Міф про безмежні ресурси росії для війни

Є стійкий міф – РФ має безмежні ресурси для війни, і Кремль може це використовувати як завгодно. Заперечити цей міф можна навіть на прикладі того, як рашисти використовують для війни проти України свої стратегічні бомбардувальники як платформи для запуску крилатих ракет.

Розпочну з такої «бази». Крилаті ракети типів Х-101 чи Х-555, які от буквально вчора (2 серпня, - ЗІФ) росіяни «відстріляли» у кількості 8 штук – можна застосовувати лише з бомбардувальників типів Ту-160 (може брати до 12 ракет) або Ту-95МС (або до 6 ракет Х-555 або до 8 ракет Х-101).

Максимальну кількість таких ракет в одному залпі – 30 одиниць – запустили 13 березня 2022 року для удару по Яворівському полігону та околицях. І так виходить, що для виконання цього удару росіяни підняли у повітря або 5 літаків Ту-95МС; або ж 2 літаки Ту-160 та один Ту-95МС; або ж один Ту-160 та три Ту-95МС.

Але зіставмо – росіяни змогли підняти у повітря максимум 5 стратегічних бомбардувальників в одному нальоті за весь час війни, і це при тому, що РФ станом на кінець 2021 року мала аж 16 літаків типу Ту-160 та 60 літаків Ту-95МС. Хоча ж логіка така – чим більше бомбардувальників в одному нальоті, тим більше число ракет в одному залпі для удару по Україні.

У свою чергу, крилаті ракети типу Х-22 росіяни можуть запускати лише зі стратегічних бомбардувальників типу Ту-22М3, яких РФ на кінець 2021 року мала 60 одиниць. Максимум – це одразу 10 літаків типу Ту-22М3 для ракетного удару по Затоці 26 липня 2022 року (але тоді було випущено лише 8 ракет Х-22).

Виходить, що в історії з ракетними ударами по Україні росіяни опинилися у своєрідній «розтяжці», бо:

1) стратегічні бомбардувальники – це один із інструментів «переламування» ініціативи у затяжній війні, але

2) через обмеженість ресурсів росіяни не можуть використовувати свої «бомбери» настільки активно, якби їм хотілось.

Бо підготовка та сам політ одного бомбардувальника коштує росіянам десятки, якщо не сотні тисяч доларів. А як відомо, РФ долари не друкує.

У плані «ресурсності» путінській Росії можна дати іншу характеристику –

РФ має доволі обмежені ресурси, але у деяких випадках вона їх доволі ефективно використовує.

Візьмімо просту логічну редукцію – із 2015 до 2021 року включно РФ витрачала на свій «оборонний сектор» приблизно 50 мільярдів доларів щороку (без урахування секретних затрат).

І цих ресурсів Кремлю вистачило на підготовку армії, що спромоглася розпалити континентальну війну на землі України.

Для «дзеркального» порівняння – щорічний оборонний бюджет Німеччини складав приблизно 50 мільярдів євро. І тут мало сказати, що сучасний Бундесвер представляє зі себе якесь позоризько.

Відкриваємо сторінку 108 довідника The Military Balance за 2021 рік, і бачимо, що армія Німеччини має лише 245 танків Leopard 2 у строю (+75 танків цього типу на зберіганні), усього 169 колісних розвідувальних бронемашин типів Fennek, 710 БМП типів Marder та Puma, 720 бронетранспортерів різних типів, 121 САУ типу PzH 2000 та аж 41 система типу Mars II «на папері».

Можна відкрити той же довідник на сторінці 209 та побачити, що на кінець 2021 року ЗСУ були набагато краще озброєні, аніж Бундесвер.

Парк авіатехніки Бундесверу «на папері» виглядає пристойніше – 140 винищувачів «Єврофайтер», 68 ударних літаків «Торнадо» та 51 ударний гвинтокрил «Тигр». Але «Торнадо» - зараз переважно на капремонті, гвинтокрили «Тигр» - узагалі небоєздатні.

Ну а про те, як за часів урядування Ангели Меркель Німеччина зі  незрозумілих причин провалювала свої оборонні закупівлі – можна взагалі окремий огляд писати.

Є ще одна поширена помилка – недооцінювати «ресурсність» України для ведення війни проти РФ.

На емпіричному рівні воно наче і так зрозуміло, що обсяг ресурсів у нас менший, аніж у Росії, чисто через розмір країни й економіки.

Але порядок цифр було би непогано розуміти, опираючись на відкриті джерела:

• ВР погодила на 2022 рік затрати на сектор безпеки й оборони уже 1 трлн грн, це десь $25 млрд за поточним курсом;
• США нам за час війни уже надали різної допомоги на майже $10 мільярдів, розпочинаючи з «Джевелінів», закінчуючи «Хаймарсами»;

і це ж ще ленд-ліз у $40 мільярдів на підході;

одна лише Польща нам уже поставила техніки на $2 мільярди – два річні бюджети України «мирного часу» на купівлю техніки й озброєння для ЗСУ;

• вклади «дрібніших» країн, як то Чехія чи держави Балтії, також сумарно «потягнуть» на декілька мільярдів доларів;
• а гривневі «ріки» донатів волонтерам на ЗСУ від звичайних українців – їх масштаб в принципі обрахувати неможливо.

Чому ж при цьому всьому все одно виникає ефект, що для війська хронічно чогось не вистачає? Відповідь на поверхні.

За даними з відкритих джерел, ЗСУ (включно з теробороною) зараз налічують приблизно 700 тисяч «багнетів».

Востаннє настільки чисельну армію Україна мала якраз напередодні розвалу СРСР – але тоді окрім семи сотень тисяч військовослужбовців, ЗСУ мали до 9 тисяч танків, близько 11 тисяч бронемашин та 1,5 тисяч бойових літаків усіх типів.

Про запаси іншого військового спорядження, яке кануло в Лету, навіть і говорити незручно.

А зараз подібних запасів ОБТ не мають навіть США. Тому з одного боку й виникає ефект хронічної нестачі усього, чого тільки можна для ЗСУ.

А з іншого – особливість нового етапу війни у тому і полягає, що для досягнення стратегічної переваги над РФ кількісний обсяг ресурсів потрібно перевести у якісний.

Такі справи.

Іван Киричевський, журналіст (сторінка у FB)