Справедливість по-лукашенківськи

За що «ябацьки» хотіли закрити інвестора мінського мотовелозаводу на 11 років, і до чого тут Україна.

Ця історія може бути чудовим антиміфом про лукашенка, якого чимало українців досі вважають «добрим господарником» чи «справжнім хазяїном».

Отримати термін 11 років за ґратами – точно не той результат, на який сподівався бізнесмен Олександр Муравйов, погоджуючись у 2007 році на пропозицію адміністрації президента Білорусі придбати 99,72% акцій мінського ВАТ «Мотовело».

Разом із ним 2015 року (коли відбувалися чергові президентські вибори) у м’ясорубку право(п)охоронної системи РБ потрапили два його рідні брати, а також чимало працівників керівної ланки мотовелозаводу.

Декому з менеджерів пощастило втекти за кордон, де вони й досі переховуються від лукашенківських силовиків. У всіх у них добряче поламане життя і досі немає розуміння, за що ж вони постраждали.

«Правильна» картинка

Мабуть, багато хто пам’ятає минулорічне серпневе відео, де лукашенко «розносив» керівництво мінського мотовелозаводу за те, що там замість виробництва просто складають китайські мотоцикли. Після цього, кажуть, навіть звільнили директора. «От молодець! Усе правильно робить – треба ж своє виготовляти», - подумала більшість глядачів.

У багатьох українців сформувався стереотип про хазяйновитого лукашенка, який дбає про народ та країну, навів порядок і т. ін. І може не все у Білорусі «по багатому», але люди працюють на заводах, продукцією яких не лише наповнюють внутрішній ринок, а й експортують у сусідні країни. Але наскільки ця веселкова картинка правдива?

Можна впевнено констатувати, що насправді усе геть не так, як це подають провладні білоруські ЗМІ. І ситуація з мінським заводом «Мотовело» це яскраво ілюструє.

Згідно з офіційною версією, підприємство продали приватному власникові під зобов’язання протягом 5 років інвестувати $20 млн. – купити обладнання, зберегти спеціалізацію, розширити збут. Натомість інвестор мало того, що не виконав зобов’язань, так ще й намагався «нажухати» державу (йому приписали шахрайство, крадіжки, несплату податків тощо).

У підсумку – два суди і 11 плюс 3 роки (менший термін «скостили», залишивши більший) у колонії посиленого режиму з конфіскацією майна.

А тепер – трохи подробиць, які змушують подивитись на цю історію дещо інакше.

За лаштунками «бацьківської» турботи

Ініціатива щодо купівлі акцій «Мотовело» справді надійшла від лукашенкової адміністрації. І сталось це, мабуть, не просто так –австрійська ATEC Holding уже мала вдалий досвід інвестування у склозаводи «Єлізове» та Гомельський завод склотари.

Власника компанії – білоруса Олександра Муравйова, урядовці перед придбанням запевнили, що підприємство не має протермінованих чи неструктурованих боргів, електроенергію йому продають за тарифом мінус 40% (як і для багатьох машинобудівних заводів Мінська). А коефіцієнт податку на землю і нерухомість становить 0,5, і ці пільги збережуть. Чиновники навіть підсунули йому якийсь бізнес-план, що вже за деякий час ATEC-у довелося серйозно коригувати.

Як розповідав під час судових засідань Олександр Муравйов, у перший же місяць після купівлі (серпень 2007 р.) виявилося, що через борги зі зарплати та податків, а також заборгованість перед банками та постачальниками рахунки підприємства заарештували. На прохання мінпромисловості, ATEC Holding надав заводу позику $5 млн., яку одразу витратили на виплату боргів.

- Після цього прибігає гендиректор: «Ну, борги погасили, газ нам увімкнули, рахунок розблокували, а зараз дайте ще грошей, щоби матеріали закупити», - розповідав Муравйов.

Тож позика була не одна. А потім його звинуватили в тому, що інвестиції у «Мотовело» витратили у т. ч. на повернення кредитів, позик та інші, «не передбачені бізнес-планом видатки поточної діяльності».

Не будемо далі заглиблюватись у життя заводу під час кризи 2008-2009 років. Відзначимо лише, що після вкрай складного періоду до 2012 року роботу вдалося більш-менш стабілізувати.

На початок 2013 року ATEC Holding підготувала звіт про виконання умов угоди купівлі-продажу за підсумками минулих 5 років. І продавець – Держкоммайна, а також Мінпром цей звіт погодили (а вже потім слідчі вирішили, що звіт сфальшований). Хоча навіть перевірка  Комітету держконтролю жодних проблем у звіті не бачила.

Більше того – на завод приїздив лукашенко. І особисто тоді сказав Муравйову: «Головне – не надривайся, працювати треба маленькими крочками. І нікого не слухай». Схоже, тоді його все влаштовувало.

Але після цього чиновники почали вимагати підвищення показників виробництва, розпочалася російська агресія в Україні (куди «Мотовело» збувало майже третину товару), так ще й постачання імпортної мотовелотехніки з українських теренів переорієнтували на Білорусь, і почався тиск на ціни. Виробляти почали менше, а чиновники дратувалися більше.

2015 року конфлікт сягнув апогею: не зумівши вплинути на приватизоване підприємство та його керівництво, владоможці вирішили завод забрати. І запропонували компанії ATEC… безоплатно повернути акції. Австрійські партнери Муравйова від такого нахабства в якийсь момент навіть утратили дар мови.

А все лише розпочиналося. У квітні гендиректор «Мотовело» Казимир Мороз встигнув продати мінському міськвиконкому одну (!) акцію підприємства (всього їх 75 млн шт., тож це якась одна мільйонна відсотка від загальної кількості акцій). І поки власник заводу у травні збирав свою Наглядову раду, звільняв гендиректора та переобирав голову наглядової ради, столичний міськвиконком того ж дня зібрав власну «наглядову раду» і наприймав своїх «рішень» - зокрема, «відновив» на посаді гендиректора Мороза.

Уже 1 червня 2015 року після масових обшуків затримали приблизно 80 осіб, які були хоч якось дотичні до роботи «Мотовело». Зокрема, керівники структурних підрозділів, філій, секретарі та помічники, а також родичі Олександра Муравйова (у тому числі два його рідних брати). Ці люди провели в СІЗО від декількох днів до року, поки не давали потрібних свідчень.

Потім була низка судів, декілька топ-менеджерів отримали від року до двох (які фактично вже відсиділи, поки тривало слідство). І лише наприкінці 2016-го розпочався суд над самим Олександром Муравйовим. У січні 2017 р. він отримав свій перший вирок, а у травні 2018-го – другий.

Прикметно, що конфіскація його майна передбачала вилучення в т. ч. й акцій «Мотовело», які насправді належали не Муравйову як фізособі, а австрійській фірмі. Також він не обіймав жодних посад у ВАТ та не підписував жодних документів компанії. І, мабуть, зайвим буде сказати, що його аргументи та докази обидва суди слухати не захотіли. Адже і без того зрозуміло, що тут ішлося не про правосуддя.

Була би людина – справа знайдеться?

Що ж це було? Затятість виконавців у справі може свідчити, наприклад, про зацікавлення у справі когось із найвищих чиновників.

Є навіть версія, що у приватних розмовах Муравйов якось жартома припускав, що може спробувати стати президентом Білорусі. А оскільки телефони бізнесмена і близького йому кола осіб прослуховували задовго до арештів, спецслужби могли вирішити нейтралізувати конкурента бульбенфюрера напередодні виборів 2015 року. Тим паче, що Муравйов міг стати єдиним кандидатом-бізнесменом і вигідно вирізнятися на тлі різних політиків, військових і суспільних діячів, які тоді кандидували.

Можливо, цим обумовлено й переслідування двох братів Олександра – Сергія та Андрія Муравйових. З останнього – найстаршого – звинувачення у зловживанні службовим становищем (Андрій обіймав посаду заступника гендиректора ВАТ «Мотовело» із розвитку) зняли.

Натомість молодший (Сергій) хотів вийти на свободу, частково визнати провину та відшкодувати збитки. Однак після сплати 650 тис. білоруських рублів йому виставили ще один рахунок – на 850 тис. і продовжили тримання під вартою. Схоже, що з нього зробили заручника у справі брата-інвестора Олександра. І тепер просто хочуть «скачати» з Муравйових побільше грошей.

До слова, мова заходила і про відкуп, але коли середульший Муравйов сказав, що, можливо, міг би «нашкребти мільйон», йому відповіли, щоби він про таку суму навіть не розпочинав мову. Втім, ціну свободи так і не назвали.

Інші версії виглядають ще менш переконливо. Адже якщо йшлося про пошук офірного цапа, якого могли би звинуватити у занепаді та руйнації  колись відомого мотовелозаводу, то навряд чи на підприємство після арештів 2015 року призначали би нове керівництво та чекали якихось результатів.

Ще одним варіантом було бажання столичної влади віддати чималу територію підприємства під забудову.

До речі, щось подібне намагалися провернути й у Києві: у 2012 році київський мотозавод теж продали приватним інвесторам, причому за приблизно таку ж суму – орієнтовно $7,5 млн (мінський – за $7,25 млн). Щоправда, в Україні на місці підприємства почали зі створення інноваційного парку, але житло для бізнесменів майбутнього також уже на підході.

Після цієї історії з інвестором мінського мотовелозаводу в українців не повинно більше залишитись ілюзій щодо «крепкого господаря», самопроголошеного президента Білорусі олександра лукашенка та його вертикалі влади: законом, як і здоровим глуздом, там навіть не пахне. І про це потрібно пам’ятати весь час, поки бульбенфюрер утримує там владу. Є надія, що це триватиме недовго.

P.S. Нещодавно низка білоруських медіа повідомили, що бізнесмен Олександр Муравйов вийшов на волю (його звільнили орієнтовно у грудні-січні), і він нібито вилетів у Дубаї (ОАЕ).
P.P.S.
2015 року гендиректором ВАТ «Мотовело» призначили Миколу Ладутька, колишнього голову Мінміськвиконкому.

Наступного року він заявив, що для відновлення виробництва потрібно витратити $50 млн за шість років, а на старт необхідно біля $7 млн. 2016 рік завод завершив зі збитками 7,5 млн рублів ($3,5 млн).

У січні 2017-го Олександра Муравйова засудили до 11 років позбавлення волі. Акції «Мотовело» конфіскували на користь держави.

За чотири місяці 2017 року вдалося зібрати майже 11 тисяч велосипедів та експортувати у… 10 разів більше – 116 тисяч. А імпортувати іще більше: 142 тисячі двоколісних.

У червні 2017 року керівництво заводу подало в Економічний суд заяву про банкрутство через заборгованість перед сімома банками.

У квітні 2018 року ВАТ «Мотовело» визнають банкрутом і розпочинають процедуру ліквідації, яку планували завершити у грудні. Проте цього не зробили і наступного року.

Замість нього з’являється нове підприємство – ТОВ «МотоВелоЗавод», засноване структурами Мінміськвиконкому. Новий виробник орендує площі у банкрута та випускає велосипеди і мотоцикли. Переважно із китайських комплектуючих.

Словом, «господарник» лукашенко доїхав на своєму ровері аж до Китаю. Своєю «міцною» рукою він загнав у безвихідь не лише вищезгадане підприємство, а цілу країну. За свою та його кліки недалекоглядну політику наслідки відчуває увесь білоруський народ. Тепер диктатору залишається, як колись казали, чимдужче тиснути  педалі, допоки добряче не надавали.