Російська економіка загниває: путін шукає винних і тисне на Європу, - огляд політики росії

Ярослав Чорногор

Директор програми російських і білоруських студій аналітичного центру Рада зовнішньої політики "Українська призма". Кандидат історичних наук. Закінчив історичний та економічний факультети Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Економічний спад у Росії змушує Володимир Путін змінювати риторику та готувати ґрунт для кадрових чисток, тоді як на зовнішньому контурі Москва переходить до нової стратегії залякування Європи. Паралельно активізуються дипломатичні контакти з Китаєм, де ключовим питанням залишається енергетика, - в рамках Програми російських і білоруських студій експерти  Антон Оксентюк, Михайло Сінаюк та Ярослав Чорногор представляють новий щотижневий #аналізагресора, в якому вони розбирають актуальні новини внутрішньої та зовнішньої політики росії.

Путін перейшов до пошуку винних в економічному спаді

Зміна тональності заяв путіна на останніх нарадах з економічних питань сигналізує про завершення періоду «оптимістичного заперечення», який тривав з початку повномасштабного вторгнення. Вперше за довгий час російський президент відмовився від звичних порівнянь із «західною економікою, що загниває», зосередившись на гострих внутрішніх проблемах, які більше не вдається маскувати статистичними маніпуляціями.

Публічне визнання того, що ВВП країни за січень–лютий 2026 року скоротився на 1,8%, а обробна промисловість та будівництво демонструють від’ємну динаміку, свідчить про серйозний розрив між урядовими очікуваннями та реальністю. путін фактично перевів взаємодію з Кабінетом міністрів у формат прямого конфлікту, вимагаючи пояснень за провал прогнозів, які за підсумками минулого року розійшлися з фактами у два з половиною рази. Цей «прогнозний дефолт» Мінекономрозвитку та Центробанку унеможливлює бюджетне планування та підриває довіру до офіційної статистики навіть усередині самої владної вертикалі.

Ситуація ускладнюється тим, що російська економіка опинилася в лещатах між жорсткою монетарною політикою ЦБ та стрімким обвалом споживчого попиту. Поки регулятор утримує високі ставки для боротьби з інфляцією, обсяг вхідних платежів у березні впав на 8,1%, а індекс споживчої впевненості населення, за даними «Ромиру», прискорив падіння до -7%.

Громадяни рф остаточно перейшли до моделі виживання, що на тлі іранського фактора та вичерпання ресурсів для зростання через оборонне замовлення створює ефект «жорсткої посадки».

У Держдумі таку політику придушення активності вже відкрито називають «диверсією», що лише підсилює внутрішні суперечності. На тлі падіння рейтингів Михайла Мішустіна та очевидної стагнації, критика путіна виглядає як підготовка інформаційного ґрунту для масштабних кадрових чисток.

Ймовірна ротація в уряді у вересні 2026 року може стати спробою кремля призначити «цапів-відбувайлів» за крах ілюзії санкційної стійкості, оскільки без реальних інструментів порятунку економіки владі залишається лише публічно карати тих, хто не зміг «вгадати» глибину рецесії.

Нова стратегія москви щодо шантажу Європи. Аналіз заяв російської влади за останній тиждень.

Протягом останнього тижня одразу цілий ряд дій з боку росії продемонстрували очевидне – москва запроваджує нову стратегію тиску й залякування щодо європейських країн.

Першим сигналом стала публікація 15 квітня російським міністерством оборони списку європейських підприємств і юридичних адрес, які москва вирішила пов’язати з виробництвом українських БПЛА. Водночас очевидно, що цей перелік формувався поспіхом, адже до нього потрапили, зокрема, Туреччина та Ізраїль, держави, з якими москва раніше не намагалася серйозно псувати переважно нейтральні відносини. Публікація цього списку мала очевидний натяк зі сторони кремля –  таким чином росіяни демонструють потенційні цілі для власних атак.

Ще більш показовим стало те, що вже наступного дня чинний секретар радбезу рф Шойгу публічно пригрозив Фінляндії та країнам Балтії потенційною агресією з боку росії, звинувативши їх у нібито “співучасті в агресії” через надання Україні “повітряного простору для українських БПЛА”. Усе це цілком можна розглядати як новий етап політичного залякування Європи, практики, якою москва системно займається впродовж усього періоду з початку повномасштабного вторгнення.

Важливо й те, що дані заяви з боку російської влади пролунали саме після того як стало зрозуміло, що Європейський Союз розблокує надання Україні фінансової допомоги обсягом 90 мільярдів, яку раніше блокував Віктор Орбан. Причому йдеться не лише про новий великий пакет підтримки, а й про поглиблення практичної взаємодії між українським і європейським військово-промисловими комплексами. А це означає, що Україна вже зараз має враховувати, що у найближчому майбутньому головною публічною стратегією москви може стати систематичне залякування європейських держав погрозами потенційного нападу.

Окремо слід взяти до уваги й ту тему, яку експерти Української призми вже детально аналізували. Йдеться про новий російський законопроєкт щодо використання російської армії «для захисту росіян за кордоном у разі їхнього незаконного арешту або затримання». Цього тижня російська державна дума “ухвалила” його в першому читанні. У нинішній ситуації цей документ цілком очевидно можна розглядати й як додатковий елемент погроз, навіть якщо першочергово він розглядався насамперед як додатковий інструмент захисту російського тіньового флоту.

Не менш важливо й інше – судячи з останніх коментарів російської влади, москва почала серйозно непокоїтися через рівень військової та політичної інтеграції між Україною і європейськими країнами, а також через перспективу створення нового оборонного союзу на Європейському континенті.

Показовою тут є заява російського міністра закордонних справ Лаврова про те, що москва нібито “попереджає про небезпеку мілітаризації Євросоюзу”, яка, за його словами, “відбувається швидко й бурхливо”.

У цьому контексті існує висока ймовірність, що, прагнучи зупинити цей процес, москва може вдатися до використання російсько-американських переговорів і висунути нову умову – нестворення нового оборонного альянсу в Європі в обмін на завершення війни або на так зване «відновлення» відносин між росією та Сполученими Штатами.

Ескалаційна риторика москви щодо країн Балтії

Також слід детальніше зупинитися й на самій темі російських заяв щодо країн Балтії. Вони свідчать про чергову спробу штучно нагнітати напруженість у Балтійському регіоні, проте цього разу інформаційна атака наштовхнулася на стіну ігнорування з боку європейської спільноти.

Логіка російської ескалації вибудовується за класичною трирівневою моделлю: правове обґрунтування, дипломатичне попередження та прямі погрози силою. Шойгу, апелюючи до 51-ї статті Статуту ООН про право на самооборону, намагається закласти фундамент для юридичної легітимізації можливих ударів по територіях країн НАТО. Його теза про те, що Фінляндія та країни Балтії «свідомо надають простір» для українських БПЛА, покликана перекласти відповідальність за ескалацію на Захід, трактуючи транзит безпілотників як пряму співучасть у конфлікті. Цю лінію підхоплює МЗС рф в особі Марії Захарової, формалізуючи погрози через «спеціальні попередження», що має на меті створити видимість вичерпання дипломатичних методів.

Кульмінацією цієї кампанії стала заява Дмитра Медведєва, який фактично перетворив перелік європейських підприємств, оприлюднений Міноборони рф, на список потенційних цілей. Такий перехід до прямої терористичної риторики щодо промислових об’єктів у країнах ЄС та НАТО мав би, за задумом кремля, викликати паніку та дебати про доцільність підтримки України.

Однак ключовим показником ефективності цієї «стратегії стримування» став повний медійний та політичний штиль у Європі. Як зазначають профільні аналітики, навіть у зазвичай чутливому до російських рухів інфополі Польщі та Балтії реакція на «списки цілей» виявилася нульовою.

Такий резонанс свідчить про глибоку девальвацію російського ядерного та гібридного шантажу. Коли за агресивною риторикою та публікацією координат не слідує реальних дій, це не лякає, а лише демонструє слабкість позицій москви. Європейські еліти, схоже, остаточно адаптувалися до постійного інформаційного шуму з боку рф, сприймаючи його не як сигнал до переговорів, а як рутинну пропаганду.

У підсумку чергова спроба кремля «промацати» оборону НАТО через юридичні маніпуляції та списки підприємств лише підкреслила кризу російського інструментарію залякування: без реальної готовності до прямого зіткнення з Альянсом подібні заяви лише прискорюють остаточну втрату росією статусу суб’єкта, чиї «червоні лінії» мають значення.

Результати останнього візиту Сєргєя Лаврова до КНР

Ще однією важливою новиною останнього тижня став офіційний візит російського міністра закордонних справ лаврова до КНР, у межах якого він провів зустрічі не лише з китайським міністром закордонних справ Ван Ї, а й із лідером Китаю Сі Цзіньпіном.

Загалом цей візит можна розглядати як підготовку до чергового візиту путіна до КНР. Сам Лавров прямо заявив, що він очікується у першій половині 2026 року. Водночас очевидно, що російський міністр прибув до Пекіна не лише для показової демонстрації високих відносин між країнами.

Відомо, що сторони підписали окремий план консультацій на рівні міністерств закордонних справ на весь поточний рік, а також обговорили цілий комплекс питань: російсько-українську війну, ситуацію в Тихоокеанському регіоні, двосторонні відносини, а також координацію між росією та КНР у межах ООН, БРІКС, ШОС, G20 та АТЕС.

Разом із тим експерти Української призми звертають увагу на іншу, потенційно основну тему цього візиту – енергетичну. Варто нагадати, що реальною топ темою переговорів між росією та Китаєм на найвищому рівні впродовж останніх років залишався газотранспортний проєкт «сила сибіру-2», який москва намагалася просунути будь-якою ціною.

Однак Китай упродовж кількох років фактично відмовлявся давати йому зелене світло, добре розуміючи, що в москви немає повноцінної альтернативи. Саме тому Пекін висував доволі жорсткі умови, зокрема повне фінансування проєкту росією та закупівлю газу за цінами, наближеними до внутрішньоросійських. За таких параметрів проєкт ставав для москви фактично нерентабельним.

Минулого вересня сторони підписали меморандум про будівництво газопроводу, однак тоді експерти Української призми теж зазначили, що за цим документом не стоїть жодного реального прориву. Судячи з усього, ключові економічні та технічні суперечності так і не були врегульовані, а отже, йшлося радше про показово-політичний крок, ніж про початок практичної реалізації проєкту. Останні пів року лише підтвердили цю оцінку, адже жодного помітного руху у напрямку будівництва газопроводу не відбулося.

Тепер же не варто виключати сценарію, за якого москва вирішила скористатися кризою на енергетичних ринках, спричиненою війною на Близькому Сході, аби спробувати перевести проєкт «сила сибіру-2» у практичну площину.

Саме тому цілком ймовірно, що візит Лаврова, поряд із очевидними політичними демонстраціями та необхідними зовнішньополітичними консультаціями, мав на меті також підготовку ґрунту для просування цієї енергетичної теми.