10 кроків із 1000

На початку листопада у Львові відбувся другий білорусько-український Форум Острозьких, під час якого політики, журналісти, активісти і  представники експертного середовища обговорювали різноманітні проблеми двосторонніх відносин.

За підсумками Форуму, як автор концепції 1000 кроків у білорусько-українських відносинах (принцип корелює із довжиною державного кордону між нашими країнами), хочу запропонувати 10 першочергових кроків у двосторонніх відносинах:

1) Констатувати наявність трикутника офіційний Київ – офіційний Мінськ – демократичні сили Білорусі за кордоном та вибудовувати відносини в ньому. Збереження дипломатичних відносин з Білоруссю для України є проявом прагматизму, проте відмовлятися від переговорів і контактів із представниками білоруських демократичних сил для української влади зараз контрпродуктивно. 

2) Опиратися на принцип "Без демократичної Білорусі немає безпечної Європи" як основу майбутнього позиціонування Білорусі на континенті. Україна заплатила дорогу ціну за усвідомлення цього, і тепер має вибудовувати свою зовнішню політику щодо країни-сусідки відповідним чином.

3) Сформувати ключові віхи на шляху з 1000 кроків, здатні відповідати дистанції, що скорочується, між учасниками діалогу, вести підготовчу роботу, інтенсифікувати експертний діалог. Нам потрібен білорусько-український «лічильник кроків», який працює за узгодженими правилами та відіграє часом роль будильника у сфері діалогу між білорусами й українцями.

4) Призначити за прикладом Польщі спеціального представника України з питань Білорусі, координувати зусилля Варшави, Вільнюса та Києва щодо демократизації Білорусі у практичній сфері. Білоруські демократичні сили заслуговують підвищеної уваги з боку української влади. 

5) Визнати, що українці та білоруси вкрай мало знають один про одного, десятиліттями сприймаючи події у наших країнах крізь призму російської пропаганди, а в кілька останніх років – через драматичні події 2020 та 2022 років відповідно. Визначення обопільних претензій – перший крок до порозуміння, створення нових інформаційних каналів є нагальною потребою. 

6) Намітити реперні точки для зближення білоруського й українського суспільств, усвідомити, що трансляція українського досвіду перетворень є запорукою успіху білоруських демократичних сил. Україна попри війну та неідеальність ситуації з реформуванням країни має стати орієнтиром для перетворень пострадянської політики та економіки, суспільного життя, які сьогодні відзначають Білорусь. Разом із тим треба уникати риторики «старшого брата», яка не сприймається білоруським суспільством від представників Росії та України.

7) Впровадити в інформаційний простір України поняття «лукашисти» та білоруси, можливо, обрати інші маркери для визначення опонентів та прихильників Лукашенка, а також тих громадян Білорусі, хто не визначився з власною політичною позицією. 

8) Точка Білорусь має бути всередині Люблінського трикутника, а не за його межами. Литва, Польща, Україна повинні узгоджувати власні дії щодо Білорусі, перетворюючи її з російського «західного балкону» на осередок стабільності Балто-Чорноморського регіону.

9) Формувати антиімперський наратив, перетворити Україну та Білорусь на здвоєний центр, здатний протистояти двоголовому російському орлу. Саме у такий спосіб ми можемо зруйнувати імперський міф про «триєдиний слов’янський народ», який століттями просуває Москва. 

10) Говорити насамперед про долі людей по обидва боки кордону, використовувати ці розповіді для пошуків спільних знаменників, нагадувати  білорусам, що вони не є «росіянами зі знаком якості», за визначенням Лукашенка,  а справжніми європейцями, які живуть у центрі континенту. 

Євген Магда, директор Інституту світової політики, експерт iSANS 

Фото – Юрій Сколоздра, ЗІФ