Перспективи повернення українців з Польщі до післявоєнної України

Станом на початок 2025 року в Польщі офіційно проживає близько 1,5 млн громадян України, з яких приблизно 980 тис. є біженцями, тобто мають статус PESEL UKR і перебувають на території Польщі відповідно до спеціального закону. У березні 2025 року минає третій рік дії цього законодавства, що, ймовірно, призведе до політичної дискусії про його продовження або скасування. Основною метою цього нормативного акту було спрощення бюрократичних процедур для українських біженців.

Варто зазначити, що в Польщі присутні й інші категорії українців – студенти, трудові мігранти, сезонні працівники – що ускладнює точну оцінку кількості осіб, які планують повернення. Загальна кількість громадян України з різним правовим статусом у Польщі становить близько одного мільйона осіб.

Незважаючи на значний внесок українців у польську економіку, у польському суспільстві зростає втома від війни. Відповідно до соціологічних опитувань:
•    18% поляків висловлюють негативне ставлення до українців (у 2024 році – 14%);
•    39% виступають за закриття кордонів перед новими біженцями;
•    74% вважають, що українські чоловіки повинні повернутися до України;
•    61% переконані, що всі українці мають повернутися після закінчення війни.

Незважаючи на такі настрої, навряд чи уряд Дональда Туска піде на суттєве законодавче обмеження перебування громадян України, адже вони є важливим сегментом ринку праці. Натомість можна очікувати ускладнення процедур набуття громадянства та посилення інтеграційної політики.

На сьогодні на побутовому рівні антагонізм між поляками та українцями відсутній.  

Згідно з дослідженнями, проведеними Національним банком Польщі та OTTO Work Force наприкінці 2023 року:

•    Лише 16% українців планують повернення після війни (у 2022 році таких було 50%, у 2023 – 42%).
•    21% опитаних бажають залишитися в Польщі назавжди (Національним банком Польщі).
•    62% не планують повертатися.
•    22% залишаються невизначеними, що робить цю групу особливо важливою для розробки політик повернення.

Молоді українці найчастіше прагнуть залишитися, що частково пов’язано з:

•    відносною безпекою в Польщі (69% респондентів не прогнозують завершення війни найближчим часом);
•    страхом самотності після повернення (36%);
•    браком знань іноземних мов (30%);
•    небажанням змінювати місце проживання навіть у межах Польщі (59%).

Більшість українців, які проживають у Польщі, не планують змінювати місто проживання навіть за умови кращих робочих пропозицій. Серед головних причин: неготовність починати все з нуля, небажання змінювати школу дітям, потреба в стабільності та соціальних зв’язках. Українці в Польщі – це особи з низькою мобільністю. 

Загалом, життя в Польщі є для українців безпечнішим і комфортнішим порівняно з Україною. Польща має значно розвиненішу соціальну та міську інфраструктуру. Побутовий рівень конфліктності між українцями та поляками залишається низьким, попри напругу у медіа.

Повернення 22% невизначених українців стане можливим за умов:
•    політичної та безпекової стабілізації в Україні;
•    наявності робочих місць і доступного житла;
•    позитивних прикладів успішної реінтеграції.

Рекомендації:
•    Проводити сегментовані соціологічні дослідження серед окремих груп (молодь, матері, чоловіки) для створення цільових програм повернення.
•    Ініціювати переговори з ЄС щодо статусу громадян України після завершення війни.
•    Розробити програми добровільного повернення (аналогічні до програм у Німеччині для біженців з Балкан).
•    Створити інфраструктуру підтримки при поверненні: житло, медичні послуги, допомога з працевлаштуванням.

Оцінка перспектив: Повернення українців з Польщі видається малоймовірним через високий рівень інтеграції, культурну та географічну близькість, економічну доцільність. Натомість варто зосередити зусилля на поверненні українців з країн, де інтеграція слабка, зокрема з Німеччини (близько 5% громадян України біженців працюють в Німеччині, а Німеччині проживає майже 1 млн. українських біженців). Для Польщі доцільно розробляти моделі тимчасової та кругової мобільності для громадян України.

Легалізація подвійного громадянства може сприяти цій мобільності та не створювати штучних бар’єрів для повернення. Важливо враховувати, що українська трудова міграція до Польщі почалася ще у 2014 році через економічні причини. Частина українців розглядає повернення на батьківщину виключно після виходу на пенсію (адаптація і створення умов для даної категорії). Варто підкреслити, що умовне завершення війни 1 березня Х року означає, що має минути півроку або рік, щоб громадяни України переконались у безпечності повернення.     

Дослідження Tubergen et al. (2024) Назва: Return intentions among Ukrainian refugees in Europe: A cross-national study. У 2023 році в межах 14 європейських країн було опитано понад 11 000 українських біженців. Результати:

•    32% мають намір повернутися до України;
•    29% бажають залишитися;
•    39% – не визначилися.

Ключові чинники: безпека, інтеграція, сім’я, освіта, вік, політика приймаючої країни. Країни з кращими умовами прийому формують більшу прихильність до еміграції.

Висновок: ефективні стратегії повернення мають бути гнучкими, цільовими та інтегрованими у політику ЄС щодо поствоєнної відбудови України.

Євгеній Білоножко, власний кореспондент ІА «Західний інформаційний фронт» у Польщі