У Львові розповіли про роботу БІЦ і ситуацію з правами білорусів в Україні

Україна після 2020 року стала другою домівкою для багатьох тисяч білорусів після силового захоплення влади режимом лукашенка. Розгін масових протестних акцій і жорстокі репресії, що не припиняються дотепер, змусили багатьох покинули батьківщину. Проте після повномасштабної російської агресії з використанням білоруської території частина з них покинула й Україну. Залишилися найстійкіші. В чому причина цього, яким є життя білорусів в Україні загалом і Львові зокрема. Про це представники медіа довідалися під час зустрічі із керівницею Білоруського інформаційного центру (БІЦ) у Львові Аліною Рудіною, правозахисницею Free Belarus Center Анісією Гурською і головою ГО «Західний інформаційний фронт», співзасновником БІЦ у Львові Юрієм Кмітем.

Модератор зустрічі – голова Львівської обласної організації Національної спілки журналістів України Ярослав Климович (на фото ліворуч) надав слово керівниці Білоруського інформаційного центру у Львові Аліні Рудіній (друга праворуч).

За її словами, Білоруський інформаційний центр створений понад рік тому. Його створення було радше експериментальним проектом. За що Аліна подякувала Юрію Кмітю як співзасновнику, який пішов на такий ризик.

«Ми просто намагалися певним чином більше висвітлювати те, що відбувається в Білорусі, та доносити це до української аудиторії. Я чудово розумію, що не надто приємно читати про якісь чужі біди, коли у своїй країні біда, однак ми зрозуміли, що між нами є багато спільного, що ми є сусідами та що нам бракує знань один про одного, і зрозуміли ми це надто пізно. Зараз ми намагаємось виправити цю проблему, ми намагаємось відштовхнутись від того що у нас є спільного, знайти спільні культурні особливості. Навіть варто згадати, що зараз у нас роковини Чорнобильської катастрофи, від якої постраждали обидві наші нації, і для нас це дуже важлива дата», - сказала Аліна Рудіна.

Її розповідь доповнив голова ГО «ЗІФ» Юрій Кміть:

• Насправді білоруські волонтери і громадські добровольці багато коштів виділяють на нашу спільну боротьбу з російською агресією. Значну підтримку – і технічну, і фінансову, ми отримували від білоруських айтішників. На жаль, наша держава вирішила не тратити час на ідентифікацію та верифікацію білорусів, які працюють з лукашенком, і тих, хто проти лукашенка та путіна. Вона зробила усіх однаковими, заблокувавши банківські рахунки та закривши усіляку можливу діяльність. Через це Білоруський інформаційний центр у Львові, який є єдиний в Україні, він немає статусу юридичної особи, а є підрозділом ГО «Західний інформаційний фронт». Інакше всі організації, до яких причетні росіяни чи білоруси, незважаючи на їхню політичну орієнтацію, будуть заблоковані. Тому таким способом ми можемо утримувати цей проект. 

Правозахисниця Анісія Гурська із березня минулого року займається темою прав білорусів в Україні. Її діяльність розпочалася з рішення від 25 лютого 2022 року Національного банку України заблокувати усі рахунки резидентів Білорусі та росії.

«Нацбанк дуже цікаво трактує резидентство. Він каже, що усі громадяни інших країн є резидентами, не зважаючи на те, що вони можуть мати в Україні чинний вид на проживання (постійне чи тимчасове), можуть мати статус біженця чи щось таке, цих людей усе одно вважають резидентами країн агресорів. Я особисто стикнулася зі ситуацією дискримінації, коли не змогла подати документи на легалізацію. Тоді ми зрозуміли, що існує проблема, почали її досліджувати, провели моніторинг і відтоді ми виокремили низку проблем, якими я тепер займаюся», - розповіла Анісія. 

За її словами, особливу увагу приділяють правам ветеранів, які воюють у складі ЗСУ та не мають українського громадянства. Іншим напрямком правозахисної діяльності є захист цивільних білорусів, які свідомо залишаються в Україні, мають тут сім’ї, хочуть мати роботу та залишатися легально.

«Основна проблема, з якою стикаються білоруси, - це легалізація, - розповідає Анісія. - Звісно воєнні, які мають контракти від влади, мають військовий квиток, що замінює посвідку (дозвіл на проживання), але цей документ легалізує лише самого воєнного. Наприклад, його сім’я вже не може приїхати в Україну, бо вона не має на це дозволу. Так само білоруські військові не отримують компенсацію за смерть і за поранення, тому що законодавство України не передбачає виплату такої компенсації. Спершу це аргументували тим, що таким чином не хочуть спонсорувати росію та Білорусь, але компенсацію за загиблих українців, сім’ї яких живуть у росії чи Білорусі, все одно передають. Окрім цього, багато білоруських добровольців воюють анонімно, їхні сім’ї залишаються в Білорусі. І коли людина помирає, спочатку відбувається евакуація всієї сім’ї з Білорусі у Європу, і лише потім оголошують публічно ім’я людини, яка загинула. Грошова компенсація могла би стати опорою для сім’ї, яка була вимушена переїхати на нове місце проживання і почати все спочатку».

Анісія Гурська також коротко описала перелік труднощів у правовому полі, з якими білоруси щодня стикаються в Україні:  

Юрій Кміть також повідомив, що бере участь (як і Анісія Гурська та Аліна Рудіна) у різноманітних зустрічах з депутатами Верховної Ради, чиновниками, політиками, відбуваються консультації та переговори, створено робочу групу з подолання «некоректних моментів» в українсько-білоруських відносинах.

«Наше завдання полягає в пошуку комунікаційних майданчиків, у допомозі білоруській опозиції шукати правильні шляхи до визволення, щоб отримувати підтримку в Європі, і ця робота триває. Ми беремо участь у багатьох спільних проектах. Ми, як організація, беремо участь у розробці комунікаційних стратегій між Україною і Білоруссю… Вони приведуть до того, що буде зменшуватися  напруження, вирівнюватиметься ситуація в Україні. Найголовніше – ми повинні знаходити таку комунікацію, таке спілкування, щоби зменшити цю недовіру суспільства, тому що 80% українського суспільства погано ставиться до теми Білорусії – через ракетні атаки з території Білорусі та через те, що білоруські території були практично задіяні в агресії проти України. Це логічна емоційна реакція, але з іншого боку ми не розуміємо, які репресії відбуваються на білоруській території, для нас далеке розуміння про  5-10  тисяч репресованих людей за пост у Фейсбуці чи розміщення у себе синьо-жовтого стягу. Це нереальна ситуація. Аліна й Анісія не сказали, що протягом останнього місяця на кордоні з Україною відбулися карально-репресивні перевірки щодо людей, які мають родичів в Україні. Лукашенко не збирається віддавати владу, він хоче надалі залишатися останнім сатрапом і диктатором у Європі, і всі чекають на розвиток подій на українсько-російському фронті. Все це затримує виправлення у правовій ситуації з білорусами. Але це майбутнє, і на мою думку, як тільки ми досягнемо піку перемоги, дуже різко почне змінюватися ставлення України до Білорусі», - сказав голова ГО «ЗІФ».

Він також відповів на закиди щодо білорусів, які не можуть піднятися на боротьбу і скинути лукашенка.

«Є таке бажання в Україні навчити Білорусь правильно воювати з лукашенком. Ми – різні. В нас люди з іншою ментальністю, у нас інша історія, у нас інший ріст суспільства, і тому перекладати досвід України з двома майданами автоматичною матрицею на суспільство Білорусі просто не можна – це різні речі. Це не перекладається на росію, не перекладається на Литву, не перекладається на Білорусь. І вчити їх краще жити чи воювати нам не вдасться, тому що ми їх не розуміємо взагалі. В нас різні умови, в нас навіть за Януковича до 2013 року не посміли би кинути за такі речі за ґрати. Ви собі уявляєте, що Олександра Олександровича Муравйова – власника  мінського «Мотовело», кинули [за ґрати - ЗІФ] на 18 років за те, що він керував своїм підприємством. Ви собі уявляєте таке в Україні навіть за Януковича? У нас такого не могли зробити», - розповів Юрій Кміть.

Окремою тезою він виніс роль російської пропаганди та її впливу на білоруське суспільство. Російським телебаченням та інтернетом на 90-100% протягом щонайменше 10-ти років охоплено інформаційне поле Білорусі. Але навіть попри це багатьом білорусам удається зберігати свідомість і не потрапляти під вплив як російської, так і білоруської пропаганди. 

P.S. Однією із основних цілей БІЦ у Львові є створення інформаційного супроводу діяльності білоруської опозиції, яка намагається протистояти режиму лукашенка. Головним напрямом діяльності БІЦ є розповсюдження правдивої інформації, яка розповідає про те, що відбувається у Білорусі для українців і в Україні – для білорусів.

Ідея БІЦ у Львові – створити міцну інформаційну платформу, яка допоможе порозумітись українцям із білорусами для об’єднання спільних зусиль у протистоянні імперській політиці росії.