Один із найвідоміших критиків українського зерна в Польщі закликав до діалогу з Україною

У розпал дискусій про те, чому президент Володимир Зеленський не приїхав до Гданська, (попри заклики з обох боків) і на тлі нової хвилі напруги в польсько-українських відносинах ми поговорили з Міхалом Колодзєйчаком — польським політиком, фермером і колишнім заступником міністра сільського господарства.

Міхал Колодзєйчак — людина, яка ще недавно жорстко захищала польських аграріїв від українського зерна та агрохолдингів. Сьогодні він говорить про необхідність стратегічного порозуміння між двома країнами, спільні проєкти та небезпеку, що через відсутність діалогу Польща й Україна можуть програти набагато більше, ніж здається на перший погляд.

Про те, чому він змінив акценти, що не вдалося реалізувати в міністерстві, і як говорити з польським фермером про Україну без емоцій — у цьому інтерв’ю.

- Пане міністре, нині польські та українські ЗМІ активно обговорюють, що президент Зеленський не відвідав Гданськ, попри заклики українських експертів і польської сторони. Ймовірно, це викликає розчарування. Як в Польщі сприймуть відсутність президента України і присутність прем’єр-міністерки? І головне — як, на вашу думку, з цієї кризи в польсько-українських відносинах можна вийти? Що б ви порадили зробити обом сторонам?

- Мені важко оцінювати рішення президентів — як польського, так і українського. Це, ймовірно, продумані кроки з боку президента Зеленського. Можу сказати лише те, що після розмов з українцями, які живуть у Польщі, я переконаний: приїзд Зеленського був би для них важливим жестом.

Те, що відбувається в польсько-українських відносинах останні два-три тижні, дуже мене тривожить — і не через політиків. Політики для мене на останньому місці. Я дивлюся на це як на стосунки двох суспільств, які живуть поруч і мають жити разом. Будь-яка дія — з польського чи українського боку, — яка посилює ворожнечу між нашими народами, є поганою для обох. Навіть якщо комусь здається, що він тимчасово виграє.

У цю мить і Польща, і Україна програють у найважливішій справі — у можливості справжнього примирення двох народів. А це примирення сьогодні конче потрібне. Коли я спілкуюся з українцями в Польщі, бачу, наскільки вони потребують нормальної розмови. І саме політики обох країн мають нарешті сісти за стіл і шукати точки дотику, а не мовчати. Тільки розмова веде до хороших рішень.

Я знаю, що мої нинішні заклики можуть дивувати — мене знають як жорсткого переговорника, який захищав Польщу від напливу українського зерна. Але є справи важливі й справи важливіші.

- Звідки така зміна позиції?

- Є речі, де ми будемо конкурувати — це нормально. А є речі, де після певних аномалій ми маємо шукати спільну роботу та імпульс до розвитку. Коли ми захищали Польщу від надмірного імпорту зерна з України, це була аномалія, яка сильно вдарила по нашому ринку. Але вже минуло понад три роки. І цей час треба було використати для того, щоб почати шукати спільні точки співпраці — саме це я й пропонував українській стороні ще на посаді заступника міністра.

- Ви вже не обіймаєте посаду заступника міністра. Якщо підсумувати цей період — від потрапляння до парламенту, роботи в міністерстві й до вашого звільнення, — що вдалося зробити, а що не вдалося? Які найважливіші проєкти залишилися нереалізованими?

- У найважчий період торгівлі зерном я виборов для польських фермерів 2,5 мільярда злотих на доплати. Це була остання і єдина така підтримка для польських аграріїв за часів уряду Громадянської коаліції.

Також вдалося змінити правила експорту польської картоплі. Крім того, я пропонував розпочати спільне з Україною насінництво та виробництво посадкового матеріалу — як картоплі, так і зернових. В Україні є території, де це можна розвивати, а Польща має досвід і державні компанії, які могли б у цьому брати участь. Це могла б бути перша масштабна європейська співпраця такого типу.

На жаль, ці проєкти — зокрема будівництво польського порту в Одесі чи спільна розбудова портової інфраструктури — так і не були реалізовані. Саме через відсутність можливості втілювати такі ідеї я й пішов з посади. Мені не потрібна була посада заради посади. Коли я побачив, що проєкти, які вважаю важливими для обох країн, не будуть реалізовані, я сказав: не братиму участі у грі, яка може призвести до програшу Польщі.

- Ви також говорили про будівництво польського порту в Одесі, розвиток Гданська та більшу співпрацю двох країн. Натомість досі діє ембарго на українське зерно, додається ще умову з Mercosur. Чому так і не вдалося запустити реальну синергію?

- Якщо ми дивимося один на одного лише як на конкурентів, то так, українське сільське господарство — це загроза для польського фермера. Але я вважаю, що треба дивитися ширше. Замість того щоб взаємно знищувати один одного, ми можемо разом конкурувати з тими, з ким ніколи не домовимося, — наприклад, з великими гравцями Західної Європи.

Саме тому для мене були важливі проєкти на кшталт спільного порту чи поєднання Балтійського моря з Чорним. Щоб люди у Польщі побачили реальну вигоду: наприклад, щоб зерно з Замойщини можна було возити потягом до Одеси. І щоб українці так само бачили вигоду в зворотному напрямку. Тоді з’явиться бажання діяти разом. А зараз забагато розмов політик— і замало конкретних справ, які люди могли б відчути на собі.

- «Зелений курс», Mercosur, можливий вступ України до ЄС і відкриття аграрного ринку — яка з цих загроз для польського сільського господарства найбільша?

- Усе може бути загрозою, якщо ми до цього не підготуємося. Якщо ж ми з Україною підготуємося до спільних дій, то це не буде загрозою.

Найбільша небезпека — не в «Зеленому курсі» чи Mercosur. Найбільша небезпека — коли люди не хочуть домовлятися. Якщо ми не створимо спільної сили, то зрештою і німецькі, і голландські, і американські компанії просто візьмуть під контроль виробництво продуктів харчування і в Польщі, і в Україні. Ось це і є реальна загроза.

Що зробити, аби ще потужніше конкурувати із зовнішніми гравцями, тому що ми все одно будемо разом на різних світових ринках, ми захочемо виборювати інші ринки. Наприклад, в Японії, Південній Кореї, Малайзії, на Філіппінах, у Сполучених Штатах, захочемо, не знаю, в країнах Близького Сходу теж завойовувати ринки. І там буде Польща та Україна. Якби ми показали, що поляки та українці можуть разом підкорювати світ у сільському господарстві, будуючи спільні марки, спільні бренди, створюючи спільну силу для завоювання різних куточків світу, будуючи спільні компанії...  Поляки і Українці це б побачили, що це можливо та має потенціал. Наприклад, якесь наше підприємство, підпорядковане державі та державному казначейству, і так само в Україні, заснували спільний консорціум, наприклад, для спільного експорту зерна, або щоб разом продавати продукти, якими відомі і поляки, і українці. Це наше майбутнє, але якщо ми не матимемо такої далекоглядної візії, то ніколи не підемо далі, ніж німці чи голландці, і все закінчиться тим, що німці, поляки, голландці, американці переймуть виробництво продуктів харчування і в Україні, і в Польщі – це буде, це є наша найбільша загроза, якщо ви питаєте про загрози. А якщо ми не підготуємося до спільних дій, то ми і одні, і другі будемо також загрожувати одне одному. Я тут бачу найбільшу небезпеку. Найбільша небезпека є тоді, коли люди не хочуть домовитися.

- Наскільки польське сільське господарство потребує білоруських добрив, попри санкції? Чи є сенс відкривати транзит або відміняти санкції та повертатись на східних ринок ?

- Коли фермери не заробляють на своїй продукції, вони, звісно, шукають дешевші добрива. Але справжня проблема не в білоруському калію. Справжня проблема — в низьких цінах на сільгосппродукцію (фермери досі отримують ціни на рівні як мінімум 1-річної давнини; ці ціни іноді навіть зменшились). Якщо фермер добре заробляє, йому не треба шукати найдешевші добрива з сумнівних джерел.

Коли я бачу фермерів, які теж кажуть, що потрібні дешеві добрива, то замислююся: чому? Ну тому, що вони не заробляють на своєму виробництві, і це добриво потрібне, щоб урізати витрати. Якби ціна продукту була на відповідному рівні, нікому не довелося б говорити про дешевше добриво, бо він і так би заробляв.

Так само мені трохи крається серце, коли я бачу, що з українських біометанових заводів біометан продається до Німеччини трубопроводом через Румунію. Так, я хотів би, щоб якщо щось продаватиметься з України, то брамою і такими спільними воротами для українських продуктів була добра угода з Польщею. Бо раніше, навіть якщо Україні спочатку здаватиметься, що вона може обійти Польщу, може зробити це інакше, то пізніше цим рухом скористаються інші. Безперечно, подивіться, що станеться, наприклад, якщо Польща з Україною не домовляться, а в Німеччині прийде до влади «Альтернатива для Німеччини»?... Що буде, якщо Польща з Україною не домовляться, а у Франції партія Марі Ле Пен прийде до влади? Варто собі так пофантазувати і подивитися, що може бути, коли сценарії на заході Європи будуть іншими, бо тоді кардинально зміниться політика в Європейському Союзі та ставлення до України, і тоді ведення бізнесу із заходом Європи теж виглядатиме інакше. Я завжди буду говорити, щоб політики з одного і з іншого боку, які сідають за стіл переговорів, думали про звичайних людей, які працюють, які хочуть мати будинки, які хочуть мати спокійне життя, які хочуть важко працювати, які важко працюють, які хочуть мати дітей, які хочуть спокійно дивитися в майбутнє. А на плечах політиків лежить те, чи ми правильно поведемо Польщу та Україну до всього цього. Тому я також закликаю всіх поглянути ширше.

Я хотів би, щоб, коли щось продається з України на Захід, «брамою» для цього була добра угода з Польщею. Бо якщо Польща й Україна не домовляться між собою, то в майбутньому цим можуть скористатися інші — і не обов’язково на користь обом нашим країнам.

- Польський фермер традиційно голосує за «Право і Справедливість» або Польських селян. Ваша формація (Агроунія) також орієнтується на це електоральне поле. Як говорити з таким фермером про Україну без зайвих емоцій, щоб не радикалізувати суспільство перед виборами? Бо, як казав кардинал Вишинський, Польща стоїть селом і лісом.

- Польські фермери — люди дуже прагматичні. Вони хочуть заробляти, утримувати сім’ї, мати спокійне життя. Коли їм важко, вони шукають прості рішення — наприклад, дешевші добрива з Білорусі.

На жаль, те що робить і президент Навроцький, і президент Зеленський, призводить до того, що погляди польських фермерів, які є консервативними, можуть радикалізуватися. Тому з ними треба говорити чесно і спокійно.

Не можна допустити, щоб через відсутність діалогу нагорі радикалізувалися люди внизу.  Ми не злі на український народ. І більшість українців так само не схвалювала б тих методів, які використовувалися на Волині. Але для цього потрібна чесна розмова з обох боків — і з відкритим серцем.

Сьогодні від того, чи зможуть порозумітися два сусідні народи, залежить дуже багато — і для Польщі, і для України.

Потрібна розмова, діалог, тут потрібне також відкрите серце з одного і з іншого боку, жести, взаємне розуміння. Я б не хотів, щоб хтось погано ставився до українця, і не хотів би також, щоб хтось так ставився до поляків. Якщо я комусь також зроблю щось погане і через деякий час маю переконання, що це було погано, то я не маю проблеми з тим, щоб сказати «Пробач, я не хотів, була інша ситуація, я інакше на це дивився, це змінилося, і сьогодні йдімо вперед». Бо це Господь Бог дав людині очі спереду голови, а не ззаду.

- Дякуємо за інтерв'ю!

Розмову вів Євгеній Білоножко, спеціальний кореспондент ІА «ЗІФ» у Польщі

Фото - Міхал Колодзєйчак, польський політик, фермер і ексзаступникм міністра сільського господарства Польщі/eadaily.com