Операція «ВОЛИНЬ-26»: Як історичний конфлікт став полем інформаційної війни

Юрій Кміть

Член Національної спілки журналістів України, співзасновник ІА "Західний інформаційний фронт" і Білоруського інформаційного центру у Львові.

Іноді журналістське розслідування не спростовує попередню версію подій, а змушує подивитися на неї під іншим кутом. Саме це сталося після публікації розслідування польського видання OKO.press, яке реконструювало появу та поширення ідеї позбавлення Президента України Володимира Зеленського найвищої польської державної нагороди — Ордена Білого Орла.

До цього моменту здавалося, що ініціатива є логічним продовженням політики нового президента Польщі Кароля Навроцького. Після виходу загданого  матеріалу виникла інша картина.

Не обов'язково йдеться про централізовано сплановану операцію. Але журналістська реконструкція показала, як інформаційний наратив може пройти шлях від периферії інформаційного простору до найвищого рівня політичної дискусії.

Саме цей механізм заслуговує на окремий аналіз.

Акт І. Ідея з'явилася раніше, ніж політичне рішення

Журналісти OKO.press проаналізували часову послідовність публікацій і дійшли висновку, що заклики позбавити Володимира Зеленського Ордена Білого Орла почали циркулювати в інформаційному просторі ще до того, як тема стала частиною політичного порядку денного.

Дослідники описують інформаційний ланцюг, у якому спочатку ідея поширювалася через окремі медійні та політичні середовища, після чого її активно підтримав колишній прем'єр Польщі Лешек Міллер. Лише згодом ця тема отримала ширший політичний резонанс.

Саме ця послідовність є найцікавішою. Вона показує не те, хто «вигадав» ідею, а як працює механізм її масштабування.

Акт ІІ. Інформаційна війна XXI століття

Сучасні інформаційні операції дедалі рідше нагадують класичні спецоперації часів холодної війни. Їхня сила полягає не в тому, щоб вигадати проблему. Проблема вже існує. Потрібно лише знайти найбільш болючу тему. Підсилити її. Зробити вірусною. Дочекатися, коли її почнуть повторювати авторитетні політики. Після цього інформаційна кампанія починає жити власним життям. Навіть якщо її ніхто більше не координує.

Саме тому сьогодні дедалі частіше говорять не про "керування людьми", а про "керування порядком денним".

Акт ІІІ. Лешек Міллер — каталізатор чи самостійний політичний гравець?

Після публікації матеріалу OKO.press увага багатьох аналітиків змістилася від Кароля Навроцького до колишнього прем'єр-міністра Польщі Лешека Міллера. Саме його публічна позиція значно посилила суспільний резонанс. Чи означає це, що він був автором усієї кампанії? Ні. Чи означає це, що він міг стати одним із ключових ретрансляторів уже сформованого інформаційного наративу? Таку можливість журналістська реконструкція дозволяє обговорювати як аналітичну гіпотезу.

І саме це є важливим. У сучасних інформаційних війнах вирішальне значення часто має не той, хто створює повідомлення, а той, хто робить його легітимним для широкої аудиторії.

Акт IV. А що робив Навроцький?

Це питання сьогодні звучить інакше. Якщо інформаційний порядок денний уже був сформований, то політики опиняються перед вибором. Ігнорувати його, або використати.

Для Кароля Навроцького тема Волині, ОУН-УПА та історичної пам'яті давно є частиною його політичної ідентичності. Тому підтримка жорсткої позиції могла одночасно відповідати його власним переконанням і приносити внутрішньополітичні дивіденди. Такий висновок не потребує припущень про зовнішнє керування. Його достатньо пояснює логіка польської внутрішньої політики.

Акт V. Хто отримав найбільшу вигоду?

Саме тут починається найцікавіша частина. Незалежно від того, хто став першим джерелом інформаційної хвилі, найбільший стратегічний ефект отримали сили, зацікавлені у погіршенні українсько-польських відносин.

Кожен день взаємних історичних звинувачень означав: менше уваги до російської агресії; більше емоцій у суспільстві; менше простору для спільної політики Києва і Варшави; послаблення довіри між двома суспільствами.

Саме тому інформаційні кампанії навколо історичної пам'яті становлять особливий інтерес для дослідників гібридних конфліктів. Це не означає автоматично, що будь-яка така кампанія була організована Росією. Але історичні суперечки є середовищем, яке можуть активно використовувати зовнішні актори для посилення поляризації.

А що далі?

Історія «Волині-26» навряд чи завершилася. Попереду — нові річниці. Нові політичні кампанії. Нові вибори. Нові інформаційні приводи.

Головний урок цієї історії полягає не у відповіді на запитання «хто винен». Головний урок — зрозуміти, як працює сучасна інформаційна війна. Вона дедалі рідше починається з наказу спецслужби. Натомість вона часто починається з емоції, яку багаторазово повторюють, підсилюють і перетворюють на політичний порядок денний.

Саме тому будь-який українсько-польський історичний конфлікт сьогодні варто аналізувати не лише як суперечку про минуле, а й як потенційний елемент ширшого інформаційного протистояння. І якщо дві держави не навчаться спільно розрізняти історичну дискусію та інформаційну маніпуляцію, то виграє не та сторона, яка голосніше говорить про минуле, а виграє той, хто зуміє використати це минуле для послаблення майбутнього.