Як Польща нищила австрійський Львів

На першій світлині ви бачите горезвісного Юзефа Пілсудського, який за дозволом Петлюри відібрав в України Галичину, а після чого почав своїми пацифікаціями винищувати усе українське, яке потрапляло йому на очі. А тих українців, які чинили спротив цьому шаліючому польському монстру, він - Юзеф Пілсудський - відправляв до концтабору Береза-Картузька.

Натомість на другій світлині ви бачите вхід до Львівської міської ради, як він виглядав близько сто років тому і якого нині вже нема...

А історія з цим вхідним порталом така.

Перед 1880 роком депутати Львівської міської ради, яку тоді називали магістратом, на своєму засіданні вирішили гідно і зі смаком зустріти приїзд до Львова тодішнього володаря Галичини - Франца Йосифа І. Роботу доручили знаному львівському митцю італійського походження Леонарду Марконі.

От власне він і запропонував оздобити вхід до Ратуші мистецько виконаним порталом: в центрі над портиком Леонард Марконі розмістив алегоричну скульптуру Гостинності, а по бокам від неї - дві скульптури Мужності і Патріотизму. Цей портал викликав тоді шквал правдивого захоплення, бо справді було чим: нарешті європейського кшталту високомистецьке творіння хоч у чомусь прикрасило суворі і холодні абриси Ратуші.

І ота скульптурна група на вхідному порталі до міської Ради простояла кілька десятиліть і тішила око львів'ян та гостей нашого міста.

Аж ось у 1919 році Львів - як і всю Галичину - окупувала польська адміністрація, яка гвалтовно вдерлася на наші землі зі сусідньої держави. По прибутті до Львова поляки одразу почали впроваджувати власне бачення на непольську "австрійську спадщину в архітектурі".

Першими жертвами того вхідного порталу до Ратуші впали скульптури Мужності і Патріотизму, які просто знищили. Зате вгорі на порталі тоді ніби в насмішку поляки залишили алегоричну постать Гостинності, над якою вчепили свого орла.

Але й цього новим "господарям" Львова виявилося замало і під час реконструкції Ратуші у 1928-1929 роках ті неадеквати із біло-червоними знаменами знищили врешті і саму скульптуру Гостинності.

На питання: а для чого було нищити ті скульптури? я відповім: щоб не мозолили очі гоноровим полякам, бо згадані скульптури були створені австрійцями і для прослави австрійського цісаря. А поляки і тоді (а деякі й нині) добре пам'ятають 1772 рік, коли Австрія разом з іншими державами розпарцелювали Польщу на три частини і відтоді Польща - як держава - взагалі перестала існувати на довший час.

Дратувало прийшлих поляків і те, що автором цього порталу і скульптур на ньому був митець непольського походження. А от два кам'яних леви обабіч того порталу при демонтажі скульптур Марконі все-таки тоді залишили. Чому? Бо вони - ці два леви - були творіннями польського скульптора Тадея Баронча...

І, мабуть, невипадково, що уряд Пілсудського у вересні наступного - після знищення львівських скульптур Марконі - 1930 року розпочав особливі каральні акції проти західних українців, які офіційно отримали ганебну назву "пацифікація", що з латині перекладається як "умиротворення". 

Тобто, вже тоді польський уряд почав рухатися у тому самому напрямку, що й сусідня нацистська Німеччина, оголошуючи конкретні етноси і культури "не своїми", "чужими" та такими, що підлягають знищенню або цілковитій асиміляції.

Цього 2026 року минає рівно сто років відтоді, як у результаті державного перевороту до влади у Польщі прийшов Юзеф Пілсудський і започаткував крайньо правий авторитарний режим відомий під назвою «санація» (по польськи: «оздоровлення»). Майже одразу уряд Юзефа Пілсудського повсемісно на українських етнічних землях розпочав політику «культурного придушення», яка восени 1930 року перейшла в агресивну і безпощадну до всього українського пацифікацію.

У відповідь на українську непокору 17 червня 1934 року президент Польщі видав розпорядження про створення концентраційного табору у Березі Картузькій тобто на історичній українській Берестейщині, яка нині перебуває на теренах Західної Білорусі. Поляки розмістили цей новостворений концтабір у приміщеннях колишнього римо-католицького (картезіанського) монастиря.

У концтаборі Береза-Картузька, всупереч усім тогочасними нормам міжнародного права, дозволялося тримати ув’язнених без суду і слідства впродовж трьох (!) місяців, причому у найжахливіших умовах. Лише того 1934 року у Березі-Картузькій перебувало 200 ув’язнених, з яких 120 українських націоналістів, 40 польських політичних радикалів і близько 40 членів КПЗУ. У наступному 1935 році у Березі-Картузькій вже було ув’язнено до 800 осіб, а за радянськими даними до початку 1938 року у цьому концтаборі нараховувалося понад 7 тисяч осіб.

Як пишуть джерела «…табір (у Березі-Картузькій) мав дротову огорожу під високою напругою. Арештанти носили полотняний одяг із круглою полотняною шапочкою, на ногах — дерев'яні постоли. У невеликі камери із цементною підлогою набивали по 40 осіб. Щоб ув'язнені не сідали, підлога постійно поливалася водою. Їм заборонялося розмовляти. Долею в'язнів була виснажлива робота й голодний пайок. Жорстоке поводження з боку табірної адміністрації було нормою…». За словами українського військового діяча Якова Гальчевського (Войнаровського), в'язні цього концтабору зазнали подальших переслідувань з боку нової влади: «Характеристичним явищем було те, що НКВД розстрілювало тих українців, які сиділи в Березі (Картузькій) за Польщі, на підставі залишених по староствах документів. Червоні арештовували, вивозили й нищили всіх тих, хто був на листах шефів безпеки і польської поліції, як націоналісти…».

З огляду на те, що цей 2026 рік є ювілейним – сто років від часу приходу до влади головного ініціатора створення концтабору «Береза-Картузька» Юзефа Пілсудського, пропонується провести низку громадських і науково-освітніх заходів, щоби розбудити приспану пам’ять за невинно мученими у Березі-Картузькій в’язнями різних національностей: українцями, євреями, білорусами та іншими.

Серед цих заходів:

а) створення в інтернет-мережі сайту та сторінки із висвітленням цих злочинів польської окупаційної влади проти людяності;

б) провести науково-практичну конференцію, на якій у доповідях науковців та громадських діячів викласти найновіші дослідження з історії створення і функціонування концтабору «Береза-Картузька»;

в) почати викладати в інтернет-мережу (на створеному для цього сайті чи сторінці) протоколи допитів і вироків тих політв’язнів різних національностей, які безвинно були репресовані у Березі -Картузькій.

Для реалізації цього проекту потрібно:

1. Фінансування (можливо, у вигляді гранту) на створення та ведення сайту чи сторінки в інтернет-мережі, а також підготовку і проведення вищезгаданої конференції та на роботу із дослідження і оцифрування архівних матеріалів за даною тематикою;

2. Широка інформаційна кампанія у ЗМІ, яка має на меті прорвати інформаційну блокаду щодо справжніх цілей створення польського концентраційного табору «Береза-Картузька» та тих злочинів, які у цьому таборі роками здійснював уряд Юзефа Пілсудського.

Автор - Микола Бандрівський, археолог, історик, доктор історичних наук, професор,  голова Археологічної комісії Наукового товариства імені Шевченка

Фотоколаж автора