Імператор Сі в Москві: чого нам чекати?

Ні, ордер на арешт Путіна не зупинить імператора: Сі три дні буде в Москві. Сі, вочевидь, знав про плани Путіна розпочати повномасштабну війну і схвалив це. І розчарований результатами. Замість удару по престижу США та НАТО, розколу в Європі війна призвела до активізації та консолідації НАТО, збільшення військових бюджетів Японії, Кореї та Тайваню, до зближення Індії та США в регіоні.

Але Росія все ще вкрай потрібна Китаю. Чому? Бо все ще лишається найбільшим союзником.

1. Економічно. Росія – постачальник критичних для Китаю ресурсів (енергетика, харчі, ліс, вугілля, метали). 

2. Політично. Китай цінує вплив Росії на Близькому Сході, Кавказі, Середній Азії та Африці.

3. Військово. Росія як воєнний союзник з ядерним потенціалом розглядається як серйозний фактор рівноваги на випадок загострення.

Китай не зацікавлений у слабкій Росії, що занурюється в хаос. РФ має зберігати керованість і постачали йому те, що треба. Відповідно, Китаю не потрібна очевидна поразка РФ. Очевидно програти – це не стільки втратити захоплене, скільки припинити бути значною військовою силою і втратити керованість.

Тому Сі не може чекати що воно «якось закінчиться». Але і відкрито підтримувати РФ теж доволі складно. Постачати зброю (в тих кількостях, що може змінити хід війни), відкрито давати гроші – це створити два великих ризики:

1. Штовхнути Європу «в обійми США». Бо наразі європейські політики все ще живуть у світі ілюзій, що вони можуть не брати участі у суперництві США та КНР. Для Сі ж важливо відновити динаміку економічних відносин з Європою в умовах проблем у китайські економіці, а не отримати санкції від ЄС.

2. Створити у США ще один «двопартійний консенсус». Якщо Китай стає учасником конфлікту, то частина адміністрації Байдена, а також республіканці та демократи, що вважають головною загрозою Китай, стануть більш рішучими.

Є і третій ризик – відкрита підтримка Росії може виявитися марною. Росія все одно може програти. І тоді Китай отримає всі мінуси ситуації без жодних плюсів. Тому Сі став великим дипломатом. Мирний процес може бути засобом отримати бажане: і не допустити розгромної поразки РФ, і закріпити свій авторитет як країни, яка може «вирішити» глобальні проблеми. Як мінімум вони мають спробувати.

І з цим Сі їде до Москви. Там він буде вирішувати декілька задач:

1. Символічну. Вже кілька поколінь китайських керівників свій перший візит здійснюють до Москви. А цей візит – перший міжнародний після офіційного початку третього строку голови КНР.

2. Економічну. Отримати більше економічних бонусів в вигідних умовах для Китаю в якості продавця та покупця, не обіцяючи нічого суттєвого взамін. Що стосується постачань зброї (омріяного «китайського ленд-лізу»), то Китаю для цього не треба везти Сі до Москви, скоріше – навпаки.

3. Дипломатичну. Особисте прощупування можливості завершити не дуже вигідну (дуже не вигідну) Китаю війну на якихось компромісних позиціях. Чи хоча би позначити європейським політикам та друзям із «третього світу», що «Китай старається».

Цей візит скоріше за все закінчиться тим, що Сі отримає все, що хоче, за 1-им та 2-им пунктами. І нічого – за третім. Хоча весь процес буде супроводжуватися масовими заявами про «наміри» та «налаштованість». Але за фактом не буде нічого. Бо:

1. Поїздка Путіна у Крим і Маріуполь – саме підготовка до візиту Сі, яка має продемонструвати, від чого Путін у рамках будь-яких мирних ініціатив «ніколи» не відмовиться. І він точно буде розповідати про те, що «відвідав нові регіони, які увійшли до Росії за волею місцевих».

2. Ми будемо розмовляти з КНР у контексті нашого «мирного плану»: вивід російський військ, виплата компенсацій, покарання військових злочинців. Треба тягнути час. Що ми і продовжимо робити.

Чи можуть китайці вдатися до ірраціональних дій, якщо Росія вочевидь падатиме? Повторюсь. Такий ризик є завжди. Але якщо (коли) Росія почне швидко падати  - допомога технікою її вже не врятує.

Тож тяганина продовжиться. Продовжуємо спостерігати. Дякую за увагу!

Юрій Богданов, ТГ-канал