Інавгурація диктатора в День Волі Білорусі: чого чекати від Лукашенка  

Ярослав Чорногор

Директор програми російських і білоруських студій аналітичного центру Рада зовнішньої політики "Українська призма". Кандидат історичних наук. Закінчив історичний та економічний факультети Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

25 березня 2025 року відбудеться чергова інавгурація Олександра. Вона буде проводитись у передостанній дозволений законом день, згідно з новою Конституцією. Того ж дня відзначають День Волі – річницю проголошення в 1918 році незалежності Білоруської Народної Республіки. 

Після розпаду Радянського Союзу День Волі ненадовго став державним святом, однак згодом влада заборонила це святкування. У 2018 році Лукашенко заявив, що пам’ятну дату відзначати не будуть, допоки він на посаді президента. Тому цей день знаменував протест: спершу в самій державі, а згодом – і за її межами.

У цьому матеріалі Павло Радь, Ярослав Чорногор і стажерка Програми Христина Янчук зʼясували, який сенс у проведенні інавгурації у важливий для опозиції день і які підсумки можна зробити про політику офіційного Мінська у контексті завершення електоральної кампанії та чого очікувати від Білорусі протягом наступних місяців.

Основне питання, яке постає у цьому контексті, полягає в тому, чи було накладання інавгурації на День Волі випадковим збігом обставин чи завчасно запланованим. Ймовірно, це рішення Лукашенка було запланованим. Однією з причин є відвернення зовнішньої уваги від акцій за кордоном та можливість перехопити інформаційний порядок денний в демократичних сил у символічний для опозиції день.

Дата є також показовою в тому сенсі, щоб продемонструвати перемогу Лукашенка над демократичними силами та здійснення чергового тиску на білорусів.

2020 року інавгурація відбувалась у закритому режимі, відтак цьогорічна вистава Лукашенка – це свого роду політичний парад перемоги, особливо на фоні того, що білоруське демократичне середовище з того часу досить сильно роздробилося за ціннісною ознакою (однією з точок розбрату стало питання політичних в’язнів, оскільки з літа все більше голосів закликають до часткового визнання Лукашенка в обмін на їхнє звільнення).

Проте проведення інавгурації має ще інший символізм, адже ознаменовує завершення електорального циклу в Білорусі і перехід до наступного етапу державотворення.

Події лютого-березня демонструють, що ставка Лукашенка на поспішне проведення президентських виборів (більш ніж за 6 місяців до офіційного завершення президентського терміну) виправдала себе, хоча і ціною певних поступок москві, насамперед, у безпекових питаннях (підписання та ратифікація досить небезпечного для Білорусі договору про гарантії безпеки).

Відтак, диктатор завершив з цією формальною для Білорусі процедурою до вступу на посаду нового-старого американського президента Дональда Трампа та початку спроб Вашингтону змусити рф та Україну сісти за стіл переговорів.

Також для офіційного Мінська важливо, що тепер Вашингтон займає менш принципову позицію стосовно білоруського питання. На відміну від адміністрації Байдена, президент Трамп та його команда не засудили результати так званого голосування у Білорусі. Це створило передумови для наведення прямих контактів із США та появи надій, що режиму вдасться позбутися негативного шлейфу подій 2020 року.

Водночас актуальними залишаються проблеми у відносинах з європейськими державами, які не демонструють готовності до зміни своєї позиції щодо Білорусі. Передовсім  це стосується Литви та Польщі, без нормалізації відносин з якими Мінську не варто сподіватись на покращення свого зовнішньополітичного становища до зразка 2019 року.

Судячи ж з усього, Литва до останнього не погодиться відкоригувати свій підхід до Білорусі, адже це означатиме автоматичний провал ставки на Світлану Тихановську.

Потенційна готовність Польщі до перегляду своїх політик є дещо вищою (зважаючи, зокрема, на економічний інтерес, адже Варшава нарощувала експорт своїх товарів у Білорусь), однак на фоні травневих президентських виборів варто очікувати загострення риторики та розігрування карти загроз з боку Білорусі для мобілізації електорату (за схожим сценарієм події розвивалися напередодні парламентських виборів).

Попри це, режим Лукашенка продовжуватиме робити все можливе для укріплення свої позицій та підвищення шансів на виживання в умовах майбутнього формування нової архітектури безпеки в регіоні та зміни розстановки сил у світі. Ключовою для режиму буде робота за такими напрямками.

Подальший курс на пошук контактів з країнами Заходу. Локомотивом у цьому процесі надалі буде звільнення політв’язнів: потенційних нагод і дат для чого найближчим часом буде достатньо. Зокрема, це і сам день проведення інавгурації, і День перемоги.

До того ж, нещодавно Лукашенко обговорив з очільником МЗС Максимом Риженковим кроки з відновлення довіри із західними країнами, у рамках чого можливими є дещо неординарні кроки, як-от минулорічне впровадження безвізового режиму для громадян низки країн ЄС. Водночас звільнення впливових опозиційних фігур, попри їхню появу в медіа-просторі, можливе лише за умови готовності західних країн піти на досить серйозні поступки.

Розширення географії експорту. Білоруські чиновники, зокрема вже колишній прем’єр-міністр Роман Головченко, неодноразово згадували про певні економічні проблеми, зокрема просідання обсягів експорту. Судячи з усього, виправляти ситуацію у Мінську налаштовані передусім завдяки активізації контактів з країнами Центральної Азії. Про це свідчить як інтенсифікація дипломатичної роботи в цьому регіоні, так і призначення послами у відповідні столиці фахівців з економічним бекграундом.

Зближення з КНР. Китай залишатиметься другим ключовим партнером Білорусі після Росії, а в умовах запуску можливого переговорного процесу у рамках російсько-української війни важливість Пекіну зросте ще більше.

З літа 2024 року помітна певна активізація роботи КНР на білоруському напрямку, що увінчалося різким зростанням кількості дипломатичних контактів, ба навіть проведенням перших в історії спільних військових навчань на території Білорусі.

У наступні місяці для Мінська буде важливо забезпечити подальшу політичну та економічну підтримку з боку Китаю (для чого Лукашенко очікує на можливість візиту в Пекін, адже січнева поїздка зірвалася з поки незрозумілих причин), збільшення надходжень китайських інвестицій та нарощування обсягів торгівлі.

Торг з рф з метою отримання максимальної вигоди ціною мінімальних поступок. росія залишається ключовим партнером офіційного Мінська, від якого залежить стабільність та майбутнє режиму Лукашенка.

Розрядка у відносинах Москви з країнами заходу становить низку серйозних проблем для офіційного Мінська, який у разі повернення до рф західних компаній та капіталів втратить значну частину російського ринку.

Відтак для забезпечення доступу до російських ресурсів у коротко- та довгостроковій перспективі режим Лукашенка намагатиметься продемонструвати свою користь для Кремля. Потенційно це може стосуватися збільшення ролі білоруських підприємств ВПК для потреб російської оборонки, а також спробами «продати» москві білоруську економічну модель (до прикладу, ідея впровадження держплану) з надією отримати у подальшому роялті у вигляді певних преференцій.

Отже, завершення електорального циклу в Білорусі означає новий початок державотворення в Білорусі. Протягом найближчих місяців режим Лукашенка намагатиметься розвинути успіх, якого вдалося досягнути на зовнішньополітичному полі. Також він буде більш ефективно протидіяти викликам, які несуть загрозу для подальшого збереження режиму.

Водночас умови, в яких опинився режим Лукашенка, чи не найскладніші за весь час його правління, відтак забезпечення позитивного сценарію вимагатиме небаченого раніше обсягу зусиль, креативних рішень та везіння. Білоруський диктатор, як завжди, спробує вийти сухим з води, давши раду складності та комплексності проблем, які постали перед ним. Та чи вдасться зробити це – питання відкрите.

(Діяльність Програми російських і білоруських студій здійснюється за підтримки Міжнародний фонд "Відродження").

Фото з відкритих джерел