Білорусам потрібно покладатися не на Тихановську чи полк Калиновського, а тільки на… - Сяргей Бульба

Співзасновник ініціативи «Білорусь 2.0 Робім разом» і засновник патріотично-виховної організації «Білий легіон» Сяргей Бульба під час спілкування в Білоруському інформаційному центрі у Львові розповів про ставлення галичан до нього та білоруської мови, випадок у львівському таксі, зміни в настроях українців після того, як з території Білорусі розпочався минулого року російський наступ і полетіли ракети.

Серед інших важливих питань журналіст БІЦу поцікавився питаннями щодо можливої співпраці влади України та Білорусі, чому Збройні Сили України не завдають ударів у відповідь по території Білорусі, білоруських добровольців у лавах ЗСУ і спроби створення в Україні білоруського визвольного війська.

- На мою думку, білоруси, особливо які пожили у Львові, вони вже Львів ніколи не забудуть. Я зі середини 2015 року, коли перестали їздити туди на фронт, цілком перебрався на Львівщину, і маю найприємніші спогади, бо я почував себе тут абсолютно гармонійно... У Галичині я ніколи не мав таких проблем – щиро завжди кажу: білоруською зі всіма розмовляю і всі мене, відчувається, що також гармонійно розуміють, сприймають. Тобто для них (галичан, - БІЦ), мова не є настільки чужою. Не те, що ворожа, вона просто доволі близька, хіба чистота вимови трішки інша.

У Львові днями Сяргей Бульба відвідав один із продуктових ринків і, за його словами, попри те, що доволі багато українців сьогодні сприймають білорусів вороже – як громадян, чия країна є посібником російських агресорів, ставлення людей було абсолютно нормальним.

• Я з 15-го року ходжу на цей риночок, із деким уже за руку вітаюся – жодних проблем і питань. Розумію, про що ви говорити. Я, наприклад, про події 2020 року в Мінську, коли розпочалися протести, довідався від львівського таксиста. По дорозі на Сихів мені сябр зателефонував – я з ним білоруською спілкуюся, коли приїхали на місце, таксист із мене жодної копійки не взяв. Сказав: «О, молодці, піднялися! Я – з вами! Ми з вами усі! Розумієте?! Ось це справжня Україна. А потім у цій великій залі, коли ми робили конференції (у березні 2022 року у Львові, - БІЦ), пригадую галичан, які в обличчя казали: «Усе, ви тепер не свої. Ви – зрадники!» Сподіваюся і розумію, що Україна робить багато для того, щоби розділити, запровадити градацію між лукашенківцями та білорусами.

За словами Сяргея Бульби, він розуміє, що багато хто, особливо хлопці на фронті, ніколи не пробачать ракети, що прилетіли з Білорусі. Але пряма відповідальність лежить на лукашенкові, а не всьому білоруському народу.

Що стосується офіційної позиції Києва у стосунках з лукашенком, то виникає чимало питань.

• 28 років Україна має великий, багатомільярдний бізнес з лукашенком. Причому цей бізнес не завжди, давайте щиро, легальний. У тому числі і нелегальний. Коли почалася війна, через місяці 3 виявляють 56 вагонів з калійними білоруськими добривами. Це що? 28 років робили бізнес на всіх рівнях. Це ціле покоління. За цей час, даруйте мій жарт, лейтенанти стали генералами на тих потоках, а чиновники кабміну у двері почали проходити тільки боком. Вони настільки привикли, що вони вже не розглядають – от для них лукашенко не є ворожим. Це той, з ким потрібно якось домовитися і знайти певний консенсус. Це один аспект. Другий аспект, коли був 2014 рік, коли розпочалася російська агресія, той самий лукашенко, здавалося би, він же тоді на довірі дав Україні і дизелю багато для того, щоби військова техніка могла виконувати свої безпосередні завдання. Тобто я так відчуваю, що в тому числі в Україні є люди, які відчувають, що чоловік у критичний момент допоміг, тому ми як би так не маємо права зовсім його кидати й ігнорувати. Я зовсім не відбілюю лукашенка, у моєму розумінні він нелегітимний, причому давно нелегітимний. Не з 2020 року, а з 2005-го, на моє розуміння, вже тоді ті вибори були несправжніми. Але ж, як кажуть, маємо, що маємо. Тепер дивіться. Ви керуєте РНБО, наприклад, чи якоюсь спецслужбою українською. У вас поруч є країна, з якою вам так чи інакше потрібно вибудовувати якесь порозуміння. Причому з одного боку лукашенка називають нелегітимним, диктатором, ви розумієте, що він душить свій народ, і на догоду росії винищує культуру білоруську, та разом з тим реальна політика підштовхує до того, що вам не потрібен другий фронт. А якщо вам не потрібен другий фронт, то ви шукатимете можливість не те, щоби безпосередньо домовитися, а принаймні знайти якийсь консенсус. Усі ми розуміємо, чому дотепер не розірвано дипломатичні відносини. При тому, що Україна звинувачує Білорусь, що з її боку прилетіло чи то 670 ракет, чи то 820. Але ж жодного разу не відповіла, хоча могла.

Як зізнався гість БІЦу, на місці керівництва українського Генштабу він би не стримався, щоби не відповісти. Особливо після того, як Україна отримала реактивні системи залпового вогню HIMARS. Адже аеродром у Білорусі Зябровка під Гомелем – 30 кілометрів від кордону, Лунинець – 40. Якщо звідти летять ракети, то лупанути у відповідь треба «залізно» розуміти, що ти хочеш. Тому, на його думку, офіційний Київ свідомо не завдає ударів у відповідь і не через нестачу засобів.

• Тут вочевидь принципове свідоме рішення. І я сподіваюся, що це принципове рішення ґрунтується не тільки на тому, щоби не спровокувати другий фронт, а в тім числі, сподіваюся, що у глибині є думка, щоби остаточно не пересварити наші народи поміж собою. У моєму розумінні немає ближчих народів, ніж білоруси з українцями. От мовний приклад для мене абсолютно серйозний.

Що стосується невеликої кількості білоруський добровольців у лавах Збройних Сил України, то засновник «Білого легіону» вважає, що у цьому питанні сторони не знайшли порозуміння у площині взаємин з лукашенком.

• Із мого особистого досвіду, я ще всередині 2021 року почав інтуїтивно думати про створенні Білоруського визвольного війська саме в Україні. Я розумів, що ми цього не можемо зробити ні в Литві, ні в Польщі, тому що Європейський Союз на це не піде. Єдиною країною, де це можна було зробити, - це Україна. Спочатку я заручився підтримкою двох генералів з різних відомств, які почали опікуватися цією темою. Першопочаткова наша ідея була пропонувати білоруським офіцерам переходити в українську армію для служби. Я зателефонував вихованцям «Білого легіону», які сьогодні в білоруському міністерстві займають певні посади. Вони з радістю сказали: «Так, нас це надихає, тому що тут всередині Білорусі атмосфера абсолютно кепська. Тому ми із задоволенням переходимо в українську армію і будемо служити». Але тут ми уперлися об законодавство. Виявилося, що негромадянин України не може обіймати офіцерську посаду. І коли абсолютно очевидне питання – якщо законодавство не відповідає часу, то давайте дещо скоригуємо. На що почув доволі мотивовану відповідь, що коли ми змінимо (законодавство, - БІЦ), то дуже багато дійсно тих де фсбешників з вашої території налізе сюди. У принципі така відповідь мені видалася достатньо аргументованою. 
• Почали шукати інші варіанти. Згадали варіант армії Андерса – коли Польща створила на території Британії фактично своє військове формування, разом із тим не присягаючи на вірність Королеві. Але зі своїми автономними підрозділами, своїми офіцерами вони воювали пліч-о-пліч із британцями проти німців. Такий варіант почали у Генштабі навіть обмірковувати, та завершилося все на рівні стосунків лукашенка та його лобі в Україні. Мене звинувачували в тому, що я псую стосунки України з лукашенком, а та сторона попросила, щоби, не дай, Боже, ви не допустили таких процесів.
• Виглядає на те, що щось подібне на польську армію Андерсена в Україні починає відігравати Полк Кастуся Калиновського, який починає надбудовувати політичну структуру…
• Ідея подібна. Нею зараз користаються і Сахащик, і Пазьняк. Але наскільки це вдасться? Тому що кількість білорусів, які хочуть і готові їхати на війну, на сьогодні критично зменшилася. Тому чекати, що на заклик того ж Зянона Пазьняка приїдуть десятки тисяч ніяк не випадає.
• - Але ж політичний представник Полку Калиновського Змітєр Шчигельський, перебуваючи наприкінці січня у Львові казав, що ПКК постійно поповнюється білоруськими добровольцями.
• Одні приходять, інші відходять. ПКК може стати аналогом «Правого сектора». А «Правий сектор» - це мужні хлопці, здатні в тому числі на подвиг. Але вони не здатні на щоденну службу – у них як би алгоритми мозку інші. Я розумів, те, що називають полком «Пагоня», якраз стане прототипом білоруської армії – авторитетний полковник Сахащик, на його заклик з’їдуться офіцери, які з ним служили, поважають його. І на цій базі ми зможемо якраз створити, оскільки Інтернаціональний легіон одразу створювали під егідою НАТО, і виховати білоруських офіцерів саме натівського стандарту. Але чомусь цього не вдалося. У тому числі тому, що Україна не погодилася на державному рівні.

Також Сяргей Бульба відповів на такі запитання і прокоментував низку важливих тем:

• Чому Зянон Пазьняк звинувачує багатьох опозиційних білоруських політиків у співпраці з фсб чи прихильності до росії, проте ратує за Валерія Сахащика з Об’єднаного перехідного кабінету, в якого виявили російський паспорт
• Як Сяргей Бульба ставиться до роботи Кабінету Світлани Тихановської та чому називає його віддзеркаленням лукашенківської влади?
• Про невдачі Зянона Пазьняка, як політика та його роль у теперішніх умовах.
• Чому Білорусь опинилася взагалі без легітимної влади?
• За якого сценарію в Білорусі можливе становлення нової влади?
• Про похід на Москву через Мінськ і фразу Валерія Залужного про мрію на БТР проїхатися по Красній площі.
• Чому колективний Захід не прагне швидкої поразки росії
• Чи може Україна після вигнання російської армії продовжити співпрацю з лукашенком
• Де і хто вирішуватиме долю Білорусі
• Чому лукашенко душить свій народ та чим для нього це загрожує?
• На кого покладатися білорусам і яка доля може спіткати Полк Калиновського?
• Який спосіб боротьби проти авторитаризму оптимальний сьогодні для білорусів?