Форум Шлях до Волі: чи готова Україна до нової політики щодо Білорусі

25 березня цього року, у День Волі Білорусі, у Києві відбувся Регіональний безпековий форум «Шлях до Волі», який об’єднав українських та міжнародних політичних діячів, експертів, представників білоруських демократичних сил і добровольчого руху. Учасники заходу обговорили ключові виклики регіональної безпеки, роль Білорусі в умовах війни, а також перспективи трансформації українсько-білоруських відносин після падіння авторитарного режиму.

Захід організувала Рада зовнішньої політики «Українська призма» разом із Об’єднаним перехідним кабінетом Білорусі за сприяння Міжнародного фонду «Відродження».

Програма форуму охопила низку тематичних дискусій, зокрема панелі:

«Україна–Білорусь: нова модель відносин у період війни»

«Білорусь як фактор регіональної безпеки: сучасні загрози та сценарії 2026–2027»

«Шлях до Волі: форми білоруської національно-визвольної боротьби, прийнятні для Європи»

«Білоруський добровольчий рух: легалізація, перспективи, підтримка ветеранів»

заключна дискусія «Регіональна взаємодія: які формати співпраці мають найбільший потенціал».

Форум став майданчиком для відкритого та фахового діалогу про шляхи підтримки білоруської опозиції, посилення санкційного тиску на режим Олександра Лукашенка та формування нових форматів співпраці у Східній Європі. Окрему увагу приділили білоруському добровольчому руху, легалізації його учасників, а також їх ролі у спільній боротьбі проти російської агресії та національно-визвольній боротьбі Білорусі проти чинного режиму.

Під час форуму йшлося про те, що стан українсько-білоруських відносин досі страждає від певного дуалізму: з одного боку, Білорусь сприймають як співучасника агресії проти України, а з іншого — у Мінську досі діє дипломатичне представництво України. Відтак постає ключове завдання — сформувати в Україні єдиний підхід, особливо на офіційному рівні.

При цьому в українському суспільстві дедалі більше утверджується позиція про потребу чітко розрізняти режим Олександра Лукашенка та білоруський народ і державу Білорусь як важливий елемент архітектури безпеки у Східній Європі і, зокрема, національної безпеки України. Саме на цьому розмежуванні має базуватися подальша стратегія розвитку українсько-білоруських відносин.

«Вироблення такої стратегії потребує чіткої візії та уточнення понять. Останнім часом уже простежується певна визначеність, хоча вона поки не оформлена у вигляді офіційного стратегічного документа. Водночас важливим сигналом стала позиція президента Володимира Зеленського, який нещодавно публічно наголосив, що режим Лукашенка є співучасником агресії, водночас чітко відокремивши його від білоруського народу. Ймовірно, саме цей підхід і стане основою для майбутнього стратегічного документа, який може бути напрацьований експертним середовищем та запропонований як ініціатива на розгляд органам державної влади», — наголосив Ярослав Чорногор, директор Програми російських і білоруських студій ГО "Рада зовнішньої політики Українська призма”.

Натомість Ігор Кизим, фаховий дипломат, зазначив, що ще у 2024 році, після призначення його на посаду  посла з особливих доручень по Білорусі, він підготував проєкт плану дій, який нині можна доопрацювати. За його словами, «головними чинниками, що впливатимуть на подальший розвиток українсько-білоруського напряму, є чітка артикуляція вищим керівництвом України ставлення до режиму Лукашенка та його очільника, а також сформована політична воля до співпраці з білоруськими демократичними силами».

(Нагадаємо, 25 січня цього року Президент України Володимир Зеленський у Вільнюсі під час заходів з нагоди річниці Січневого повстання назвав територію Білорусі плацдармом для ведення Росією війни проти України та інструментом шантажу Європи й світу, підкресливши, що білоруському правителю Олександру Лукашенку наразі залишено більше прав, ніж народу Білорусі. Він наголосив на критичній необхідності підтримки білоруського народу та висловив подяку білоруським добровольцям, які воюють за незалежність України та історичний шанс для своєї держави. Того ж дня Зеленський у Вільнюсі провів першу двосторонню зустріч із лідеркою білоруських демократичних сил Світланою Тихановською. Сторони обговорили підтримку демократичної Білорусі, звільнення політичних в’язнів та можливість їхнього прийому в Україні. Також йшлося про санкційну політику і притягнення до відповідальності Лукашенка та його оточення, зокрема за депортацію українських дітей. Окремо Тихановська запропонувала призначити спеціального посланника з питань Білорусі, а Зеленський запросив її відвідати Київ.)

Своєю чергою Ілля Квас, начальник Управління недружніх країн МЗС України, додав, що міністерство готове долучитися до підготовки відповідного стратегічного документа. При цьому слід взяти до уваги зміну позиції США.

Серед конкретних елементів його успішної реалізації учасники називали потребу запровадження посади спеціального представника України для взаємодії з білоруськими опозиційними силами, а також надання дипломатичного статусу представництву Об’єднаного перехідного кабінету Білорусі в Україні.

Окремо наголошувалося, що зміна підходів Києва до білоруської опозиції могла б допомогти вирішити низку практичних проблем. Зокрема, йдеться про ситуацію, коли білоруські громадяни, у тому числі добровольці, які воюють на боці України, досі не мають можливості повноцінно легалізувати свій статус перебування в країні та змушені виїжджати до Польщі чи Литви. Водночас учасники підкреслили, що ця проблема є давно відомою і системною — її порушують та обговорюють із року в рік на українсько-білоруських форумах, однак вона досі залишається невирішеною.

До учасників зібрання онлайн звернулися лідерка білоруських демократичних сил Світлана Тихановська, а також Павло Латушко, заступник керівника Об’єднаного перехідного кабінету Білорусі. Основні меседжі стосувалися кількох тем. Необхідність посилення санкцій проти Лукашенка та його оточення на всіх рівнях. Зокрема, він повідомив, що передав раднику Офісу Президента України, уповноваженому з питань санкційної політики Владиславу Власюку пропозиції про те, де ще можна посилити санкції щодо режиму Лукашенка. Йдеться про припинення фальшивого транзиту підсанкційних товарів, а також додаткові фінансові санкції щодо банківської системи.

Павло Латушко наголосив, що Лукашенко був і залишається радянським проросійським політиком, який узурпував владу і позбавив білоруський народ політичної суб’єктності. При цьому його угоди з американцями не повинні вводити нікого в оману. Він може обдурити американців багато разів, а політичний терор у Білорусі не припиниться. Відбілити Лукашенка неможливо.

Також потрібно підтримувати білоруську опозицію, особливо на політичному рівні. Зокрема, це посилення інституційної спроможності Об’єднаного перехідного кабінету Білорусі, її голови Світлани Тихановської та Координаційної ради.

Це також спільні дії в рамках структур Європейського Союзу для того, щоб спільним голосом говорити світові про злочини Лукашенка і його посіпак. Йдеться, зокрема, про депортацію українських дітей з окупованих територій України до Білорусі, до яких особисто причетний Лукашенко. За словами Павла Латушка, білоруська опозиція нещодавно передала додаткові матеріали про це до Офісу Генерального прокурора України в рамках відповідного кримінального провадження.

На думку Павла Латушка, це приклад того, що відносини між Україною і білоруською опозицією могли б розвиватися на основі врахування інтересів обох сторін.

Також білоруській опозиції важливо мати співпрацю з представником України у Міжнародному кримінальному суді з погляду притягнення до кримінальної відповідальності Лукашенка за злочини проти людяності.

Також була порушена тема формування збройних сил білоруської опозиції. Проблема полягає в роздробленості та недостатній координації між білоруськими опозиційними політичними структурами та збройними/добровольчими силами. Відсутність єдиної стратегії, різні підходи до ресурсів, легалізації та політичної взаємодії ускладнюють спільні дії проти режиму Лукашенка та ефективну організацію опору. Україна також досі не виробили належно підходу до добровольців-іноземців, щоб розвивати такі рухи, а не, навпаки, пригнічувати їх.

Юрій Кміть, голова ГО «Західний інформаційний фронт», зазначив: «Ідея формування таких сил обговорюється вже давно. Тут постають два ключові питання: чиїми коштами та на території якої держави створювати такі структури. На мою думку, оптимальним було б робити це в межах Люблінського трикутника — силами України, Польщі та Литви. При цьому Україна має якомога швидше змінити своє ставлення до білоруських добровольців. Наразі існує кілька проблем: білоруські добровольці не можуть навчатися і перебувати на офіцерських посадах  — це доступно лише українським громадянам, а стати білорусу повноцінним українським громадянином практично неможливо. Таких колізій насправді багато, і вони свідчать про неприйнятне ставлення до білоруських добровольців».

Завершимо репортаж коментарем директора Інституту світової політики Єгена Магди:

«Я не відкрию секрет, коли скажу, що в Україні справді розраховували, що 25 березня, на День волі, Світлана Тихановська — після того, як вона зустрілася два місяці тому із Зеленським — приїде до Києва. Але, наскільки я розумію, в Офісі президента, на жаль, немає чіткого політичного бачення і політичної волі, немає, якщо хочете, лобіста цих відносин, який би забезпечував їхнє просування. Понад те, як я знаю, зокрема, з розповідей про те, як наші білоруські колеги добирались на цей форум до Києва, у них проблем на кордоні менше не стало. Тому нам треба станом на сьогодні збиратись, говорити і шукати спільні шляхи подолання цих проблем, формуючи чіткі дороговкази, бо шлях у тисячі кроків ніхто, крім нас, не пройде».