Білоруська опозиція має написати нову Конституцію Білорусі, - Роман Безсмертний

«Президент, парламент, уряд в екзилі – це все правильні речі. Треба написати Конституцію, гімн, програму уряду, ухвалити ці документи… Це все має значення. Цим не можна легковажити… Просто так зібрати на вулиці людей та дати їм зброю, йдіть штурмуйте лукашенка – це приректи себе на поразку», - про це в інтерв'ю ІА «Західний інформаційний фронт» зазначив Роман Безсмертний, один із авторів Конституції України, колишній посол України у Білорусі й ексчлен ТКГ у Мінську.

– Низка країн Європейського Союзу (Литва, Швеція, Польща, Франція, Естонія) призначили своїх спеціальних представників для контактів із білоруськими демократичними силами. Чому Україна зволікає?

– Я не розумію цієї бездіяльності президента, уряду,  парламенту. Розмови на цю тему зводяться до якихось конспірологічних теорій, що з білоруською опозиціє не все так добре і надійно… Але мабуть, більшість із тих людей, які уповноваженні ухвалювати відповідні рішення, не знають української історії… З мого погляду, не просто треба мати такого представника, а й  суттєво розширити білоруський напрямок у нашому суспільно-політичному житті.

Скажімо, я не можу зрозуміти, чому в університеті білоруську мову скасували як спеціальність… Навпаки, має би створений державний спеціалізований інститут, де будуть вести, вивчати, аналізувати білоруську тематику, розробляти ймовірні сценарії розвитку українсько-білоруські відносини. Адже для нас, для українців, білоруське питання – це питання безпеки. 

Також має бути спільний українсько-литовсько-польський центр, мають бути спільні засоби масової інформації – дво-, три-, чотиримовні. Чи ви знаєте, що у північних районах Волинської і Рівненської областей, там в ЗМІ домінує білоруський контент, але ж він не білоруський, він московський.

Тому ще раз. З мого погляду, коли мова йде про сусідів, особливо таких, як Білорусь, все це має працювати. Більше того, на рівні парламенту, уряду активність у цьому напрямку має просто фонтанувати. Вишеградська група, Люблінський трикутник – ці ініціативи дуже важливі.

Не кажу вже про необхідність контактів на рівні представників білоруської опозиції і української влади. Для звичайних громадян Білорусі і для її демократичних сил такі контакти мають величезне значення, але наразі офіційний Київ, на жаль, не демонструє, відповідного розуміння.   

– Проблема дискримінації білорусів в Україні. У 2020 році для білорусів найпростішим способом уникнути переслідувань з боку режиму Лукашенка – це було іммігрувати в Україну.  Але після широкомасштабного вторгнення всі вони стали громадянами країни, що є співагресором.  І українська влада всіх їх чеше під одну гребінку. Скажімо, білоруси в Україні не можуть вільно відкрити банківську картку.

– Знаєте, свого часу для мене була шоком  поведінка адміністрації президента Порошенка щодо цих питань. Я тоді безпосередньо займався проблемами громадянства окремих осіб, процедурою їх міграції, наданням їм відповідного статусу…  Ні тоді, ні зараз я не можу збагнути, чому білорусам, які воюють за Україну, так довго  не надають українське громадянство!?

З 2011 року я не обіймаю державних посад і коли тепер ззовні спостерігаю, як функціонує державна машина, у мене все частіше виникає почуття подиву і шоку. Свого часу уявити такі речі було неможливо.  

Коли ж ми говоримо конкретно про теперішнє дискриміноване становище білорусів в Україні, то очевидно, що тут є певна вказівка, бо проглядається цілеспрямована  політика. Не хочеться вірити у це, але факти вперта річ.  

– Чи підтримуєте ви такий погляд, що після перемоги України над росією Білорусь також має виплачувати репарації Українській державі?

– Зрозуміло, що лукашенківська Білорусь є сателітом росії і що Україна і  формально, і фактично перебуває у стані війни з білорусю. Але тема репарацій – це тема політичної волі, вони не візьмуться, образно кажучи, з неба.

До прикладу, Паризька конференція визначала репарації за наслідками завданої шкоди: був представлений реєстр збитків і було названо винуватців (Паризька мирна конференція 1919-1920 — міжнародна конференція, скликана державами-переможницями для вироблення і підписання умов з переможеними державами у Першій світовій війні 1914—1918,  – Ред.). У Постдамі  також було представлено опис завданої школи і перелік, тих, хто її заподіяв. (Потсдамська (Берлінська) конференція — конференція керівників трьох союзних держав-переможниць у Другій світовій війні — СРСР, США. Великої Британії, яка відбувалася від 17 липня до 2 серпня 1945 року в німецькому місті Постдамі, – Ред.).

Тому коли ми оперуємо такими поняттями, як репарації, то маємо  розуміти, що просто сказати «Білорусь має заплатити» – цього недостатньо. Ми маємо назвати пошкоджені об'єкти і вказати військові частини, які це вчинили, і яку  державу вони представляють.

Наголошу ще раз, репарації – це питання політичної волі, а не правового режиму чи рішення суду.

До того ж, на мою думку, постане необхідність скликання спеціального військового трибуналу. Адже йтиметься не про суто правові рішення, а про воєнно-правові. Бо якщо брати чинну міжнародну правову систему та її інституції ( Європейський суд з прав людини, Міжнародний суд ОНН), то вона не зможе в себе вписати весь той перелік вчинених агресором воєнних злочинів, з якими ми вже стикнулись і про які ще довідаємось.

Цей трибунал і мав би визначити питання репарацій. Або ж доведеться скликати міжнародну конференцію, підготувавши для неї опис завданої школи і перелік тих хто, її скоїв.

– За вашою інформацією, чи є сьогодні ядерна зброя на території Білорусі?

– Ви знаєте, був тільки один такий момент, приблизно два місяці тому, коли збіг фактажу, яким я володів, говорив про те, що ядерна зброя є в Білорусі. Але на сьогодні я можу сказати, що так званої тактичної ядерної зброї на території Білорусі нема. То все була інформаційна гра.

Проблема не в тому, чи можна чи ні її туди завезти, а у тому, що її нікуди завезти: в Білорусі нема спеціальних об'єктів, які могли б прийняти цю зброю, гарантувавши якісне зберігання та обслуговування. Ці об'єкти є не тільки режимі, вони ще й передбачають певні технологічні процеси, щоб ця зброя могла безпечно зберігатися і не здетонувала з причини, скажімо, ерозії.

Тому сьогодні можна точно сказати – ядерної зброї в Білорусі нема, а розмови на цю тему – це елементи ядерного шантажу

– Багато хто вважає, що вразі чого, то лукашенко сховається в Китаї.  Як би ви оцінили білоруського диктатора на китайському напрямку?

– Це той напрямок, на якому лукашенко на 50 відсотків виступає як поштар московського фюрера, а водночас він на цьому заробляє. І вже відомо, що лукашенко прикупив собі у Піднебесній садибу….

Процитую китайського дипломата, якого я при нагоді запитав «А навіщо вам оця біда?». І він відповів: «Романе, ти розумієш, Білорусь – це така держава, як в Пекіні квартал. Ми говоримо – нам приємно, вони говорять -їм приємно, та й усе». У міжнародних відносинах іноді  існують такі речі, які робиш, тому що робиш.

Свого часу один російський дипломат сказав: «Ну от білоруську екскаватори, ми їх поки до Владивостока довеземо, то вони й розвалюються по дорозі». Коли ж насправді мова йде про серйозні інтереси, то вони вирішуються в інший спосіб. Особливо в царині сучасних технологій. В Білорусі були люди, які мали талант до програмування, але їх дуже швидко переманили, і тепер частина з них в Нідерландах, інші - в тому ж таки Китаї. Високого рівня фахівці в Білорусі не затримуються.  

– Що би сьогодні ви порадили б білоруській опозиції?

– Працювать і ще раз працювать. В опозиційній діяльності є дуже багато речей, які елементарні. Успіх криється в простих кроках. Скажімо, організаційна робота. Має знайтись людина, не коло людей, а саме людина, яка всіх політиків, інтелектуалів почне збирать до купи. У мене в житті не раз були такі випадки. Уявіть собі приміщення після прибирання, стільці на столах,  Чорновіл із Горинем починають розставляють меблі і питають в один одного: «А хто нас зібрав?».

Білорусам цього не вистачає, щоб їх хтось почав збирати і вести з ними професійну розмову. Це те, що вже почала робити Тихановська, і це правильно, і цього не треба соромитись. Президент, парламент, уряд в екзилі – це все правильні речі.

Треба написати Конституцію, гімн, програму уряду, ухвалити ці документи, випуск листівок, можна оголосити національно-визвольну боротьбу, чому ні? Це все має значення. Цим не можна легковажити.

Просто так зібрати на вулиці людей і дати їм зброю, йдіть штурмуйте лукашенка – це приректи себе на поразку і на кровопролиття.     

У нас чомусь багато хто думає, що підготовча політична робота - це якась гра. Ні, це не гра – це  серйозна робота, на яку треба витрачати час і зусилля. Але це чи єдиний певний шлях до влади і незалежності.

Довідка.

Роман Безсмертний – український політик і дипломат.  Один із авторів Конституції України, а також учасник Мінського переговорного процесу у 2015-2016, 2019 роках.

Кандидат політичних наук, народний депутат України ІІ, ІІІ, IV та V скликань. 6-й Посол України в Білорусі у 2010-2011 роках. Двічі обіймав посаду віцепрем'єр-міністра України: у першому уряді Юлії Тимошенко займався питанням адміністративно-територіальної реформи, а уряді Юрія Єханурова – регіональною політикою. Викладач і почесний професор Київського університету культури і мистецтв і Педагогічного університету імені М. П. Драгоманова.

Спілкувався Віктор Шаповал

Перше фото: Роман Безсмертний (facebook.com/bezsmertnyi)