Кіндер-сюрприз зі страшної реальності – кожен злочин на державному рівні має своє ім’я

Євген Магда

Директор Інституту світової політики, український політолог, кандидат політичних наук, історик (закінчив з відзнакою Історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка), журналіст.

Воєнні злочини під час бойових дій та на окупованих територіях України стали візитною карткою дій агресора. Тому важливо знати та розуміти, хто за ними стоїть.

Уже сьогодні зрозуміло, що одним із архітекторів тотальної війни РФ проти України став Сєргєй Кірієнко – так, так, той самий, кого наприкінці ХХ століття називали «Кіндер-сюрпризом» російської політики. У 1998 році він у віці 35 років очолив російський уряд, однак прем’єрська кар’єра була нетривалою, йому довелося оголошувати дефолт. Очевидно, що для штучної імперської величі Росії цей сценарій нагадував публічний ляпас. Кірієнка відправили у відставку, він став реєстровим лібералом – лідером «Союзу правих сил» разом із Борисом Нємцовим та Іриною Хакамадою, був обраний депутатом Думи.

Проте у 2000 році, після приходу до Кремля Путіна, кар’єра Кірієнка робить поворот: він переходить на роботу до кремлівської адміністрації. Навряд чи там встигнули швидко оцінити навички молодого технократа, куди більш вірогідними є тісні зв’язки з російськими спецслужбами, які формували кадровий резерв для Путіна на посаді президента. Кірієнко поїхав працювати представником президента до Приволзького федерального округу. Там він опікувався «дресируванням» місцевої регіональної еліти Татарстану та Башкортостану – національних республік, які на початку 90-их років ХХ століття намагалися «взяти суверенітету скільки можна».

Його роботу у Приволзькому федеральному окрузі визнали успішною, і у 2005 році Кірієнко очолив корпорацію «Росатом». Вона, до речі, і досі не перебуває під санкціями Заходу, хоча приносить Кремлю десятки мільярдів доларів доходу до бюджету. Кірієнко на цій посаді не лише відточував свої навички технократа, але і керував цим генератором коштів. Буде надто спрощено сприймати «Росатом» виключно як корпорацію, яка працює з «мирним атомом», адже процеси спорудження АЕС за кордоном Росії пов’язані з інтенсивним поширенням пропаганди.

У 2016 році Кірієнко став першим заступником керівника адміністрації президента РФ. Там він відзначився участю у формуванні підконтрольного інформаційного поля, зокрема, проводив закриті брифінги для російських медіа. Відзначу, що цей російський чиновник вміє говорити цікаво та переконливо. У лютому 2020 року з державної служби у РФ пішов Владислав Сурков, якого називали «архітектором Новоросії». Відносно короткий час окуповані території України – насамперед у Донецькій та Луганській областях – курував уродженець Кіровоградщини Дмітрій Козак. Саме його замінив Кірієнко навесні 2022 року, у якого є прямий та безпосередній доступ до путінського вуха.

У червні 2022 року Кірієнко приїхав на окуповані території, відвідавши Запорізьку та Херсонську області. Його головний меседж - «Росія прийшла сюди назавжди», і цей вислів можна назвати квінтесенцією російською окупаційної політики. Каткова русифікація та примусова паспортизація, полювання на проукраїнських активістів, переселення громадян РФ з її депресивних регіонів – усе це робить не особисто Кірієнко, він – ІДЕОЛОГ окупаційної політики Кремля в Україні.

Проте виключно формуванням засад окупаційної політики Кірієнко не обмежується. Є підстави вважати, що формування політики ядерного шантажу, яку застосовує Кремль, є справою рук Кірієнка. Восени 2022 року Путін та інші керівники РФ брехали світові про наміри України створити «брудну ядерну бомбу». Такий різновид є атрибутом терористичних утворень, тому Кремль просував тезу наполегливо. Навесні 2023 року Путін заявив про розміщення «на прохання Лукашенка» тактичної ядерної зброї у Білорусі, і вже півтора року навколо цієї заяви триває інформаційна вакханалія. Зміни до доктрини ядерного стримування Росії, про які оголосив Путін у вересні 2024 року, - це також компонент ядерного шантажу. У Кремлі дуже добре знають, що Захід чутливо реагує на подібні  кроки, та використовують це максимально активно.

Коли я чую, що Путін помре, і російська політика зміниться, я раджу подивитися на Кірієнка. Без трибуналу над путінізмом та його ідеологами і практиками та демонтажу Російської імперії, яка прикидається федерацією, злочини Кремля триватимуть.

Головна світлина – Кірієнко в центрі перед засіданням держдуми (2019 рік) / meduza.io