Біда одна не ходить: невігластво чи цинічність?

За останні кілька років, словосполучення «червень-Перемишль-хода», на превеликий жаль, із символу пам’яті та скорботи перетворилось у символ протистояння польських радикалів із мирною українською релігійною ходою.

Незрозумілою лютою ненавистю  палають очі окремих польських громадян, коли релігійна хода вшановує пам'ять майже двох тисяч похованих на Українському воєнному цвинтарі інтернованих вояків і старшин Армії Української Народної Республіки та полонених вояків Української Галицької Армії.

Українських військових, які через жахливі побутові умов та епідемію тифу у 1918-1919 роках померли у таборі біля села Пикуличі (зараз це територія Перемишля), які спочили у братських могилах ще задовго до Волинської трагедії.

І дивлячись зверху їм напевно невтямки, чому їх так лютого ненавидять у Перемишлі за невідому їм Волинь? Чому ж не дають їх нащадкам вшанувати їх пам'ять, у чому ж їх вина? У тому, що боролись за незалежність України?   

У Польщі, яка пишається своїми релігійними традиціями та монорелігійністю, короткострижені татуйовані особи, які вважають себе «націонал-патріотами», замість того аби показати ту високу мораль та патріотичний дух толерантної європейської країни, що намагається стати еталоном у цьому для інших держав, відкрито та відверто демонструють ледь не всі можливі «хвороби» суспільства. Від пересічної міжособистісної нетерпимості до відкритого розпалювання ворожнечі на етнічному, національному та міжконфесійному ґрунті.

Перемишльське відділення Об’єднання українців Польщі та парафіяни Кафедрального собору УГКЦ св. Івана Хрестителя у Перемишлі, в черговий раз можуть стати об’єктами агресії з боку польських громадян, багато з яких заплямовані кривавими кремлівськими грошима.

Ймовірно, в черговий раз військові однострої з українськими державними символами, музикантів оркестру Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, стануть об’єктом лютої ненависті польських радикалів.  Тих дивних радикалів, які впевнені, що С. Бандера «особисто різав поляків на Волині», а коли їх опоненти дивуються тому, як це він міг зробити перебуваючи початку 1942 року по серпень 1944 року у концтаборі Заксенгаузен в бункері «Целленбау», риторика польських «патріотів» дивним чином трансформується у відому «ватну» мантру «вивсьоврьотє».

Доволі часто ці «фахівці» з історичних питань у відповідь одразу переходять до психологічно тиску з використанням їх улюбленого тренду «Польща для поляків». А на запитання, чому ж в них піна з рота виступає, коли в Україні звучить гасло «Україна для українців», переходять до особистих образ та погроз фізичної розправи.

Позаяк, це було в минулі роки, і було дуже багато сподівань, що в 2018 році, навчені гірким досвідом, українська та польська сторони, які в тяжких муках намагають народити «консенсус», зможуть докласти всіх зусиль аби цьогоріч все було бодай трішки спокійніше.

І нібито все до того йде. Адже попри всі контроверсійні заяви польського Інституту національної пам’яті, польський соціум та медійне середовище побачило правоту української сторони щодо поховань у Грушовичах. І навіть, такий не любий окремим польським силам, С.Шеремета зміг попри колишні заборони ступити на польську землю, та безпосередньо долучитись до цих праць.

Та й останні заяви польських політичних керівників почали звучати самі в тій тональності, яка потрібна Україні у війні з кремлівською Росією.

Але раптом на «манежі» з’являється вже призабутий персонаж, який 29 травня на прес-конференції у Гаазі, що транслювалася в одному з бізнес-центрів Києва заявляє

Екс-президент Грузії та лідер «Руху нових сил» Міхеіл Саакашвілі, щоправда, вчергове заявив, що не має політичних амбіцій в Україні, лишень хоче аби «Україна була демократичною країною і щоб члени його команди були представлені в українській владі».

Проте проблема не в ідеях опального політика, а в часі та місці, де він вирішив вчергове розкрутити маховик свого самопіару.

Якщо він так палко вболіває за Україну, то чому обрав для власного «камінгауту» цю «гарячу точку» в польсько-українському прикордонні? І ще й саме в той день, коли аж ніяк не «камільфо» під час поминальних заходів, вчергове захлинаюсь словечком «баригі», виголошувати, які б то не були «програми розвитку».

Для чого цей любитель «силових проривів кордону» із власною командою, яка можливо й бажає кращого для нашої стражденної держави, так цинічно використовує ці трагічні роковини у власних політичних амбіціях? Невже комусь так хочеться знову перевірити на міцність та витривалість українських силовиків на кордоні? Чи є замовлення на потрібну для російських ЗМІ «картинку», мовляв погляньте який безлад панує в Україні?

Ніхто б напевно й слова не сказав лідеру «Руху нових сил», якщо б він приїхав у Перемишль за тиждень чи бодай день, до цього або після цього! Також навряд ніхто б й словом не обмовився, якби навіть цю «презентацію» 3 червня Саакашвілі, якщо його вже так нестримно тягне до українсько-польського кордону, провів би у будь-якому іншому прикордонному місті Польщі. Але ж ні! Політичні радники та власні амбіції гонять пана Міхеіла на «барикади» саме тоді, коли й так градус напруги у Перемишлі буде значно вище середнього.

Чому саме невеличкий Перемишль, населення якого заледве сягає 65 000 осіб, та саме 3 червня 2018 року став саме тим місцем, де слід представляти «нові програми розвитку та абсолютно нові моделі Української держави»?

Відповідь очевидна. В цей день у Перемишлі будуть чатувати на «вдалі» кадри  камери більшості українських та польських телеканалів, і не виключено, що й з інших європейських країн. Ну і, звичайно, пропагандистські медіа Росії будуть всім фібрами свої гнилої натури намагатись виловити бодай один кадр, коли поляки зійдуться у протистоянні з українцями.

Не хочемо нав’язувати власну думку стосовно моральності чи аморальності вчинків політиків, оскільки в політиці поняття моралі, як правило, доволі ілюзорне. Але очевидним є те, що знаючи якими непростими є зараз польсько-українські відносини, якими тонкими нитками «зшиті» досягнуті домовленості, яким хитким є той місток порозуміння, що намагаються прокласти українські та польські політики, всупереч всім старанням Кремля, політичний діяч, який справді хоче добра України, повинен усвідомлювати, що умисно чи неумисно, але все ж таки допомагає російському агресору у гібридній війні проти України.