляків декларують приналежність до католицької церкви. Та й для всієї світу Польща – країна, в якій народився та виріс перший поляк Папа Римський – Святий Іван Павло ІІ. Проте, реальна релігійна мапа Польщі є більш строкатою та доволі неоднозначною.

З огляду на велику кількість заробітчан з України та майбутнє надання Томосу про автокефалію Українській православній Церкві Константинопольським патріархом варто пригадати минуле та сьогодення Польської автокефальної православної Церкви (ПАПЦ)

З червня поточного року у домініканському храмі св. Яцека, що у центральній частині Варшави, започатковують Меси латинського обряду українською мовою. Очевидно, це стало наслідком того, що в жовтні 2017 конференція єпископів Римо-католицької церкви Польщі закликала вірних бути відкритими та гостинними до українців, які приїхала працювати до Польщі. Польські єпископи заохочують римо-католицькі парафії та священиків до співпраці із Українською греко-католицькою Церквою в питаннях душпастирської опіки.

Ще раніше, у квітні 2017 конференція польських єпископів написала лист «Про християнський кшталт патріотизму», в якому однозначно засуджувались будь-які прояви радикального націоналізму, як не християнського явища. І цей документ насправді є важливим кроком польської церкви.

Але справа в тому, що більшість українських заробітчан на свята відвідують храми Польської автокефальної православної Церкви (ПАПЦ). Установи, де не почути української мови на службі Божій, а у церковній лавці виставлено виключно російськомовні агітки.

Історично ПАПЦ дійсно тісно пов’язана із Україною

Після Ризького договору 1921 року, західноукраїнські та західнобілоруські етнічні землі опинилися під владою Польщі. В кордонах II Речі Посполитої опинилось близько чотирьох мільйонів православних, в тому числі понад 2,5 млн. українців.

У 1923 році собором єпископів Польщі було обрано митрополита Діонісія (Валединського). Константинопольський Патріарх Григорій VII, без узгодження з Московським Патріархатом (Патріарх Московський Тихон знаходився тоді під арештом), посилаючись на не канонічність передачі в 1686 році частини Київської митрополії під юрисдикцію Московського патріархату, своїм Томосом затвердив обрання нового митрополити із титулом Митрополита Варшавського і Волинського і всієї Православної Церкви в Польщі і священно-архімандрита Почаївської Успенської лаври. Варто зазначити, що батьком польської автокефалії був митрополит Георгій (Григорій Ярошевський – українець за походженням).

Як бачимо, прецедент надання автокефалії Константинополем з огляду на неправомірні дії Москви мав вже місце якихось 100 років тому.

Але Кремль, як ми переконались, швидко не здається…

У 1948 році НКВС ув’язнила митрополита Діонісія та змусила відмовитись від сану, а Московська патріархія поставила керуючим митрополією єпископа Тимофея (Шреттера). Під тиском радянських спецслужб Польська православна церква «зріклася» автокефалії 1924 року та прийняла «благословенство» й автокефалію з московських рук.

1951 року Синод єпископів Польщі одноголосно звернувся до московського патріарха Алексєя з проханням прислати митрополита з СРСР. На Варшавську кафедру Москва призначила єпископа Львівського й Тернопільського Макарія (Оксіюка), який на той час брав активну участь у делегалізації Української греко-католицької церкви.

Архівні матеріали часів Польської Народної Республіки прямо вказують на те, що священики ППЦ активно співпрацювали з польськими та радянськими спецслужбами

Можливо, саме давніми зв’язками ПАПЦ із Луб’янкою можна пояснити, той факт що у 2015 році під православною церквою на варшавській Празі «Братство святих Кирила і Мефодія» роздавало листівки з інформацією про збір допомоги для «жителів території, на якій йде громадянська війна».

В 2016 «братчики» православної церкви у співпраці із проросійською партією «Зміна», керівник якої перебуває під арештом за звинувачення у шпигунстві на користь Росії та одіозними націоналістами з партії «Корвін» доставили «гуманітарний вантаж» до окупованого Донецька. Там їх радісно зустрічав відомий польський кремлівський активіст Давід Худзец, який з 2014 року воює на боці російських сепаратистів. Фігурант всіх баз даних, що збирають інформацію щодо проросійських терористів, вітаючи «польських православних помічників», не забував нагадувати, що

«Если начнется украинское наступление или принято решение что Донбасс должен вернуться на Украину, я просто буду воевать с оружием.»

Давід Худзец із колишнім ватажком терористів П. Губарєвим

Багато вказує на те, що дана «гуманітарна діяльність» ПАПЦ відбувалась із благословення митрополита Сави. Це підтверджується зокрема й переконаннями самого митрополита у тому, що через свої симпатії до «братства», яке допомагало терористам «ДНР», йому тепер «закрито в’їзд» в Україну.

У травні цього року Архієрейський Собор ПАПЦ оприлюднив реліз основних рішень для преси, де зазначалось:

Натомість Українська православна церква Московського Патріархату (УПЦ МП) поширила новину, в якій стверджувала, що нібито ПАПЦ написало листа про наявність в Україні схизматичних груп, а питання автокефалії мають вирішуватися після узгодження з Предстоятелями всіх Помісних Церков.

Заступник голови синодального відділу Української Православної Церкви по зовнішнім зв'язкам протоієрей Микола Данилевич пішов ще далі, і заявив про наявність окремого листа митрополита Сави до митрополита Онуфрія де стверджується, що Польська православна церква не підтримає надання Україні автокефалії. З того часу ця фейкова інформація про «міфічний лист» Сави активно поширюється парафіями УПЦ МП.

Варто уваги: у переддень проведення Архієрейського Собору очільник ПАПЦ Сава зустрівся із депутатом від «Опозиційного блоку» Вадимом Новинським.

За даними польських видань, 4 травня у Варшаві дійсно перебував народний депутат України Новинський, який відповідно до отриманого з Москви завдання зі створення «ініціативної групи» з блокування надання автокефалії Української церкви зустрічався з митрополитом Варшавським Савою, предстоятелем Польської автокефальної православної церкви (ПАПЦ).

Про те, що УПЦ МП спотворює реальність у власних інтересах, ще наприкінці травні заявив заступник глави адміністрації президента України Ростислав Павленко, який дипломатичною мовою назвав цей фейк «неточністю цитування та висновків, зроблених УПЦ (у єдності з Московським патріархатом) в інформації про позицію Собору Польської автокефальної православної церкви в питанні про автокефалію церкви в Україні».

Історія із «міфічним листом» Сави про підтримку польським православ’ям УПЦ МП нагадує типову спецоперацію російських спецслужб. І підстави до таких підозр існують дуже вагомі.

У далекому 1965 році майбутній митрополит Варшавський та всія Польщі Блаженнійший Савва (Грицуняк) був завербований польською Службою Безпеки під псевдонімом «Юрек». Ця інформація стала відома широкому загалу під час масових люстраційних процесів у Польщі. Як повідомляли у 2009 році польські ЗМІ:

«Служба безпеки ПНР завербувала архієпископа Саву (Міхал Грицуняк) 31 травня 1965 року. Його справа була зареєстрована під номером 12348. В архівах Інституту національного пам’яті Польщі не зберіглась особова справа таємного співробітника «Юрека», в якій описувався процес вербовки. Але із збереженої робочої справи стало відомо, що контакти із СБ Сава підтримував, ще до моменту формальної вербовки «В термін (до отримання згоди) проведено 70 зустрічей, які дозволяють твердити, що таємний співробітник є лояльним та щирим по відношення до органів СБ» - написав перший офіцер, який працював із «Савою-Юреком» полковник Зигмунт Сєллава».

Також польські джерела, опираючи на дані ІНП повідомляють, що

«Операцію проти польського православ’я СБ ПНР проводила під умовною назвою «Візантія», архівні дані про яку частково збереглись.

Також збережено робочу справу таємного співробітника «Юрека», із власноручно написаними доносами та повідомленнями про прийом ним винагород від Служби безпеки ПНР. Хоча й не збереглась, так звана, особова справа, в якій зберігалось зобов’язання про співпрацю, а також квитанції про отримані гроші, але зміст робочої справи не залишає сумнівів у тому, що Православний Метрополит Варшавський і Всієї Польщі був свідомим і таємним співробітником Служби безпеки ПНР.

Архіви ІНП також свідчать, що таємним співробітниками СБ ПНР було майже всі післявоєнні очільники польського православ’я, а також велика кількість церковників, які очолювали польське православ’я вже за часи незалежної Польщі.

У розробці польської Церкви брав участь радянський КДБ, направляючи своїх агентів для проникнення у православне середовище Польщі. Інформація, яка отримувалась ними надалі передавалась у Москву»

Щодо «Сави-Юрека» польські архіви свідчать, що його співробітництво тривало з 1965 аж до 1989 року. Але ж, як відомо, «колишніх агентів не буває»!

То що, ж ми маємо у сухому підсумку?

Маємо колишнього (де-юре, але чи де-факто?) агента комуністичних спецслужб Польщі, який пише листа, що підтримує Московський патріархат в Україні. Пише він про це, після зустрічі у Польщі із колишнім громадянином Росії та із лідером проросійської фракції в УПЦ МП. І цього листа чомусь не публікують.

Хоча іронічно зауважу, що не може не тішити, що навіть у вісімдесят років митрополит Сава залишається вірний завітам сумнозвісного поляка Дзержинського про «холодний розум, гаряче серце та чисті руки» ЧКіста, оскільки і надалі вміє писати листи так, щоб їх ніхто не міг публічно прочитати.

То чи до такої православної церкви мають ходити українці у Польщі?