Понад 70 людей за три дні записалися на курси латиської мови у Львівській політехніці

У Львові тривають онлайн-студії латиської мови, які вже встигли привернути неочікувано високий інтерес. Проєкт реалізовано за ініціативи Національного центру The Baltic University Programme в Україні, що діє на базі Національного університету «Львівська політехніка», за підтримки Почесного консульства Латвійської Республіки у Львові та ГО «Міжнародне товариство українсько-латвійської дружби».

«Ідея студій виникла торік під час заходів «Дні Латвії у Національному університеті «Львівська політехніка»», присвячених Дню Незалежності Латвійської Республіки та 20-річчю діяльності Почесного консульства Латвії у Львові, у листопаді 2025 року. Саме тоді вперше прозвучала пропозиція створити можливість для українців вивчати не лише латиську мову, а й поглиблювати знання з історії, географії, культури та  традицій латиського народу», – розповідає керівниця Національного центру The Baltic University Programme в Україні, д.е.н., професор Зоряна Двуліт.

Власне, під час тих заходів ініціатива отримала не лише ідейне оформлення, а й практичну підтримку. До проєкту долучився підприємець і громадянин Латвії Олексій Забелло – співзасновник ГО «Міжнародне товариство українсько-латвійської дружби», який узяв на себе фінансування. «Для мене цей проєкт — це не тільки про мову, а насамперед про людей і довіру між нашими країнами. Я бачу щирий інтерес українців до Латвії й хочу його підтримати. Інвестуючи в освіту, ми формуємо міцні зв’язки на майбутнє».

Попит перевищив можливості

Набір на студії оголосили наприкінці року, і вже за три дні зареєструвалося понад 70 охочих.

На початку 2026 року ініціатива перейшла у практичну фазу: при Національному університеті «Львівська політехніка» стартували одразу три навчальні групи студій з вивчення латиської мови, культури та традицій.

Попри складні умови воєнного часу, заняття відбуваються регулярно – навіть під час відключень електроенергії та повітряних тривог. Це, зокрема, свідчить про високу мотивацію учасників.

Основну аудиторію становлять науково-педагогічні працівники та студенти Національного університету «Львівської політехніки», а також учасники з інших міст України. За словами керівниці Національного центру The Baltic University Programme в Україні, онлайн-формат суттєво розширив географію проєкту, зробивши його фактично загальноукраїнським.

Виклик №1 – викладачі

Найбільшою проблемою виявилося не залучення студентів, а пошук викладачів.

У самій Латвії знайти фахівців, які одночасно володіють українською і латиською мовами, вкрай складно. До того ж, сьогодні у Львові практично немає перекладачів із латиської на українську.

Пошук викладачів відбувався безпосередньо в Латвії, зокрема серед української громади. Там вдалося знайти фахівців із потрібною мовною комбінацією, які погодилися працювати з українською аудиторією. Після подання резюме вони були офіційно залучені до навчального процесу.

«Це, по суті, унікальний кадровий ресурс. І наше завдання тепер — зберегти його, розвинути і поступово наростити, щоб такі ініціативи мали стабільне продовження та могли масштабуватися», — підкреслив Володимир Гарцула.

Роль Національного університету «Львівська політехніка»

«Хоча курси відбуваються онлайн, Національний університет «Львівська політехніка» відіграє ключову роль в організації процесу. Зокрема,  Національний центр The Baltic University Programme в Україні, що діє при університеті, забезпечує адміністрування студій.

Крім того, викладачів, які працюють віддалено, офіційно оформлено як запрошених лекторів, а сам курс затверджено наказом ректора Національного університету «Львівська політехніка», – розповіла Зоряна Двуліт. Фактично університет не лише забезпечив організаційний супровід, а й формалізував проєкт на інституційному рівні. Це додало ініціативі стабільності та легітимності».

Більше, ніж мовні студії

Програма студій виходить далеко за межі суто мовного навчання. Окрім граматики та лексики, слухачі знайомляться з історією, культурою та традиціями Латвії.

Додатковою мотивацією для учасників є можливість поїздки до Латвії для найуспішніших студентів.

«Кожне заняття включає культурний компонент: ми говоримо про традиції, історію та сучасне життя Латвії. Це знайомство з країною, її мисленням та культурним контекстом. Саме такий підхід формує глибший інтерес і робить навчання більш усвідомленим», – пояснив почесний консул.

У перспективі організатори також розглядають можливість незалежного оцінювання рівня знань слухачів, що дозволить об’єктивно фіксувати прогрес і формувати групи наступних рівнів.

Додамо також, що із понад 70 осіб, що зареєструвались на студії, сформували три групи по 15 осіб. Водночас досі активно навчаються близько 20 слухачів, що є типовим показником для безоплатних освітніх ініціатив. За словами організаторів, на це також вплинули і об’єктивні фактори, ті ж самі перебої з електроенергією.

Перспектива і плани

Наразі фінансування курсів забезпечує громадянин Латвії, підприємець Олексій Забелло. Для нього це не лише освітня ініціатива, а й інвестиція у взаєморозуміння між країнами.

«Мова – це ключ до культури. І що більше українців відкриватимуть для себе Латвію, то міцнішими будуть наші міжнаціональні зв’язки», – зазначив він.

У майбутньому планується залучення до проєкту державних інституцій Латвії.

«Ми вже звернулися до Латвійського мовного агентства і хочемо, щоб із 2027 року фінансування студій латиської мови у Львові стало системним», – повідомив Володимир Гарцула.

Додамо також, що нещодавно проректор Національного Університету «Львівська політехніка» Олег Карий перебував з робочим візитом у Латвії. Зокрема, він відвідав Ризький технічний університет. Відтак, серед іншого, досягнуто попередніх домовленостей про те, що цей університет долучиться до проєкту студій латиської мови, культури та традицій у Львівській політехніці. Серед можливих варіантів розглядається навчання латиської мови через англійську.   

Освіта як дипломатія

Проєкт виходить далеко за межі мовного навчання і є прикладом культурної дипломатії в дії. Йдеться про поглиблення міжкультурного діалогу, зміцнення академічних і людських зв’язків між Україною та Латвією, а також про ще один крок до європейської освітньої інтеграції.

«Для кожної країни важливо, щоб її мову вивчали за кордоном – це і питання престижу, і присутності у світі. І у випадку Львова ми бачимо, як локальна ініціатива поступово переростає у платформу ширшої співпраці – не лише на рівні інституцій, а й на рівні людських зв’язків», – наголосив почесний консул Латвії у Львові Володимир Гарцула.

Насамкінець надамо слово викладачам та слухачам латиських студій у Львові.

Тетяна Дятловська, громадянка Латвії, вихователька Ризького закладу дошкільної освіти №182. Має ґрунтовні знання у сфері дошкільної педагогіки, розвитку мовлення та соціалізації дітей, а також досвід роботи в багатомовному та мультикультурному середовищі

«Я живу і працюю в Ризі. Маю педагогічну освіту — вчителька латиської мови як іноземної, працюю вихователькою в дитячому садочку з дітьми, які не знають латиської. А тут випала нагода спробувати себе з дорослою аудиторією…

Я народилася в Латвії, але мої батьки з України, з Черкащини, з Уманського району. У дитинстві часто їздила до бабусі й дідуся, там і вивчила українську мову — не по книжках, а живу, розмовну. Тому для мене це природно — бути десь між двома культурами.

До курсів латиської мови у «Львівській політехніці» я долучилася доволі просто. Було багато охочих навчатися, почали шукати викладачів. Мій контакт, мабуть, знайшли через те, що я вже викладала латиську приватно. Пройшла співбесіду — і так усе почалося.

Чесно скажу, мені було цікаво, бо це новий формат: дорослі студенти, онлайн, інша динаміка. І хоча спочатку йшлося про студентів, насправді більшість — це дорослі люди, викладачі, дослідники, люди з досвідом. Але це навіть краще — вони дуже вмотивовані.

Ми почали фактично з нуля, з рівня А1, і вже за кілька місяців мої слухачі можуть розповісти про себе, про свій день, про Латвію. Я вважаю, це дуже добрий результат.

Я намагаюся будувати заняття так, щоб це було не тільки про мову. У нас завжди є частина з граматикою, новими словами, але обов’язково є блок про культуру: традиції, міста, свята, особливості життя. Бо мова без культури не «живе». І слухачам це подобається, вони самі включаються в розмову, ставлять запитання, діляться своїми спостереженнями.

Щодо складності — я завжди кажу: не бійтеся. Так, латиська не схожа на українську, але є речі, які навіть простіші, ніж в українській. Наприклад, у нас тільки два роди. І от такими маленькими «полегшеннями» я намагаюся зняти мовний страх.

Дуже видно, що в кожного своя мотивація. Хтось має родичів у Латвії, хтось займається науковими дослідженнями, комусь просто цікава мова і культура. Але всіх об’єднує одне — вони хочуть вчитися. І це найважливіше. Бо якщо мотивації немає — результату теж не буде.

Для мене особисто ці курси — це теж розвиток. Я звикла працювати з дітьми, а тут інша аудиторія, інший підхід. Але мені подобається, що у нас є контакт, довіра і видно прогрес. І, мабуть, найприємніше — це коли люди починають говорити. Нехай із помилками, нехай повільно, але говорити. Бо це означає, що бар’єр зламано. І тоді вже все піде далі».

Олена Сапужак, закінчила Ризький університет імені Страдиня, клінічний психолог, член ПЛАСТу в Латвії, нині мешкає в Києві.

«Я родом зі Львова, але так склалося, що більшу частину свого свідомого життя я провела в Латвії. Ми переїхали туди, коли мені було 11 років. Я навчалась у Ризькій українській школі, де ми вивчали українську мову і літературу як окремий обов’язковий предмет, але всі інші дисципліни — математика, фізика, хімія — викладалися латиською мовою.

Мій рівень латиської був нульовий. Російської, до речі, теж. Чому про це кажу? У Латвії дуже поширена російська. Тому починати було непросто. Але я дуже добре пам’ятаю, що відчувала підтримку латишів, які дуже позитивно ставляться до людей, які намагаються вивчити їхню мову. І це, мабуть, дуже допомогло. Згодом я закінчила Ризький університет імені Страдиня, де вчилася на психолога, і вся освіта також була латиською мовою. Тобто сьогодні я професійно нею володію.

Власне, викладання на курсах латиської мови у «Львівській політехніці» — це для мене новий і водночас цікавий досвід. Мені одразу пояснили, що це не класичні філологічні курси, а радше студії — поєднання мови, культури та традицій. І це мене, чесно кажучи, зацікавило, хоча це був певний виклик, бо я не є філологом за освітою.

Але я завжди кажу: будь-який викладач, викладаючи, теж вчиться. І це справді так. Я багато чого відкриваю для себе разом зі слухачами курсів. Ви питаєте про їхню мотивацію? У кожного вона своя. Хтось хоче переїхати в Латвію, хтось цікавиться мовами загалом, хтось думає про навчання чи роботу. І це дуже відчувається, бо коли є мотивація, процес іде ефективніше.

Отже, формат у нас доволі інтерактивний. Ми не просто вчимо слова чи граматику, а багато говоримо про культуру, традиції, про саме життя в Латвії. Це справді радше студії, ніж мовні курси. І мені цей формат дуже імпонує.

Якщо говорити про складнощі, то, напевно, як і з будь-якою мовою, це граматика і вимова. У латиській є свої особливості, наприклад довгі голосні, і це для українців не завжди легко. Але знову ж таки — це питання практики.

Я сподіваюся, що такі курси будуть продовжуватися. Бо це справді унікальна можливість — в Україні майже немає подібних студій латиської мови, ще й у такому доступному онлайн-форматі. І навіть для тих, хто нічого не знав про Латвію, це може стати добрим початком знайомства — і з мовою, і з країною».

Данило, 18 років, студент першого курсу Національного університету «Львівська політехніка», навчається на економіста, родом із Чернігова.

«Якщо чесно, у мене завжди був інтерес до мов. Ще в школі, окрім української, вчив французьку, плюс коли подорожував — наприклад, у Польщу — теж намагався підучити польську. Мені просто це подобається як процес. Тому коли я побачив в Інстаграмі, що є безкоштовні курси латиської мови, подумав: а чому б і ні? Це щось нове, незвичне.

Курси мені зайшли. Атмосфера доволі проста, навіть, можна сказати, сімейна. Незважаючи на те, що люди з різних міст і різного віку — це не заважає, а навіть додає затишку. Немає напруження, все проходить спокійно, але водночас продуктивно.

Поки що навчання більше спрямоване на лексику — ми вчимо слова, базові конструкції.

Щодо самої латиської мови, то мені найважче дається вимова. Там багато глухих звуків, іноді складно правильно передати слово. Але якщо говорити про граматику чи побудову речень, то деякі речі навіть інтуїтивно зрозумілі, бо є певна схожість зі слов’янськими мовами. Тому не скажу, що вона аж дуже складна.

Цікаво, що я вже почав помічати латиську навіть у повсякденному житті. Наприклад, в інтернеті трапляються відео, і я вже за звучанням можу зрозуміти, що це саме латиська. Це, напевно, один із моментів, коли розумієш, що реально щось вивчив.

На курсах ми також трохи говоримо про культуру. Мені, наприклад, запам’яталася історія про те, як у Латвії колись називали хутори — на честь людей. Такі деталі добре відкладаються в пам’яті.

У Латвії я ще не був, але хотілося б поїхати, можливо, навіть цього літа — якщо вийде фінансово. Думаю, це було б класно — перевірити себе в реальному середовищі.

Якщо чесно, якби мене попросили порадити ці курси, я б, мабуть, робив акцент не тільки на мові, а й на самій країні. Латвія — це країна, яка зараз близька до України, і через мову ти починаєш її краще розуміти.

Загалом для мене ці курси латиської мови — це більше про інтерес і розвиток. Просто ще один крок до того, щоб відкривати для себе щось нове».

Юлія Мінейкіс, 44 роки, мешкає на Дніпропетровщині, викладач релокованого Бахмутського фахового коледжу транспортної інфраструктури.

«Я народилася в Латвії, у місті Єкабпілс, і хоча більшу частину життя мешкаю в Україні, зв’язок із цією країною для мене завжди був особливим і теплим. Там живуть мої рідні, ми постійно спілкуємося і я за можливості приїжджала до них у гості.

Професія викладача для мене — це справа життя, тому навіть попри виклики останніх років я продовжую працювати в освітній сфері. Саме зараз питання вивчення латиської мови стало для мене надзвичайно актуальним. Коли ти часто спілкуєшся з близькими, які живуть у Латвії, виникає внутрішня потреба говорити з ними їхньою рідною мовою. Це прояв поваги та спосіб краще розуміти одне одного.

Про курси я дізналася випадково — побачила оголошення на сторінці Посольства Латвійської Республіки в Україні у Facebook. Вирішила спробувати, і це виявилося дуже правильним рішенням. Навчання побудоване дуже грамотно: ти поступово занурюєшся в мовне середовище. Наша викладачка пані Ольга Берга надзвичайно доступно пояснює і граматику, і нюанси вимови, які важко опанувати самостійно. Усе це складається в чітку та логічну систему.

Мені, як педагогу, окремо цікаво спостерігати за методикою викладання — як подається матеріал, як утримується увага аудиторії. Латиська мова виявилася дуже логічною. Зараз я вже намагаюся спілкуватися з рідними латиською: вітаюся, ставлю прості запитання. Мене підтримують у цьому, і це додає натхнення.

Ще один вагомий плюс курсів — це вивчення культури. Ми багато говоримо про традиції та історію різних регіонів. Це допомагає глибше зрозуміти менталітет народу. Наприклад, мене вразило ставлення латишів до природи та те, як вони зберігають свої давні свята, зокрема свято Івана Купала (Янів день — Jāņi, або Ліго — Līgo svētki).

Моя порада всім: якщо ви любите подорожувати, відчуваєте цікавість до всього нового, особливо до мови чи маєте особистий зв’язок із країною — обов’язково починайте вчити мову. Це відкриває неймовірні горизонти, і головне — зробити перший крок!»

Володимир Гнатюк, 33 роки, науковий співробітник Національного університету «Львівська політехніка».

«Курси латиської мови у «Львівській політехніці» для мене були своєрідним продовженням моєї наукової роботи. Свого часу ми досліджували тему українців у Латвії, і мотивація вивчити латиську мову природно стала частиною мого професійного інтересу.

Вже під час навчання я зрозумів, що це значно більше, ніж просто мовні заняття. Це добре структурований курс, де поєднуються мова, культура та історія Латвії. Саме такий підхід робить навчання ефективним і живим.

Зізнаюся, спочатку я не очікував, що зможу настільки швидко засвоювати матеріал. Але завдяки викладачам і системному підходу вже з перших місяців відчув реальний прогрес. Заняття тривають півтори години, іноді довше, і цього часу достатньо, щоб поступово входити в мову.

Найцікавіше для мене — це поєднання мовного та культурного компоненту. Ми вивчаємо не лише лексику, а й міста Латвії, регіони, діалекти, традиції. Це дає відчуття живої країни, а не просто навчального матеріалу.

Я не скажу, що латиська мова легка, але вона логічна і цілком доступна для українців. Є схожі мовні структури, які допомагають інтуїтивно будувати речення. Найголовніше — почати.

Якби мене попросили коротко охарактеризувати ці курси, я б сказав так: це можливість не лише вивчити мову, а й краще зрозуміти Латвію та її людей. І, без сумніву, я хотів би продовжити навчання, якщо буде така можливість».

Ігор Возняк, 30 років, старший викладач кафедри прикладної лінгвістики Національного університету «Львівська політехніка».

«Для мене ці курси — це поєднання двох речей. З одного боку, мені просто цікаво більше дізнатися про Латвію — країну, яка нам близька і яка нам зараз допомагає. А з іншого боку — це професійний інтерес, бо я працюю з мовами і мені завжди цікаво «розібрати» ще одну мову, зрозуміти, як вона влаштована.

На курсах у нас викладає пані Ольга Берга, і, чесно кажучи, рівень викладання досить високий. Вона дуже гнучко підходить до навчання — підлаштовує матеріал під нас, наші можливості і те, скільки часу ми реально можемо приділяти мові. Це, до речі, відчувається: немає «однієї лінійки» для всіх, є увага до кожного.

Якщо говорити про складність латиської мови, то так, вона непроста. Особливо фонетика. Навіть мені, людині, яка вже вивчала кілька мов, буває складно переключитися на ці звуки. І граматика теж не найпростіша. Але якщо є бажання — це все реально подолати.

Я знаю кілька мов — англійську, німецьку, польську, ірландську — і можу трохи порівнювати. Латиська належить до балтійської групи, але має певну спорідненість зі слов’янськими мовами. Логіка граматики подібна: є, наприклад, сім відмінків, як в українській. Але є свої нюанси — лише два роди, без середнього, і так далі.

За цей час ми вже опанували базову лексику — для щоденного спілкування, перших контактів, елементарних ситуацій. Звичайно, потрібна практика, але для старту це дуже добре.

Мені також подобається, що ми вивчаємо не тільки мову, а й культуру. Це дає краще розуміння країни.

Якби мене попросили порадити ці курси іншим, я б сказав так: якщо вам цікаві мови, культура інших країн і хочеться інтелектуального виклику — варто спробувати. Бо це не просто «ще одна мова», це інший мовно-культурний світ, який відкривається поступово, але дуже цікаво».

Фолоне фото - Дні Латвії у Національному університеті «Львівська політехніка»», присвячені Дню Незалежності Латвійської Республіки та 20-річчю діяльності Почесного консульства Латвії у Львові, листопад 2025 р.".

(Використано фото від пресслужби "Львівської політехніки")