Будинок профспілок як золота жила: кому мільйонни від оренди і чому суд сам себе відшмагав

Ярослав Гасяк

Керуючий справами Львівської обласної ради

У жовтні 2024 року громадам Львівщини вдалося відновити своє законне право на т. зв. «Будинок профспілок» у Львові. Північний апеляційний господарський суд підтвердив, що Об’єднання профспілок Львівщини (ОПЛ) незаконно зареєструвало за собою право приватної власності на «хмарочос» Шпрехера (пр. Шевченка, 7). 

Деталі тут.

Бо ж як можна зареєструвати право приватної власності на підставі рішення облвиконкому від 1949 року, яким приміщення передавалося профспілкам в користування і лише на баланс? Відповідь, напевно, криється в деталях держреєстрації.

Верховний Суд не знайшов підстав для розгляду аргументів ОПЛ, закрив касаційне провадження, а Львівська обласна рада зареєструвала за собою право комунальної власності та почала, як власник, виступати орендодавцем для всіх користувачів будівлі. Очевидно, що і всі орендні платежі почали надходити не на приватні рахунки ОПЛ, а в обласний бюджет.

Частина користувачів (серед яких деякі профспілки, підприємці та, зокрема, і McDonald's) відразу погодилась офіційно переукласти договори оренди, інша ж (ОПЛ та решта профспілок, ФОПи, адвокатські об’єднання та відомі загалу громадські організації) – всіляко намагалась уникати нових договорів та ігнорувала наше прохання владнати орендні відносини в правовому полі.

Тільки McDonald's щомісяця сплачував в обласний бюджет близько 650 тис. грн, займаючи з 3863,3 кв.м. лише 493 кв.м. (всього 12,7% всієї площі будівлі). Можна лише уявити, який масштаб необлікованих коштів від оренди ховається у цьому хмарочосі!

Тому очевидно, що «трудящіє» знову і знову шукали можливості повернути все в приватну власність і ручне управління квадратними метрами в центрі Львова. Таким шансом для них стала «нововиявлена обставина» - найпоширеніший спосіб досягти свого руками суду (юристи підтвердять схематозність таких процесів). Формальна причина: начебто є архівний папірець УРСР, який підтверджує право приватної (?) власності ОПЛ, що є абсурдом і нонсенсом (додаю фото, щоб Ви самі переконались)!

І тут почалось найцікавіше.

У серпні 2025 року така заява ОПЛ надходить в Північний апеляційний господарський суд. Автоматизований розподіл (система, яка призначена для того, щоб справу слухали судді, які визначаються випадковим чином за допомогою комп. системи) визначає для розгляду цієї заяви ОПЛ про «нововиявлені обставини» трьох суддів: головуючого Корсака В.А., суддів Буравльова С.І. та Алданової С.О. Але у грудні 2025 року за заявою ОПЛ ці судді заявляють самовідвід. Відбувається новий авторозподіл і визначаються троє абсолютно нових суддів: головуючий суддя Владимиренко С.В., судді Демидова А.М., Ходаківська І.П. Але за дивним збігом обставин і вони заявляють самовідвід. Третя «рулетка» авторозподілу суддів вже була більш готова до «правильного» рішення (головуючий суддя Станік С.Р., судді Гончаров С.А., Крижний О.М.).

Судове засідання було призначено на 21.04.2026 року. І щоб все пройшло гладко, треба було додати один штрих. За 15 годин до цього засідання сталось диво! «У зв’язку з перебуванням судді Крижного О.М. у відрядженні» його замінюють на нового суддю Ткаченко О.Б.

І вуаля. Північний апеляційний господарський суд скасовує своє ж рішення, яке він ухвалив 1,5 роки тому.

Вчора не сталось дива. Вчора був ще один доказ того, що судова влада потребує якнайшвидшого перезавантаження. Це начебто звичайна українська історія - про чорних реєстраторів, про кримінальні провадження, які зупиняються через «мобілізацію до ЗСУ» підозрюваних, про «стурбовану» громадськість, про майновий комплекс в центрі міста і, звичайно, про великі гроші.

Але найгірше, що з таких «звичайних» пазлів складається наша держава, яка навіть в умовах жорстокої війни не здатна показати свою дійсну державницьку позицію. Прикро, коли ти роками витрачаєш величезну купу особистого ресурсу, часу та нервів на те, щоб дати шанс державі/громаді зберегти активи, бо чомусь це десятиліттями ніхто не помічав чи не хотів помічати, то тобі дають такий ляпас. Це розчаровує і дуже демотивовує. Але лише з одного боку. З іншого – надає ще більше впевненості в тому, що в нас усіх є ще дуже багато роботи над тим, щоб держава ставала кращою.

Замість висновку: ми точно не відступимо! Оскаржуємо та подаємо скарги та звернення у всі можливі інстанції, аби повернути державі та громадам те, що в них колись поцупили.

Це вже давно не лише про будівлю на проспекті Шевченка. Це про відповідь на базове питання: хто в цій державі є власником - громада чи ті, хто навчився підміняти право схемами?

Бо якщо сьогодні можна «переграти» очевидне і доведене - завтра можна забрати будь-що. Ми це розуміємо. І саме тому не зупинимось. Не тому, що це просто чергова справа. А тому, що це - принцип. А принципи або захищають до кінця, або втрачають назавжди. Бо коли право намагаються зламати - воно або ламається, або дає відсіч. Ми обраємо друге.

Джерело - Пост гніву, розчарування і подальшої боротьби!

Фото - Будинок профспілок у Львові/Об'єднання профспілок Львівщини