Кремль між парадом і кризою: що стоїть за розмовою Трампа і путіна, - огляд політики росії

Ярослав Чорногор

Директор програми російських і білоруських студій аналітичного центру Рада зовнішньої політики "Українська призма". Кандидат історичних наук. Закінчив історичний та економічний факультети Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Нова телефонна розмова між Дональдом Трампом  і Володимиром Путіним оголила ключові тактичні цілі москви — від спроб забезпечити “тишу” на 9 травня до просування власного бачення переговорів і економічної співпраці зі США. Паралельно росія стикається з глибою фінансовою кризою, скороченням економіки та дедалі глибшою залежністю від зовнішніх партнерів — від Ірану до КНДР, що формує більш нестабільну конфігурацію війни і глобальної політики, - в рамках Програми російських і білоруських студій експерти Antjn Oksentiuk, Михайло Сінаюк і Iaroslav Chornogor, представляють новий щотижневий #аналізагресора, в якому вони розбирають актуальні новини внутрішньої та зовнішньої політики росії. (Діяльність Програми російських і білоруських студій здійснюється за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”).

Аналіз результатів нової телефонної розмови Трампа та путіна

Очікувано головною зовнішньополітичною новиною тижня стала нова телефонна розмова між путіним і Трампом. Якщо після попередніх контактів між ними можна було виокремити одну конкретну тему, як-от, під час путінського дзвінка до Трампа з намаганням не допустити передачі Україні американських ракет Tomahawk, то цього разу розмова містила відразу кілька важливих моментів.

Перший і найбільш очевидний – спроба путіна через Сполучені Штати домогтися від України припинення вогню на 9 травня. Причина цілком зрозуміла: таким чином путін хоче забезпечити собі комфортне проведення святкових заходів, які для російської влади давно перетворився на повноцінний елемент державної ідеології.

Судячи з усього, саме це питання і стало головною причиною телефонної розмови путіна з Трампом. Тобто, ми спостерігаємо повторення минулорічної стратегії кремля із забезпечення безпеки параду. Нагадаємо, тоді 9 травня до москви, окрім лідерів країн-членів СНД, прибув китайський лідер Сі Цзіньпін, президент Бразилії, а також низка інших іноземних лідерів, зокрема європейських – лідери Сербії та Словаччини. І той час  путін в односторонньому порядку оголосив 72-годинне перемир’я, а Україна не здійснювала ударів по москві через прохання партнерів, про що прямо повідомив президент Володимир Зеленський. Ймовірно, йшлося насамперед про прохання з боку китайської влади.

Цього ж року жоден справді значущий іноземний лідер до москви не приїде, окрім традиційних президентів країн-членів СНД та словацького прем’єра Роберта Фіцо. Саме тому кремль вирішив використати фактор Трампа, аби американська адміністрація особисто попросила Україну не атакувати москву на 9 травня.

Водночас український президент уже публічно заявив, що Україна розуміє справжню суть прагнень москви щодо цього перемир’я – забезпечення безпеки параду. При цьому він дав зрозуміти, що Україна готова до довгострокового припинення вогню. І в цій ситуації для Києва відкривається справді ефективний інструмент тиску на москву. Його можна трансформувати не просто у кілька годин чи кілька днів тиші, а в повноцінне довгострокове перемир’я. Для цього необхідно використати поточні контакти з американською адміністрацією, аби саме вона донесла до москви, що якщо кремль хоче безпечного проведення параду, він має погодитися на реальне припинення вогню.

Другою суттєвою темою розмови стало те, що путін вирішив використати її для скарг на українські атаки по російській інфраструктурі, задіяній у нафтогазовому секторі та в забезпеченні армії паливом. Для цього він назвав ці атаки “терористичними” і спрямованими “проти цивільних об’єктів”. Однак сама поява цієї теми на рівні розмови з Трампом найкраще демонструє, що попри всю внутрішню пропагандистську риторику, українські удари справді завдають росії суттєвої шкоди.

Третьою темою стало питання мирних переговорів. У цьому контексті жодних змін не відбулося. Путін, як і раніше, продовжив вихвалятися перед Трампом великими “здобутками російської армії” та заявив, що росія “досягне цілей війни”. Цікаво, що, за словами путінського помічника з питань зовнішньої політики Ушакова, Трамп під час розмови з російським диктатором заявив, що укладення договору про завершення війни в Україні є “близьким”. Втім, у цьому контексті незрозуміло, що саме він мав на увазі, адже переговори фактично вже два місяці не проводяться через війну на Близькому Сході.

Щобільше, зі слів Ушакова стало зрозуміло, що путін знову порушив тему російсько-американського економічного співробітництва. Йдеться про стабільну й незмінну стратегію москви, спробу “продати” Сполученим Штатам ідею, що їм варто зосередитися на спільних економічних проєктах із росією, а не на мирних переговорах щодо припинення війни.

Таким чином за результатами розмови путіна та трампа ситуація навколо війни продовжує залишатися незмінною

Росіян закликали діставати заощадження з-під подушок

Заклики голови російського Міністерства фінансів А. Силуанова до населення щодо необхідності діставати заощадження з-під подушок та інвестувати їх у державні інструменти або банківські депозити стали чітким індикатором критичного стану державних фінансів на початку 2026 року.

Ця риторика розгортається на тлі безпрецедентного дефіциту федерального бюджету, який лише за перші два місяці року сягнув вражаючої позначки у 3,4 трильйона рублів, що є найгіршим показником за останні чотири роки.

Намагання перекласти відповідальність за економічний розвиток на плечі рядових громадян, мотивуючи це необхідністю вчитись управляти грошима, насправді маскує гостру потребу влади у внутрішньому капіталі для покриття видатків, які вже не здатні забезпечити навіть високі ціни на енергоносії.

Ситуація посилюється тим, що попри формально успішне виконання бюджету за минулий 2025 рік, реальність 2026 року змусила відомство вперше за довгий час піти на секвестр, доручивши міністерствам скоротити на 10% навіть ті витрати, що вважалися пріоритетними, включаючи національні проєкти та інфраструктурні статті. На цьому фоні медійна активність Силуанова та його колег, як-от, Максим Орєшкін, виглядає як спроба превентивного захисту перед елітними групами та спроба зберегти обличчя в умовах, коли економічні показники дедалі менше піддаються логічному поясненню.

Зокрема, спроби Орєшкіна списати гальмування економіки на дефіцит кадрів та повільне впровадження технологій виглядають сумнівно, оскільки ці проблеми є прямим наслідком тривалої політики останніх років, а не раптовим зовнішнім фактором. Використання терміну перегрів для виправдання жорсткої грошово-кредитної політики та високих ставок лише підкреслює безвихідь, у якій опинився фінансовий блок, адже надмірна вартість запозичень душить цивільний сектор, тоді як військові видатки продовжують зростати.

Очікуваний спад ВВП за підсумками першого кварталу 2026 року та величезний недобор коштів у пенсійному фонді створюють умови, за яких держава розглядає заощадження населення як останній доступний ресурс. Проте заклики до патріотичного інвестування в умовах тотальної недовіри до довгострокової стабільності рубля та побоювань щодо можливої заморозки рахунків можуть спровокувати зворотний ефект, змушуючи громадян ще міцніше триматися за готівкову валюту. Таким чином, сучасна фінансова політика рф остаточно трансформувалася в режим екстреного вилучення внутрішніх ресурсів для підтримки стабільності бюджетної системи, що перебуває під колосальним тиском дефіциту та неефективного управління.

Скорочення російської економіки

Сучасна російська економіка у 2026 році остаточно увійшла у фазу структурної рецесії, де за фасадом військового зростання приховане глибоке скорочення базових цивільних галузей та експортного потенціалу. Головним чинником стагнації стало вичерпання моделі адаптації до санкцій, що на тлі систематичних атак на критичну інфраструктуру — порти Усть-Луга, Приморськ та нафтові термінали Новоросійська — призвело до логістичного паралічу та вимушеного скорочення видобутку нафти.

Прогнози провідних аналітичних центрів, як-от ЦМАКП, які знизили очікування зростання ВВП до критичних 0,5–0,7%, фактично фіксують припинення реального розвитку країни. Ситуація посилюється тим, що 2026 рік став переломним для сектору послуг та машинобудування, де спостерігається стійкий спад виробництва через дефіцит імпортних комплектуючих та високу вартість запозичень. Величезний бюджетний дефіцит, який лише за перший квартал перевищив 4,6 трильйона рублів, змушує уряд вдаватися до секвестру навіть пріоритетних національних проєктів, скорочуючи фінансування інфраструктури на користь воєнних потреб. Це створює ефект економічного самопроїдання, коли ресурси, необхідні для відтворення капіталу, спалюються в оборонному комплексі, що не виробляє споживчих товарів, провокуючи неконтрольовану інфляцію.

Спроби ЦБ стримати зростання цін через екстремально високі відсоткові ставки лише прискорюють падіння інвестиційної активності, оскільки легальний бізнес опиняється в умовах неможливості обслуговування кредитів.

Регіональна депресія, особливо помітна в сировинних центрах на кшталт Кузбасу, де втрата європейського ринку вугілля не була компенсована розворотом на Схід. Заклики фінансового блоку до населення використовувати власні заощадження для підтримки системи підкреслюють вичерпання державних резервів і перехід до мобілізаційної моделі, яка за відсутності доступу до світових технологій та капіталу неминуче веде до довгострокової деградації та перетворення турбулентності на незворотну кризу.

Наразі російська господарська система перебуває у точці, де без радикальної зміни політичного курсу та припинення війни будь-які спроби стабілізації матимуть лише тимчасовий косметичний ефект, не здатний зупинити загальне скорочення національного багатства.

Візит голови МЗС Ірану до росії

Ще однією суттєвою подією став візит міністра закордонних справ Ірану Аббаса Аракчі до Санкт-Петербурга на початку тижня, де він провів офіційні переговори з Лавровим, а також із путіним. Цей візит привертає увагу насамперед тому, що відбувся на тлі очевидних проблем у поточних переговорах між керівництвом Ірану та Сполученими Штатами щодо війни на Близькому Сході.

Очевидно, що іранський дипломат прибув до рф для консультацій або ж для додаткового пошуку підтримки з боку кремля, особливо на тлі незрозумілої ситуації з питанням влади всередині самого Ірану. Конкретні теми, які порушувалися під час переговорів, нам невідомі, адже російська влада, вже доволі традиційно, обмежилася рутинними заявами про підтримку Ірану, а також про те, що москва нібито робитиме все для “досягнення миру”.

У цьому контексті важливо зазначити, що від початку нової війни на Близькому Сході кремль усіляко намагався подати себе як одного з ключових гравців у питанні врегулювання ситуації. Москва, зокрема, пропонувала свої посередницькі послуги або ідеї для мирних переговорів, які наразі Сполучені Штати відкинули.

Водночас слід розуміти, що для самої москви поточна ситуація в регіоні є цілком вигідною, адже високі ціни на нафту дозволяють росії частково нівелювати катастрофічну ситуацію з бюджетом, який за останні півроку зіткнувся з величезними проблемами нестачі коштів.

Найімовірніше, на поточному етапі головною причиною, через яку москва намагається влізти в переговорний процес, є побоювання російської влади за збереження важливих російських активів на території Ірану. Передусім йдеться про будівництво нової АЕС у Бушері, майданчик якої протягом війни кілька разів зазнавав ударів.

Для самого Ірану цей візит, очевидно, мав військово-технічний характер і був спрямований на спробу отримати додаткову військову допомогу з боку росіян. Водночас цілком зрозуміло, що сьогодні малоймовірно, аби москва мала технічну можливість надати Тегерану справді суттєву військову підтримку, зважаючи на продовження наступальних дій у війні проти України.

Візит російського міністра оборони Бєлоусова до КНДР

Ще однією важливою подією тижня став офіційний візит міністра оборони рф Бєлоусова до КНДР, де він провів переговори з кім чен ином та військовим керівництвом Північної Кореї. Фактично ми спостерігаємо за подальшою інституціоналізацію військово-політичного союзу між двома режимами. Сам візит був побудований у виразно церемоніальній рамці. Бєлоусов та спікер держдуми рф Володін взяли участь у відкритті “меморіального музею”, присвяченого північнокорейським військовослужбовцям, вбитими під час боїв у Курській області. Кім Чен Ин, зі свого боку, заявив Бєлоусову, що КНДР і надалі підтримуватиме політику російського керівництва.

При цьому найбільш важливим елементом цього візиту стало офіційне підписання п’ятирічного плану військової взаємодії між рф та Північною Кореєю, розрахованого на 2027–2031 роки. Конкретні деталі цього плану невідомі, однак цілком зрозуміло, що таким чином обидві країни демонструють відкритий намір і надалі розширювати військове співробітництво в межах свого політичного союзу.

Для України це означає постійне збереження загрози ще більшого залучення північнокорейської армії до війни на боці рф у масштабах більших за ті, які ми бачили досі. Водночас подібні плани слід розглядати не лише крізь призму можливого використання живої сили. Не менш важливим є контекст роботи північнокорейського військово-промислового комплексу на росію, зокрема у питаннях відновлення запасів боєприпасів. У свою чергу очевидно, що рф й надалі надаватиме Пхеньяну власні військові технології, передусім у сфері ракет, протиповітряної оборони, супутникових систем та ядерних технологій.

Разом із цим необхідно враховувати й китайський контекст. Виживання північнокорейського режиму значною мірою залежить від економічної та політичної прихильності Пекіна. Тому існує ймовірність, що спроби москви частково замінити Китай у ролі головного патрона КНДР можуть призвести до появи політичного напруження між рф та КНР. Адже для Пекіна надмірне посилення прямої залежності Пхеньяна від кремля може стати не лише небажаним, а й стратегічно проблемним фактором.