Міф про «100 тисяч»: частина перша

ПЕРЕКЛАДИ 03.09.2018 Коментарі 1

Насправді ніхто не знає, скільки поляків загинуло від рук їх українських сусідів на Волині. Так само, як українців, убитих поляками в ході так званих «відплатних акцій». Ніхто не рахував їх у момент вбивства. Ніхто не записував їх прізвищ під час поховання в безіменних могилах, ямах. Їх прізвища вціліли лише в пам’яті тих, хто вижив.

Сьогодні кількість убитих все ще зростає. Незважаючи на часову відстань, відсутність ретельних досліджень, встановлення нових фактів. З початкових 40 тисяч жертв на Волині і 100 тис. по всьому прикордонню («Кресах») швидко стало 60, потім 70 і 80 тисяч. У минулому році президент Польщі Анджей Дуда, покладаючи квіти до пам'ятника «Пам'яті жертв екстермінації польського населення на Волині" 11 липня в Ґданську, говорив уже про "понад 100 тисяч вбитих на Волині". Ще того самого дня на порталі president.pl написали, що "є також оцінки, які свідчать про 120-130 тисяч жертв на Волині ". А люблінський воєвода Пшемислав Чарнек, в інтерв'ю для Радіо Люблін, не вагаючись заявляє про кількість 130 тисяч вбитих, натомість католицьке телебачення «Trwam», повідомляючи про церемонію в Сагрині – про 200 тисяч. польських жертв «Волинської різанини».

Це набагато більше, ніж загальні польські втрати впродовж п'яти років на всіх фронтах Другої світової війни (120 тис.), (включно з вересневою кампанією, Варшавським повстанням, партизанськими боями, на західному і на східному фронтах, форсуванням Одри і Ниси, Монте Кассіно).

Що стосується загальної кількості поляків, убитих на Кресах, то «рекордсменом» був покійний професор Едвард Прус. Він публічно твердив, що має докази про вбивство українцями 500 тисяч поляків. Хоча коронне джерело, на яке він посилався — начебто цитата слів Президента України Леоніда Кучми, виявилась «фальшивкою» — зрештою, не єдиною, яку, як стверджують фахівці, Прус сфабрикував для підтримання тези про «український геноцид» — він не змінив своєї думки до самої смерті.

Пізніше «міф» про півмільйона польських жертв неодноразово повторювався Асоціацією пам'яті жертв злочинів українських націоналістів у Вроцлаві та її головою Щепаном Секєркою між іншим у листах і петиціях, адресованих Президенту Республіки Польща, Сейму, до засобів масової інформації. На інтернет-форумах, у дискусіях вікіпедистів, у публікаціях кресових середовищ, кількість вбитих на рівні 200-400 тисяч осіб не є сьогодні чимось винятковим.

Мабуть, ми є свідками народження польського варіанту креативної бухгалтерії. Тільки замість того, щоб примножувати фіктивні прибутки, помножуються віртуальні жертви. Спочатку – у нічим не обмеженій уяві кресових середовищ, потім у медіа, серед вікіпедистів і, нарешті, у свідомості польського суспільства. Швидше зростає лише польський державний борг. Фінансовим шахраям загрожує серйозне фінансове покарання, включно з тюремним ув'язненням. За вчинення другого злочину – несанкціоновану маніпуляцію кількістю жертв – у Польщі нічого не загрожує. За умови, що це стосується українців.

Оті 100 тисяч жертв «Волинської різанини» з публічного дискурсу плавно перейшли до наукового обігу. Це число механічно повторюється , як і дата 11 липня 1943 року, під час щорічних урочистостей, ювілейних конференцій, дискусійних панелей, у виступах політиків, резолюціях Сейму та недільних проповідях.

Якщо в цих висловлюваннях і є якась різниця, то вона лише в тому, що можливо, часом хтось супроводить її сором’язливим коментарем про те, що жертви були і з української сторони. За даними польського Інституту національної пам'яті, це було 20 тисяч вбитих, згідно з останньою заявою президента Дуди - лише 4 тисячі. Проте щоразу зазначають, що ці 20 тисяч українських жінок та дітей не були вбиті навмисно і свідомо (це було б геноцидом), а у відповідь на попередні вбивства, вчинені УПА.

І хоча часто цьому суперечить хронологія, цей розподіл смертей на ті під час «різанини», і ті у «відплату» є на сьогодні обов’язковим стандартом. Мертвий поляк – це жертва геноциду. Мертвий українець - тепер усе частіше це просто помилкова статистика. Ні про яку «симетрію» смерті не може бути мови. Зрештою, слово «симетрія» є одним із тих евфемізмів, які останнім часом роблять в Польщі карколомну кар'єру. Подібно до «превентивно–відплатних акцій», «польського національного руху», як квінтесенції патріотизму та «українського націоналізму» або «бандеризму», як есенції генетичної злочинності. Для симетрії до списку заборонених евфемізмів занесено, серед іншого: «польсько-українське примирення», «польську окупацію», «польські концентраційні табори», «війну в Україні». Список усе ще відкритий.

МІФ ПРО «6 МІЛЬЙОНІВ»

Зростаючу кількість поляків, вбитих на Волині та на Кресах частина дослідників розглядає як реакцію на «перегляд» в бік зменшення всіх попередніх усталень щодо кількості польських втрат від радянських та німецьких рук під час Другої світової війни. Раптово Польща та польська нація, яка протягом багатьох десятиліть вважалася найбільшою жертвою гітлерівського геноциду, опинилися далеко позаду не лише за Україною та Росією, але й Білоруссю, яка в перерахунку на кількість мешканців зазнала найбільших втрат від рук німецького окупанта (2,5 мільйонів убитих і замордованих, близько 28% населення).

Одним із найгучніших був «перегляд» кількості 6 млн. 28 тис., як загальних польських втрат під час Другої світової війни.

 Ця цифра фігурувала майже півстоліття в кожній енциклопедії часів Польської Народної Республіки, в кожному підручнику історії. На думку доктора Матеуша Ґняздовського з Інституту міжнародних відносин вона становила одну з основ тодішньої історичної політики комуністичної держави, доказом того, як польська нація постраждала під гнітом німецького окупанта.

У 2008 році в журналі «Polski Przegląd Dyplomatyczny» (№ 1/2008) доктор Ґняздовський опублікував документ, який засвідчив що цю цифру вигадав у грудні 1946 р. член Політбюро ЦК ПРП, заступник держсекретаря в Президії Ради Міністрів Якуб Берман, який у наказовий спосіб вирішив «встановити кількість вбитих в кількості 6 мільйонів чоловік». Потім порекомендував додати 28 тис., щоб це виглядало більш «достовірно».

Професора Чеслава Мадайчика з Інституту історії Польської Академії наук, який першим оголосив про те, що сума втрат набагато нижча і становить не 6 мільйонів, а близько 3 мільйонів убитих євреїв та менше 1 мільйона поляків, звинуватили у святотатстві.

«З нього зробили майже національного зрадника. Але вже тоді було відомо, що цифра у 6 мільйонів була взята зі стелі. Але протягом багатьох років вона була символом польського страждання під час війни. А людям не подобається, коли такі символи руйнуються», - стверджує професор Томаш Шарота, також історик з Інституту історії Польської Академії наук.

Пізніше професор Кшиштоф Ясєвич у своїх публікаціях на підставі транспортних списків військ НКВД, віднайдених у радянських архівах «переглянув»" кількість поляків, депортованих з «Кресів» вглиб СРСР у 1939-1941 роках, знизивши її з 2 млн до 320-340 тисяч депортованих і 62-х тисяч засуджених, а потім вивезених до трудових таборів, – тобто у п'ять разів.

І в цьому випадку автор зустрівся з масованою, агресивною критикою не лише кресових, але й наукових кіл. Додам, що з цих 400 тисяч польських громадян, принаймні 1/3 становили українці, білоруси, литовці та євреї. Як повідомляє професор Рафал Внук з Інституту політичних досліджень Польської Академії наук під час третьої депортації з числа 80 тис. депортованих аж 84% складали євреї.

Черговим шоком став «перегляд» польських жертв концтабору Аушвіц (Освенцім).

На думку видатних польських істориків професора Войцеха Матерського і професора Томаша Шароти, співавторів виданої у 2009 році Інститутом національної пам'яті праці «Польща 1939-1945. Особові втрати та жертви репресій під двома окупаціями», кількість поляків, вбитих в нацистському німецькому концентраційному таборі Освенцім, була завищена щонайменше в шість разів: з 4-5 мільйонів, як вважалося раніше (в тому числі 3-4 мільйонів євреїв та 1 мільйона поляків), фактично там померло не більше 140-150 тисяч поляків та близько 1,1 мільйона євреїв.

Офіційні втрати серед цивільного населення столиці під час Варшавського повстання також зменшилися в чотири рази. Відразу після війни подавали 700 тисяч жертв, потім чверть мільйона, а згідно з найновішими дослідженнями, загинуло близько 150 тис. мирних жителів і 20 тисяч повстанців.

«Якщо концтабір Аушвіц і повстання поглинули 300 тис. жертв, то якщо додати цивільних осіб, вбитих під час кампанії 1939 року (близько 50 тис.) і полеглих на всіх фронтах польських солдатів (близько 120 тис.), кількість німецьких жертв не перевищить півмільйона. Масштаб репресій не був аж таким великим, як могло здаватись. Знаю, що це може бути шокуюче, однак йдеться не про мільйони, а про сотні тисяч польських жертв» – сказав професор Кшиштоф Ясєвич в дискусії «Міф шести мільйонів». [«Plus Minus» – додаток до «Rzeczypospolitej» від 6.06.2009 р.]

«Домовленості й компроміси»

Також шокуючим може виявитись те, що ці 100 тисяч вбитих поляків на Волині зовсім не є результатом багаторічних архівних досліджень, кропіткого підрахунку «трупів», а тим більше – висновків, зроблених прокурорами Інституту національної пам'яті в рамках слідства, а є, насамперед, наслідком домовленостей, яких досягнуто з кресовими колами.

Закулісся однієї з таких перших спроб описав у своїх мемуарах «Дорога до правди про події на Волині» (2006) Анджей Жупанський. На його думку, точнішим у цьому випадку був би термін «компроміс».

З паном Анджеєм Жупанським, багаторічним головою Осередку вояків 27-ї Волинської Дивізії Піхоти АК, ми познайомились під час конференції «Польща–Україна: важкі питання», зустрічей в Сеймі у складі Парламентської групи Польща–Україна та наших приватних дискусій під гаслом «Подаймо собі руки понад могилами».

Анджей Жупанський, фото wikipedia.org

Він був людиною чесною, високої особистої культури, прагнув до польсько-українського примирення через правду. Характерною для нього була досить незвична поміркованість в оцінці кількості жертв та відсутність затятості, характерної для більшості активістів кресових організацій, чим придбав собі чимало ворогів у власному середовищі.

У розділі під назвою «Розбіжності в оцінці втрат» А. Жупанський пише:

«У травні 1995 року у Вроцлаві відбулася конференція, організована Асоціацією пам'яті жертв злочинів українських націоналістів. Делегація округу [Волинського – Є.M.] (В. Філяр, А. Жупанський) взяла участь у конференції, тому що нас дуже цікавила ця тема. Ми розраховували на заплановану участь представництв воєводських Комісій з розслідування злочинів проти польського народу, які займалися злочинами українців. Ми сподівались отримати більше інформації про кількість жертв – особливо з III Району Армії Крайової: у Львівському, Станіславівському та Тернопільському округах. Як ми писали раніше, ми все ще не мали жодних достовірних оцінок.

На жаль, наші сподівання були марними, оскільки прибув тільки п. Ришард Котарба з Кракова, який протягом багатьох років працював над втратами Польщі в Тернопільському воєводстві. Він заявив, що його дослідження поки що показали (дослідження все ще тривають), що від рук українців загинуло лише близько 1500 поляків. Таке твердження викликало обурення серед присутніх.

Аналогічне або й навіть більше невдоволення викликала наша відмова підтримати зачитану заяву зборів. Ми не могли погодитися на оцінку польських втрат у всьому конфлікті як кількох сотень тисяч людей, що вказувало б на відсутність якихось ширших зібраних знань про кількість вбитих . Кількасот тисяч – це може бути і двісті тисяч, і вісімсот тисяч. Наше пояснення причин відмови не було прийняте, і без застережень висловлено несхвалення нашої позиції. Відтоді А. Жупанський, який написав ці слова, а також певною мірою В. Філяр, кілька років користувалися дуже поганою репутацією у Вроцлаві.

Ця перебільшена оцінка польських втрат також дратувала нас і протягом наступних років. Ми знали, що найбільш імовірна кількість втрат на Волині складає близько 50 000 (при 34 тис. доведених). Коли ми чули про кількість півмільйона, ми знали, що це абсурд, дискредитуючий абсурд, тому що втрати в кожному з трьох південно-східних воєводств мали б бути в три рази більшими, аніж на Волині!»

«ЧИ ПАН Є ПОЛЯКОМ!?»

Прочитавши цей фрагмент спогадів, я зателефонував до пана Ришарда Котарби і запитав, чи дійсно було так, як це описав Анджей Жупанский.

Ришард Котарба Фото Rafał Gratkowski , tygodnikpodhalanski.pl

Він підтвердив.

«Вперше в житті я зіткнувся з чимсь подібним. Коли я повідомив дані про кількість поляків, вбитих у Тернопільському воєводстві, згідно з тодішнім станом наших досліджень (слідства), зал вибухнув криком, люди підходили до мене і вигукували: «Чи пан є поляком!?»

Через чотири роки, на запрошення Анджея Жупанського, Ришард Котарба виїжджає до Луцька і бере участь у 4-му семінарі "Польща-Україна: важкі питання" (3-5 листопада 1999 р.). Він є одним із двох доповідачів від польської сторони в частині під назвою: «Втрати населення Східної Галичини в роки Другої світової війни 1941–1945 рр.».

Він виголошує доповідь: «Злочини українських націоналістів щодо польського населення в Тернопільському воєводстві у 1941–1945 роках». Кількість вбитих поляків у цьому воєводстві цього разу він оцінює набагато вище, у 8 тисяч. На думку другого польського доповідача, доктора Ґжеґожа Грицюка, історика з Вроцлавського університету, загальні втрати в Галичині, тобто у Львівському, Станіславівському та Тернопільському воєводствах складали не більше ніж 20-25 тисяч. Доповідач від української сторони, доктор Степан Макарчук, не подав ніяких цифр польських чи українських втрат. Навіть приблизних.

«Я бачив, що українська сторона була цілком не підготовлена, – згадує Котарба. Ми володіли величезними знаннями, фактами, підтвердженими свідченнями тисяч свідків, кількістю жертв та назвами місцевостей. Вони практично нічого не знали».

Цей фрагмент виступу Ришарда Котарби надзвичайно важливий для подальших міркувань. Власне в той час, під час цих семінарів, польська сторона, і передусім кресові середовища, остаточно переконалася, що маючи за партнерів українських істориків, які не володіють навіть елементарними знаннями про кількість жертв польсько-українського конфлікту, можна буде нав'язати як Україні, так і польському суспільству, не тільки власне бачення причин, перебігу та наслідків «Волинської різанини», а в першу чергу – чисельний вимір жертв. І цей стан триває понині.

 

 

 Автор оригінального тексту: доктор  Євген Місило

  Переклад: Володимир Могилюк, Галина Сварник

 

Відгуки

tagore
2018-09-22 13:07:44

Залишити коментар

Оцінити
Відправити

Copyright © 2017 by ZahidFront. Powered by BDS-studio.com