Більшовизм і фашизм у Білорусі

Якщо я вже став фігурантом нової кримінальної справи як особа, яка «заперечує» геноцид білоруського народу, то вирішив порівняти політику винищення білорусів двома окупаційними системами: більшовизмом і фашизмом.

Слід зазначити, що в масовій свідомості нашого суспільства більшовизм, як і радянська система, не сприймається як процес окупації та винищення білоруськості. Однією із причин цього є те, що радянська інженерія створила з цього окупаційного режиму «свій», «наш», «переможний», з великою культурою і розвитком – режим. Він дав білорусам те, чого вони ніколи не мали: «державу», «школу», «театр». Забуваючи, що на початку ця система забрала все, що білоруси намагалися створити і створили, знищила всіх тих, хто долучився до цього процесу, а потім «обдарувала» наш народ великими дарами. Разом із тим система робила все для того, щоби виховувати суспільство без пам'яті і знання своєї історії. Результатом цього є теперішній режим Лукашенка в Білорусі, який продовжує боротися з усім білоруським. У результаті, ми сьогодні не маємо жодної білоруської школи, де хоча би гуманітарні предмети викладали білоруською мовою. А такі як Гігін, Шпаковський, Азарьонак пропагують ідеї «русского міра» та ганьблять усе національне.

Історія вже показала, що комуністична система була потворною і нелюдською. За різними даними, жертвами різних типів комуністичних систем стали приблино 100 мільйонів людей. Поряд із цим, комунізм у гібридних політико-економічних формах продовжує існувати в Китаї, КНДР, Росії, Білорусі, Кубі тощо. І продовжує збирати жертви. А як ми знаємо, ця ідеологія мала принести світу щастя і процвітання. У Другій світовій війні загинуло приблизно 75 мільйонів людей.

Але повернімося до Білорусі:

Загалом комуністична система проіснувала в нашій країні 72 роки. Із 1919 по 1926 роки частина Східної Білорусі входила до складу РРФСР. (Насправді ми не знаємо, яку політику чисток проводив там російський уряд), Західна Білорусь залишалася під контролем польської держави до 1939 року.

Сталінські репресії та колективізація найбільше торкнулися Центральної та Східної Білорусії. Адже їх пік припадає на 1933-1938 роки.

За офіційними даними, з 1917 по 1953 рр. в Білорусі репресовано приблизно 150 тис. осіб, хоча, наприклад, лише в 1937-1938 рр. заарештовано 54 тис. громадян Білорусі, розстріляно 27 тис. осіб.

Водночас керівництво Сибтабу ДПУ (1930-1931) створило робітничі штаби, в яких налічувалося понад 250 тис. осіб. 60 тисяч, це були БІЛОРУСИ (!!!), і це було до Великого терору і тільки Сибтаб.

Поряд із політичними репресіями були й економічні: експропріація, колективізація, голод. До 1930 року в Білорусії (східна частина). Було розкуркулено 15 тис. господарств.

Загалом у результаті боротьби з «куркульським елементом» із 1929 по 1932 рік до Сибіру заслано понад 100 тис. білоруських сімей. (Загальна кількість населення Білорусі на той час становила приблизно 5 млн осіб). Унаслідок колективізації в 1932-1933 рр. в Білорусі розпочався голод. У результаті загинуло приблизно 70 тисяч осіб. Голод повторився в 1946-1947 роках, від нього постраждало понад 300 тис. осіб.

Із приходом більшовиків у Західну Білорусь комуністична влада розпочала будувати «світле майбутнє». Загинули десятки тисяч білорусів і політичних діячів інших національностей, у тому числі Антон Луцкевич, лідер Бунду Генріх Ерліх.

У результаті депортації з території Західної Білорусі до Сибіру виселено понад 170 тисяч осіб.

Так, за даними різних дослідників, від політики більшовиків у Білорусі могло постраждати приблизно 1 млн. осіб. Припускаю, що політика винищення продовжувалася б, якби в 1941 році не розпочалася війна.

Під час гітлерівської окупації 1941-1944 років Білорусь утратила приблизно 2 мільйони осіб. Із них 400 тис. вивезли на примусові роботи до Німеччини, де загинуло приблизно 100 тис. осіб.

У структурі масових втрат, від 600 до 800 тисяч, є євреї, які на той час проживали на території Білорусі.

Тобто внаслідок дій двох тоталітарних режимів Білорусь утратила декілька мільйонів людей. При цьому офіціоз звинувачує у геноциді лише гітлеризм.

Щодо колабораціонізму з німецькою владою, то хочу підкреслити, що це складна проблема, яка стосується багатьох країн, які перебували під тим чи іншим видом колоніального гніту. Наприклад, можна згадати одного з відомих борців за незалежність Індії проти британського колоніалізму Чандра Боса, який активно співпрацював з Німеччиною і Японією з 1939 року й очолював тимчасовий уряд, створений Японією 1943 року на невеликій частині захопленої території Індії. Чандра Бос є одним із борців за незалежність Індії поруч із Неру та Ганді.

Деякі білоруси вбачали в німецькій експансії на Схід можливість відродження Білорусі. І колабораціонізм не був маргінальним явищем під час окупації. Приблизно 100 тис. осіб брали участь у різних формах співпраці з німецькою адміністрацією, намагаючись відродити культуру та національну ідею.

Звичайно, немає жодних сумнівів щодо того, що сталося б з Індією чи Білоруссю, якби країни Осі перемогли. Нацисти, як і комуністи, використовували національні рухи як інструмент боротьби, а потім розпочинали винищення. Комунізм продемонстрував масштаби репресій «переможців» і комуністів-націоналістів у Азії та Африці.

Що в такій ситуації робити з білоруським колабораціонізмом? Передовсім, потрібно розуміти, що радянська влада використовувала факт колабораціонізму, щоби повністю дискредитувати саму ідею націоналізму та незалежності Білорусі, прирівняти її до фашизму. Саме цим сьогодні займається неорадянський режим Лукашенка. Разом із цим цілковито ігнорується факт геноциду білорусів радянським режимом.

Вважаю, що співпраця білорусів з нацистами – явище неоднозначне і складне – спроба зберегти націю, розвинути її в умовах війни, після того, як велика кількість білорусів побачила, що таке комунізм і сталінізм.

Сема у цьому трагедія нашого народу та білоруських національних еліт. Можливо, єдина суттєва відмінність полягала в тому, що білоруси в радянському війську та партизанському русі воювали не за Білорусь як таку, а лише за великий єдиний Радянський Союз, Сталіна, а колабораціоністи тією чи іншою мірою намагалися боротися за проєкт незалежної Білорусі.

Павел Усов, політолог, ТГ-канал

Після написаного. Перед написанням вищевикладеного тексту Павел Усов узяв участь в етері Єврорадіо (поклик на запис у YouTube). Після цього на нього почали готувати порушення чергової карної справи. За словами білоруського політичного експерта, кишенькові сталіністи та путіністи Лукашенка дуже грубо відреагували на мовлене в етері Єврорадіо.

«Шпаковський, Гігін та інші неосталіністи побачили в моїх висловлюваннях про трагедію білорусів під час Другої світової війни та подвійну окупацію Білорусі двома тоталітарними системами «виправдання нацизму» та неприйняття «геноциду білоруського народу». Насправді я стверджую, що систематичний геноцид розпочався під час російської окупації у 18 столітті та досягнув неймовірного рівня після 1918 року», - написав Павел Усов.

Фото ілюстративне – Воркутинський виправно-трудовий табір, штрафний ізолятор табору (1930-40-ті рр.) / Центральний державний архів Жовтневої революції / sputnik.by